Рішення

від 10.07.2009 по справі 17/200/09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/200/09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "10" липня 2009 р.                                                 Справа №  17/200/09

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

при  секретарі  Колесниковій В.В.,

з участю представників сторін:

від позивача –Сіра М.В., довіреність № 01/1543 від 25.05.2009 року;

від відповідача –не з'явились;

          розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 17/200/09

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія»,   м. Київ, вул. Верхній Вал, 72,

До фермерського господарства «Чайка», Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенське,                           

про: визнання недійсним розділу 3 контракту № ЗТК-101/06451 від 04.10.2008 року та відшкодування збитків,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія»(надалі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до фермерського господарства «Чайка»(надалі - відповідач) про визнання недійсним розділу 3 контракту № ЗТК-101/06451 від 04.10.2008 року та відшкодування збитків.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наступним:

04 жовтня 2008 року між ТОВ «Зерногоргівельна компанія»та ФГ «Чайка» було укладено Контракт № ЗТК-101/06451 (надалі - Контракт), відповідно до умов якого відповідач зобов'язується передати у власність позивача насіння соняшника врожаю 2008 року (надалі - товар), а позивач зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах визначених Контрактом.

07 жовтня 2008 року Додатковою угодою № 1 до Контракту (надалі - Додаткова угода) сторони встановили остаточну кількість, вартість та строк поставки товару. Ціна однієї метричної тонни товару відповідно до Додаткової угоди складає 1 283 грн. 33 коп., крім того податок на додану вартість - 256 грн. 67 коп., разом з ПДВ - 1 540 грн. 00 коп.

Крім  того,  відповідач  зазначив  у  Контракті,  що   він  є  платником  фіксованого сільськогосподарського податку, який згідно ч. 2 ст. 1 Закону України  «Про фіксований сільськогосподарський податок»сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових  платежів): податку на прибуток підприємств;  плати (податку) за землю; комунального   податку; збору   за   геологорозвідувальні   роботи,   виконані   за   рахунок державного бюджету; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;  збору  за  спеціальне  водокористування.  Інші  податки та збори  (обов'язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», в тому числі ПДВ, сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України. На підтвердження того факту, що відповідач є платником ПДВ, останнім було зазначено в Контракті номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуальний податковий номер, а також надано копію Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 20363636 від              23 грудня 1998 року (надалі - Свідоцтво).

На виконання умов Контракту відповідач поставив позивачу 15,841 метричної тони товару двома партіями: 4,301 метричної тони та 11,540 метричної тони відповідно, а позивач відповідно до рахунку до сплати № 2 від 06.10.2008 року на суму 17 177 грн.     12 коп., в тому числі ПДВ - 2 862 грн. 85 коп., та рахунку до сплати № 3 від       07.10.2008 року на суму 6 386 грн. 10 коп., в тому числі ПДВ - 1 064 грн. 35 коп., відповідно сплатив відповідачу 22 563 грн. 22 коп., в тому числі ПДВ - 3 760 грн. 54 коп., за поставлений Товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 123 від               17 жовтня 2008 року, № 537 від 20 жовтня 2008 року та № 861 від 21 жовтня 2008 року.

Крім того, відповідач надав позивачу податкову накладну № 4 від 06.10.2008 року та Податкову накладну № 5 від 07.10.2008 року.

Відповідно до п. 7.2.6. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Таким чином Позивач на підставі податкових декларацій, наданих йому відповідачем, заніс суму сплаченого за Контрактом ПДВ, а саме 3 760 грн. 54 коп., до свого податкового кредиту.

У ході проведення Подільською районною податковою інспекцією перевірки відомостей зазначених у податковій декларації, поданої позивачем за 10 місяць          2008 року, ДПІ Подільського району було виявлено, що Свідоцтво відповідача є недійсним, оскільки відповідно до пп. а п. 9.8. ст. 9 ЗУ «Про податок на додану вартість» воно було анульовано 19.04.2004 року. Тобто на момент укладання угоди Відповідач вже не був платником ПДВ, і відповідно не мав права включати ПДВ до загальної вартості товару, але шляхом обману, надавши позивачу завідомо неправдиві відомості, в тому числі копію анульованого Свідоцтва, змусив позивача сплатити зайві грошові кошти, при цьому 3 760 грн. 54 коп. (сума ПДВ за контрактом) були зняті з податкового кредиту позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Ст. 217 Цивільного кодексу України визначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що приховування факту анулювання Свідоцтва та включення ПДВ до вартості Товару значно підвищує його ціну (штучно), а також впливає на права та обов'язки сторін, оскільки позивач не має права занести суму ПДВ за контрактом до податкового кредиту, а відповідач не має права включати ПДВ до вартості Товару та не подає відповідну податкову звітність щодо податку на додану вартість до податкової інспекції, то приховування відповідачем таких обставин підпадає під ознаки обману та має істотне значення.

