Рішення

від 26.11.2014 по справі 910/20805/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20805/14 26.11.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз», м.Донецьк, ЄДРПОУ 33654331

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп», м.Київ, ЄДРПОУ 36854489

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп», Донецьк, ЄДРПОУ 34626902

про стягнення 102 613, 34 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Ганчук Г.В. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Скосар С.С. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфагаз», м.Донецьк звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп», Донецьк про стягнення солідарно 102 613,34 грн.

04.11.2014р. до господарського суду надійшла заява без номеру та дати Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз», в якій останнє просило стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 основний борг в сумі 87 979,15 грн. та штрафні санкції в розмірі 25 272,85 грн. При цьому, під штрафними санкціями позивач розуміє 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

07.11.2014р. позивачем подано заяву б/н від 07.11.2014р. про уточнення позовних вимог, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» просить стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» основну заборгованість в розмірі 87 979,15 грн. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» інфляційні втрати в сумі 6 566,40 грн., 3% річних в розмірі 1237,50 грн. та пеню в сумі 3209,29 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, ст.22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Аналогічну позицію наведено у п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

За своєю правовою природою заява б/н від 07.11.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи, що заява б/н від 07.11.2014р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України та підтримана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» у судовому засіданні 26.11.2014р., остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в ній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» умов договорів №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р. на поставку та монтаж обладнання в частині здійснення оплати монтажних робіт у повному обсязі та строки, передбачені договорами. Одночасно, вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп» обґрунтовані договорами №03/12-13 від 03.12.2013р. та №04/12-13 від 04.12.2013р. поруки, відповідно до яких відповідач 1 поручився перед позивачем за виконання обов'язків Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп». Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач 1 у судове засідання 26.11.2014р., як і в попередні засідання, не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався, відзиву на позовну заяву не надав.

При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду спору, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 1 на теперішній час є: 03036, м.Київ, Солом'янський район, просп.Повітрофлотський, буд.92, оф.425.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 01.10.2014р., від 22.10.2014р. та від 05.11.2014р. з метою повідомлення відповідача 1 про час та місце розгляду справи.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Наразі, всі конверти з судовою кореспонденцією було повернуто на адресу господарського суду м.Києва з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 04.11.2014р. зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими з тих підстав, що замовник рахунків на оплату монтажних робіт не отримував, а отже, на думку вказаного учасника судового процесу, строк виконання грошових зобов'язань не настав.

Наразі, з огляду на неявку відповідача 1 в судові засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 05.11.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач 1 в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також прийнято до уваги відсутність у матеріалах справи клопотань вказаного учасника судового процесу про відкладення розгляду справи.

При цьому, господарський суд зазначає, що передбачений ст.69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість для відкладення розгляду справи. До того ж, сторонами не заявлялось клопотань про продовження наведених строків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача 2, дослідивши всі представлені вказаними учасниками справи докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу норм ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» (замовник) було укладено договір №506/2 на поставку і монтаж обладнання, згідно з п.1.1 якого замовник доручив, а підрядник прийняв на себе виконання зобов'язання в межах договірної ціни з поставки теплотехнічного обладнання та здійснення монтажних робіт й пусконалагоджувальних робіт поставленого обладнання.

У п.2.1 договору №506/2 від 15.04.2013р. контрагентами було погоджено, що загальна вартість обладнання становить 1 594 425 грн., а монтажних робіт - 318 885 грн.

Строк дії правочину визначено з моменту його підписання до 31.12.2013р. (п.6.1 договору №506/2 від 15.04.2013р.).

18.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» (замовник) було укладено договір №582/13 на поставку і монтаж обладнання, згідно з п.1.1 якого замовник доручив, а підрядник прийняв на себе виконання зобов'язання в межах договірної ціни з поставки будівельних матеріалів і обладнання, необхідних для установки парового котла Vapoprex 3G, потужністю 694 квт на майданчику замовника (територія НПЗ, м.Докучаєвськ, Донецької області, приміщення існуючої котельної), поставки будівельних матеріалів й обладнання, необхідних для виконання робіт в котельній та території Докучаєвського НПЗ відповідно до дефектного акту та здійснення будівельно-монтажних робіт в котельній Докучаєвського НПЗ згідно дефектного акта.

