Рішення

від 26.11.2014 по справі 910/21697/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21697/14 26.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕКОРЕМБУД ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"

про стягнення 137 948,48 грн.

Суддя Гулевець О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Самардак К.В. (дов.)

Від відповідача: не з'явився

Вільний слухач: Зарубайко П.І.

У судовому засіданні 26.11.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ЕКОРЕМБУД ЛТД" звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" 137948,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2014р. порушено провадження у справі № 910/21365/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.11.2014р.

04.11.2014р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕКОРЕМБУД ЛТД" надійшли документи по справі.

04.11.2014р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та про конфіденційний розгляд справи.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕКОРЕМБУД ЛТД" в судовому засіданні 04.11.2014р. надав суду пояснення по справі.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" у судове засідання 04.11.2014р. не з'явився, вимог ухвали Господарського суду м. Києва №910/21365/14 від 08.10.2014р. не виконав, однак, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2014р. розгляд справи №910/21365/14 відкладено на 26.11.2014р.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про конфіденційний розгляд справи, відхилив дане клопотання, про, що в судовому засіданні 26.11.2014р. винесено ухвалу.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕКОРЕМБУД ЛТД" в судовому засіданні 26.11.2014р. надав документи по справі, надав пояснення по суті позову, підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" в судове засідання 26.11.2014р. не з'явився, відзиву на позов та інших витребуваних судом документів не надав. Відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №01030 31751989.

Згідно із п. 3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, незважаючи на те, що представник відповідача у судове засідання 26.11.2014р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи зазначене, в судовому засіданні 26.11.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р. у справі №910/4138/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЕКОРЕМБУД ЛТД" основний борг в розмірі 945 800(дев'ятсот сорок п'ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 7 695 (сім тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн. 96 коп., інфляційні збитки в розмірі 8 512 (вісім тисяч п'ятсот дванадцять) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 19 240 (дев'ятнадцять тисяч двісті сорок) грн. 16 коп.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014р., що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2014р., рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2014 у справі №910/4138/14 залишено без змін.

03.06.2014р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р. у справі №910/4138/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014р., видано відповідний наказ.

Постановою відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 08.07.2014р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу №910/4138/14.

24.09.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р. було виконано в повному обсязі, у зв'язку з чим 25.09.2014 державним виконавцем було винесено постанову про звільнення майна боржника з-під арешту.

Позивач, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 119965,06 грн. - втрати від інфляції нараховані на суму основного боргу, 16868,93грн. - 3% річних нараховані на суму основного боргу, 1114,49 грн. - інфляційні втрати та 3% річних нараховані на суми 3% річних від суми основного боргу, інфляційних втрат на сумі основного боргу та судового збору, що стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р.

Розглянувши матеріали справи, оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р. у справі №910/4138/14 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа" не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язань за договором підряду №26/01/09 від 26.01.2009р. щодо оплати здійснених позивачем робіт, у зв'язку з чим, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЕКОРЕМБУД ЛТД" основний борг в розмірі 945 800 (дев'ятсот сорок п'ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 7 695 (сім тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн. 96 коп., інфляційні збитки в розмірі 8 512 (вісім тисяч п'ятсот дванадцять) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 19 240 (дев'ятнадцять тисяч двісті сорок) грн. 16 коп.

Відповідно до частини 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011(2/43-654) зазначено, що приписи статті 625 ЦК не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтею 111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Зазначену правову позицію наведено, також, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р., № 13/210/10, від 12.09.2011р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64 та постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2012р. №5011-32/5219-2012.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві від 27.02.2014р. позивачем було заявлено до стягнення 9620008,16 грн., з яких 9458000,00 грн. -сума основного боргу, 7 695 грн. 96 коп. - 3% річних в сумі та 8 512 грн. 20 коп. - інфляційні втрати. Розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем за період з листопада 2013р. по січень 2014р., а тому позивач здійснює нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу 9458000,00 грн. за період з лютого по серпень 2014 року, в розмірі 119 965,06 грн. Також, нарахування 3% річних було здійснено позивачем за період з 21.11.2013р. по 17.02.2014р., а тому позивач здійснює нарахування 3 % річних на суму основного боргу за період з 18.02.2014р. по 23.09.2014р., що складає 16 868,93 грн.

Крім того, позивачем за період з 04.06.2014р. по 23.09.2014р здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 785,26 грн. та 3% річних у розмірі 329,23 грн. на суму 35448,38 грн., що становить 3% річних, інфляційні втрати та суму судового збору, що стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат на суму основного боргу, здійснений позивачем, встановив, що розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим, стягненню підлягають інфляційні втрати на суму основного боргу в розмірі 119 965,06 грн.

Також, суду перевіривши розрахунок 3 % річних на суму основного боргу, здійснений позивачем, встановив, що розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим, стягненню підлягають 3 % річних на суму основного боргу в розмірі 16 868,93 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на суми 3% річних від суми основного боргу, інфляційних втрат на сумі основного боргу та судового збору, що стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р., суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2014 року по справі №910/4138/14 в частині інфляційних втрат, 3% річних та витрат по сплаті судового збору суперечить положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 1114,49 грн. задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та на підставі статей 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, будинок 17, код ЄДРПОУ 13669489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕКОРЕМБУД ЛТД" (35302, Рівненська область, Рівненський район, село Великий Олексин, код ЄДРПОУ 13977647) 3% річних у розмірі 16868 (шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 93 коп., інфляційні втрати у розмірі 119965 (сто дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 06 коп., судовий збір у розмірі 2736 (дві тисячі сімсот тридцять шість) грн. 68 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 01.12.2014р.

Суддя О.В. Гулевець