Таким чином, враховуючи, що положення Розділу 3 «Кількість, ціна та загальна вартість Товару», які стосуються вартості товару, під час укладання Контракту ґрунтувались на тому, що відповідач є платником ПДВ, що не відповідає дійсності та має істотне значення згідно ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, а також підпадає під ознаки обману, то вони мають бути визнані судом недійсними в частині, що стосується вартості товару з урахуванням ПДВ, і мають застосовуватись без урахування сум ПДВ.  В іншій частині положення Контракту є дійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України та п. 6 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна), а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Таким чином, відповідач своїми неправомірними діями завдав позивачу прямих збитків у розмірі 3 760 грн. 54 коп. Враховуючи, що Контракт фактично виконаний сторонами, та виходячи зі змісту положень ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в подвійному розмірі, тобто         7 521 грн. 08 коп. із розрахунку:

3 760,54 грн. х 2 = 7 521,08 грн.

Відповідно до п.п. 10.10. п. 10 Контракту у випадку неподання відповідачем податковим органам всіх документів, необхідних в подальшому при прийнятті рішення про відшкодування ПДВ позивачу, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі, еквівалентному сумі невідшкодованого позивачу ПДВ. Враховуючи, що відповідач не подав до податкових органів жодних документів необхідних для відображення сум ПДВ за Контрактом, а також той факт, що 3 760 грн. 54 коп., сума ПДВ за Контрактом, були знята з податкового кредиту позивача, а отже невідшкодовані позивачу, то відповідач має також сплатити Позивачу 3 760 грн. 54 коп. штрафу.

Крім того, у відповідності з ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1214 Цивівільного кодексу України особа, яка набула майно (в тому числі грошові кошти) або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними. Ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Верховний суд України в постанові від 04.01.2006 року № 14/130 дійшов висновку про застосування ст. 1048 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин за аналогією в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки між сторонами розмір проценту не встановлено. В ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України зазначається, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (з 30.04.2008 року - 12%).

Враховуючи, що сума ПДВ у розмірі 1 064 грн.35 коп. перерахована Покупцем на рахунок Постачальника 20 жовтня 2008 року, то останній має сплатити Покупцю проценти за користування безпідставно отриманими грошовими коштами протягом 122 днів, тобто до 19 лютого 2008 року, а саме 42 грн. 69 коп.

Враховуючи, що сума ПДВ у розмірі 2 696 грн. 19 коп. перерахована Покупцем на рахунок Постачальника 21 жовтня 2008 року, то останній має сплатити Покупцю проценти за користування безпідставно отриманими грошовими коштами протягом 121 днів, тобто до 19 лютого 2008 року, а саме 107 грн. 26 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України  підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх. не чекаючи пред'явлення претензії.

18 грудня 2008 року Позивач направив до Відповідача претензію про відшкодування збитків, завданих вчиненням правочину під впливом обману, але до сьогоднішнього дня вимоги Позивача не були виконанні, а грошові кошти не були перераховані на поточний рахунок Позивача.

Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, у судове засідання не з‘явився, відзив на позов не надав.

Про день, час і місце розгляду справи всі учасники процесу були належним чином повідомлені, але відповідач в судове засідання не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи. Таким чином, в порядку ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

 Вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку:

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Ст. 217 Цивільного кодексу України визначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України та п. 6 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна), а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія»  задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати положення Розділу 3 «Кількість, ціна та загальна вартість Товару»контракту № ЗТК-101/06451 від 04 жовтня 2008 року недійсними в частині вартості товару з урахування ПДВ.

3.          Стягнути з фермерського господарства «Чайка», Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенське (код 24058240) збитки у розмірі 7 521 грн. 08 коп., штрафні санкції у розмірі 3 760 грн. 54 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 149 грн. 95 коп.,  держмито в розмірі       114 грн. 32 коп. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія»,   м. Київ, вул. Верхній Вал, 72 (код 24100226).

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

   Суддя                                                        С.М.Коваль