З п.2.1 договору №582/13 від 18.07.2013р. вбачається, що загальна вартість будівельних матеріалів і обладнання складає 639 378,60 грн., а будівельно-монтажних робіт - 110 123,64 грн. Загальна вартість будівельних матеріалів та обладнання, необхідного для здійснення будівельно-монтажних робіт в котельній згідно дефектного акта, складає 224 676,36 грн.

Відповідно до п.6.1 договору №582/13 від 18.07.2013р. правочин є чинним з моменту його підписання до 31.12.2013р.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є змішаним договором, який містить умови договору поставки та договору підряду і відповідно підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України та ст.ст.173-174 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р. як належні підстави у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача 2 взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказувалось вище, у договорі №506/2 від 15.04.2013р. підрядник зобов'язався поставити теплотехнічне обладнання та здійснити монтажні й пусконалагоджувальні роботи поставленого обладнання.

За змістом п.п.1.2, 1.3 договору №506/2 від 15.04.2013р. найменування (асортимент, номенклатура), кількість, одиниця виміру, загальна сума, умови поставки обладнання визначаються у специфікації (додаток №2), що є невід'ємною частиною договору. Монтажні та пусконалагоджувальні роботи виконуються на підставі проектної документації, яка представляється замовником.

Моментом переходу права власності на обладнання від підрядника замовнику є дата підписання видаткової накладної (п.1.4 договору №506/2 від 15.04.2013р.).

Як свідчать матеріали справи, з метою погодження асортименту та кількості обладнання, що поставлялось відповідачу 2, контрагентами було складено та підписано специфікацію (додаток №2 до договору №506/2 від 15.04.2013р.).

У наведеній специфікації контрагентами визначено, що товар поставляється автомобільним або іншим транспортом за рахунок підрядника.

04.07.2013р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1, якою контрагенти погодили поставку додаткового обладнання, а саме пароохолоджувача для контролю температури пари в комплекті з пневматичним плавнорегулюємим клапаном й мікропроцесорним регулятором для встановлення необхідної температури вартістю 123 800 грн.

Пунктом 9.3 договору №506/2 від 15.04.2013р. передбачено, що сдача-приймання виконаних робіт оформлюється шляхом підписання повноважними представниками сторін актів виконаних робіт, які надаються замовнику у триденний строк з моменту завершення робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №506/2 від 15.04.2013р. позивачем було поставлено, а відповідачем 2 прийнято обладнання на загальну суму 1 718 225 грн., що підтверджується представленими суду видатковими накладними №62 віл 10.09.2013р. на суму 1 594 425 грн. та №75 від 25.10.2013р. на суму 123 800 грн. Відповідач 2 факту отримання товару за договором №506/2 від 15.04.2013р. не заперечував.

Наразі, відповідно до наявного в матеріалах справи акту від 30.11.2013р. приймання виконаних робіт за листопад 2013р. підрядником було виконано, а замовником прийнято роботи на загальну суму 289 546,80 грн.

Одночасно, як вказувалось вище, між позивачем та відповідачем 2 також було укладено договір №582/13 від 18.07.2013р., за яким позивач зобов'язався поставити будівельні матеріали і обладнання, необхідні для установки парового котла Vapoprex 3G, потужністю 694 кВт на майданчику замовника (територія НПЗ, м.Докучаєвськ, Донецької області, приміщення існуючої котельної), поставити будівельні матеріали й обладнання, необхідні для виконання робіт в котельній та території Докучаєвського НПЗ відповідно до дефектного акту та здійснити будівельно-монтажні роботи в котельній Докучаєвського НПЗ згідно дефектного акта.

Згідно з п.п.1.2, 1.3 договору №582/13 від 18.07.2013р. найменування (асортимент, номенклатура) кількість, одиниця виміру, загальна сума та умови поставки визначаються у специфікаціях, які є складовими частинами правочину. Монтажні і пусконалагуджувальні роботи поставленого обладнання виконуються на підставі проектної документації, що надається замовником.

У специфікаціях (додатки №2 та №3) сторонами визначено кількість, перелік та номенклатуру продукції, що поставляється замовнику, та погоджено, що доставка товару на склад здійснюється за рахунок підрядника.

Моментом переходу права власності на товар сторони визначили дату підписання видаткової накладної (п.1.4 договору №582/13 від 18.07.2013р.).

За умовами п.9.3 договору №582/13 від 18.07.2013р. здача-приймання робіт здійснюється шляхом підписання акта виконаних робіт.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було поставлено, а відповідачем 2 прийнято обладнання за видатковими накладними №58 від 21.08.2013р. на суму 271 373,81 грн., №64 від 01.10.2013р. на суму 259 960,40 грн., №65 від 01.10.2013р. на суму 116 911,76 грн., №74 від 25.10.2013р. на суму 107 764,60 грн. та №75 від 25.10.2013р. на суму 108 044,39 грн.

Роботи по встановленню отриманого обладнання підрядником було виконано, а замовником прийнято, що підтверджується представленим до матеріалів справи актом б/н від 30.11.2013р. приймання виконаних робіт за листопад 2013р., зі змісту якого вбачається, що вартість прийнятих робіт складає 98 738, 40 грн.

У судовому засіданні 26.11.2014р. судом було оглянуто оригінали первинних бухгалтерських документів, які складено на підставі договорів №506/2 від 15.04.2013р. та №506/2 від 15.04.2013р., й встановлено, що останні підписано представниками контрагентів без зауважень і заперечень та скріплено печатками господарських товариств.

Наразі, господарським судом також прийнято до уваги, що відповідачем 2 жодних заперечень з приводу належного виконання позивачем своїх обов'язків з поставки та монтажу обладнання, що виникли на підставі договорів №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р., не представлено.

Зважаючи на викладені вище обставини, враховуючи ненадання відповідачем 2 заперечень з приводу належного виконання заявником своїх обов'язків за спірним правочином та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем документи є належними доказами передачі обладнання та виконання робіт з його монтажу в межах договорів №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За умовами п.8.1 договору №506/2 від 15.04.2013р. розрахунки за вказаним правочином здійснюються в національній валюті України шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника, а порядок плати визначається у графіку фінансування (додаток №3).

У додатку №3 до вказаного договору визначено наступний порядок розрахунків:

1. Попередня оплата у розмірі 50% вартості від загальної ціни обладнання на підставі рахунку, що виставляється підрядником, у термін 3 банківських днів з моменту отримання розрахункового документа;

2. Попередня оплата в розмірі 40% вартості від загальної ціни обладнання на підставі рахунку, що виставляється підрядником, в день повідомлення (по факсу або електронній пошті) про готовність всіх товарів, наведених у додатку №2 до відвантаження на заводі виробника;

3. Остаточний розрахунок в розмірі 10% від загальної вартості обладнання на підставі рахунку, що виставляється підрядником, протягом 3 днів з моменту отримання від замовника письмового повідомлення про готовність поставити обладнання;

4. Попередня оплата в розмірі 70 % від загальної вартості монтажних та пусконалагоджувальних робіт на підставі рахунку, що виставляється підрядником, протягом 3 банківських днів з моменту отримання рахунку;

5. Остаточний розрахунок, в розмірі 30% від загальної вартості робіт на підставі рахунку, що виставляється підрядником, здійснюється у строк 3 банківських днів з моменту підписання акта приймання-передачі виконаних робіт та отримання рахунку.

Одночасно, договором №582/13 від 18.07.2013р. передбачено, що умови та порядок розрахунків наведені у графіку фінансування (додаток №3).

Відповідно до графіку оплата товару та робіт за договором №582/13 від 18.07.2013р. здійснюється наступним чином:

1.Попередня оплата в розмірі 70% від загальної вартості будівельних матеріалів і обладнання в сумі 447 565,02 грн. здійснюється на підстави виставленого підрядником рахунку в строк до 25.07.2013р.;

2. Доплата в розмірі 30% відсотків від загальної вартості будівельних матеріалів і обладнання в сумі 191 813,58 грн. здійснюється на підставі рахунку, наданого підрядником в строк до 15.08.2013р.;

3. Попередня оплата в розмірі 100% від загальної вартості будівельних матеріалів і обладнання, необхідних для будівельно-монтажних робіт в котельній Докучаєвського НПЗ згідно дефектного акта в сумі 224 676,36 грн. здійснюється на підставі рахунку, що надається підрядником, в строк до 15.08.2013р.;

4. Попередня оплата в розмірі 70% від загальної вартості будівельно-монтажних робіт в котельній Докучаєвського НПЗ згідно дефектного акта в сумі 77 086,55 грн. на підставі виставленого підрядником рахунку здійснюється в строк до 15.08.2013р.;

5. Остаточний розрахунок в розмірі 30% від загальної вартості будівельно-монтажних робіт в сумі 33 037,09 грн. здійснюється після підписання акта виконаних робіт на підставі рахунку, що виставляється підрядником.

Наразі, господарський суд зазначає, що твердження відповідача про те, що у замовника не виник обов'язок оплатити виконані підрядником роботи, оскільки фактично рахунки на оплату Товариству з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» не виставлялись, є необґрунтованими та такими, що не відповідають приписам чинного господарського та цивільного законодавства. При цьому, суд виходить з наступного.

За своєю правовою природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги.

Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

Наразі, платіжні реквізити сторін наведені у договорах №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р.

Отже, факт неотримання замовником рахунків не нівелює обов'язку оплатити роботи, які виконані позивачем.

Одночасно, в матеріалах справи відсутні докази того, що відсутність у відповідача 2 рахунків-фактур, стала перешкодою для фактичного виконання останнім прийнятих на себе зобов'язань з оплати товару та робіт.

За таких обставин, враховуючи прийняття відповідачем 2 обладнання та робіт з його монтажу без зауважень та заперечень, що підтверджується видатковими накладними та актами приймання робіт, з огляду на позицію Вищого господарського суду України щодо тих обставин, що відсутність рахунків-фактур не звільняє замовника від обов'язку сплатити отриманий товар та прийняті роботи, суд дійшов висновку, що строк оплати товару за договором №506/2 від 15.04.2013р. на суму 1 718 225 грн. й робіт вартістю 289 546,80 грн. та обладнання, загальна ціна якого складає 864 405,96 грн., і робіт з його монтажу на суму 98 738, 40 грн. за договором №582/13 від 18.07.2013р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача 2 належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» своїх грошових зобов'язань за договорами №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р. в повному обсязі виконано не було, а саме не було в повному обсязі оплачено виконані та прийняті відповідно до актів роботи.

Зокрема, за поясненнями підрядника, роботи, що були виконані за договором №506/2 від 15.04.2013р. було оплачено 09.09.2013р. на суму 223 219, 50 грн. Вказані твердження заявника підтверджуються представленою до матеріалів справи позивачем банківською випискою з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз».

Отже, з огляду на ведене у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» за договором №506/2 від 15.04.2013р. утворилась заборгованість з оплати робіт в сумі 66 327,30 грн.

Одночасно, відповідачем 2 також не було в повному обсязі оплачено роботи за договором №582/13 від 18.07.2013р.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача 2 також не заперечувались, замовником за договором №582/13 від 18.07.2013р. було внесено плату за виконані роботи в сумі 77 086,55 грн., на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» було представлено відповідну банківську виписку. Таким чином, у відповідача 2 утворилась заборгованість за вказаним правочином в сумі 21 651,85 грн.

Тобто, за даними заявника, що повністю підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються відповідачем 2, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» було лише частково оплачено роботи за договорами №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість, що загалом складає 87 979,15 грн.

Суд зазначає, що проведені відповідачем 2 часткові оплати виконаних позивачем робіт свідчать про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» будь-яких труднощів без отримання рахунків-фактур внести останню частину оплати.

При цьому, слід також зазначити, що зі змісту ст.631 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.

Як вже було встановлено, термін дії спірних договорів №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р. закінчився ще 31.12.2013р., тобто, враховуючи приписи ст.631 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що строк оплати робіт за вказаними вище правочинами настав.

Таким чином, враховуючи наведене вище, керуючись приписами чинного законодавства України та з огляду на всі фактичні обставини справи і представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» про стягнення основного боргу в сумі 87 979,15 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Одночасно, щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп» солідарно з відповідачем 2 заборгованості в сумі 87 979,15 грн. господарський суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як свідчать матеріали справи, 03.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп» (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» (кредитор) було укладено договір поруки №03/12-13, згідно з п.1.1 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» (боржник) зобов'язань на суму 21 651,80 грн., що виникли з договору №582/13 від 18.07.2013р., в якому боржник виступав замовником, а кредитор підрядником.

У п.2.1 договору №03/12-13 від 03.12.2013р. контрагенти визначили, що поручитель відповідає перед кредитором в обсязі, що не перевищує 21 651,80 грн.

04.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп» (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» (кредитор) було укладено договір поруки №04/12-13, відповідно до п.1.1 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» (боржник) зобов'язань на суму 66327,30 грн., що виникли з договору №506/2 від 15.04.2013р., в якому боржник виступав замовником, а кредитор підрядником.

Зі змісту п.2.1 вказаного договору поруки вбачається, що поручитель відповідає перед кредитором в обсязі, що не перевищує 66 327,30 грн.

Отже, наведене свідчить, що виконання замовником своїх грошових зобов'язань перед підрядником за договорами №582/13 від 18.07.2013р. та №506/2 від 15.04.2013р., було забезпечено порукою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп».

Одночасно, за висновками суду, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп», як до поручителя не можуть бути задоволені з урахуванням наступних обставин.

Перелік підстав припинення зобов'язань є вичерпним та відображений в ст.ст.599, 601, 604 609 Цивільного кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено підстави припинення саме зобов'язань з поруки. Зокрема, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, законодавець передбачив додаткові підстави припинення поруки, а саме: правила обмежувальних строків (шестимісячного та тривалістю в один рік), які вступають в дію, відповідно, лише у разі, якщо договором поруки не встановлено строк дії поруки, а основним договором не визначено строк виконання основного зобов'язання.

За змістом частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України). Таку правову позицію наведено у постанові від 17.09.2014р. Верховного Суду України по справі №6-53цс14.

Відповідно до ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України).

Тобто, за висновками суду, саме з урахуванням наведеної норми сторонами може бути погоджено строк дії поруки.

Наразі, умовами договорів поруки №03/12-13 від 03.12.2013р. та №04/12-13 від 04.12.2013р. передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту припинення поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника (розділ 7 договорів поруки №03/12-13 від 03.12.2013р. та №04/12-13 від 04.12.2013р.).

Отже, фактично з наведених умов договорів поруки вбачається, що сторонами у розумінні ст.251 Цивільного кодексу України строк дії поруки визначено не було.

Таким чином, у даному випадку для вирішення питання щодо наявності у кредитора права на звернення до поручителя з вимогою про виконання забезпечувального зобов'язання підлягають застосуванню приписи ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.09.2014р. Верховного Суду України по справі №6-106цс14.

Як було встановлено вище, фактично заявник звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості по оплаті виконаних замовником та прийнятих підрядником робіт за договорами №506/2 від 15.04.2013р. та №582/13 від 18.07.2013р.

Судом вже вказувалось, що акти приймання робіт за обома правочинами було складено та підписано сторонами 30.11.2013р.

Строк оплати робіт відповідно до графіку фінансування за договором №506/2 від 15.04.2013р. встановлено наступним чином «остаточний розрахунок в розмірі 30% від загальної вартості робіт на підставі рахунку, що виставляється підрядником, здійснюється у строк 3 банківських днів з моменту підписання акта приймання-передачі виконаних робіт та отримання рахунку». Отже, кінцевим строком оплати робіт за вказаним правочином було 04.12.2013р.

Одночасно, строк остаточних розрахунків за роботи за договором №582/13 від 18.07.2013р. відповідно до графіку встановлено так «Остаточний розрахунок в розмірі 30% від загальної вартості будівельно-монтажних робіт, а саме 33 037,09 грн., в котельній Докучаєвського НПЗ згідно дефектного акту, здійснюється після підписання акта виконаних робіт на підставі рахунку, що виставляється підрядником». Тобто, кінцевім терміном оплати робіт за договором №582/13 від 18.07.2013р. було 02.12.2013р.

Таким чином, враховуючи кінцевий строк оплати робіт, а також приймаючи до уваги приписи ч.4 ст.559 Цивільного Кодексу України, судом встановлено, що позивач на підставі договорів поруки №03/12-13 від 03.12.2013р. та №04/12-13 від 04.12.2013р. мав звернутись до відповідача 1 з вимогами про стягнення боргу за договором №582/13 від 18.07.2013р в сумі 21 65,80 грн. в строк до 02.06.2014р. (включно), а про стягнення заборгованості в розмірі 66 327,30 грн., яка виникла з договору №506/2 від 15.04.2013р., до 04.06.2014р. (включно).

Проте, наразі в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази звернення до поручителя з вимогою про виконання забезпезпечувальних зобов'язань у шестимісячний строк з моменту настання строку їх виконання боржником.

Представлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» до матеріалів справи лист б/н від 18.12.2013р., в якому позивач повідомляв відповідача 1 про порушення відповідачем 2 своїх зобов'язань за договором №506/2 від 15.04.2013р. на суму 66 327,30 грн. та вимагав виконання поручителем обов'язків боржника, та лист б/н від 18.12.2013р. щодо порушення замовником умов договору №582/13 від 18.07.2013р. та сплати відповідачем 1 заборгованості в розмірі 21 651,85 грн., господарський суд не приймає до уваги як належні докази звернення до поручителя, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп», з вимогами про погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп», оскільки позивачем не надано доказів їх направлення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп».

У судовому засіданні 26.11.2014р. позивач зазначив, що докази направлення листів б/н від 18.12.2013р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп» у нього відсутні, інших документів, які б свідчили про звернення до поручителя Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» не має.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» у передбачений ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк після настання терміну виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» своїх зобов'язань з оплати робіт за договорами №582/13 від 18.07.2013р. та №506/2 від 15.04.2013р. до поручителя, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп», не звернулось.

За таких обставин, приймаючи до уваги приписи чинного цивільного законодавства України, враховуючи позицію Верховного Суду України, господарський суд дійшов висновку, що порука відповідача 1, що виникла на підставі договорів №03/12-13 від 03.12.2013р. та №04/12-13 від 04.12.2013р., припинилась.

Господарський суд зазначає, що аналіз ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч.4 ст.559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. Аналогічну позицію наведено у постанові від 17.09.2014р. Верховного Суду України по справі №6-53цс14.

Таким чином, враховуючи, що судом було встановлено факт припинення поруки Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп», що виникла на підставі договорів №03/12-13 від 03.12.2013р. та №04/12-13 від 04.12.2013р., господарський суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп» основного боргу в сумі 87 979,15 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку про задоволення вимог позивача до відповідача 2 про стягнення інфляційних втрат в сумі 6 566,40 грн., 3% річних в розмірі 1237,50 грн. та пені в сумі 3209,29 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зі змісту п.10.1 договору №506/2 від 15.04.2013р. вбачається, що у випадку порушення будь-якою зі сторін зобов'язань, що передбачені договором, ця сторона сплачує іншій пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у цей період, за кожен день прострочення. Аналогічну відповідальність за порушення своїх договірних зобов'язань передбачено у п.10.1 договору №582/13 від 18.07.2013р.

За змістом укладених між позивачем та відповідачем 2 правочинів іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначений ст.232 Цивільного кодексу України, не передбачено.

Наразі, з представленого до матеріалів справи заявником розрахунку вбачається, що замовником за порушення підрядником своїх грошових зобов'язань за договором №506/2 від 15.04.2013р. нараховано неустойку за період з 05.12.2013р. по 17.07.2014р. в сумі 3 209,29 грн. та за порушення строків оплати за договором №582/13 від 18.07.2013р. за період з 30.11.2014р. по 17.07.2014р. на суму 1608,20 грн.

Суд вважає наведений розрахунок необґрунтованим, оскільки фактично позивачем порушено приписи ст.232 Господарського кодексу України стосовно того, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а також при нарахуванні пені за порушення умов договору №582/13 від 18.07.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» було невірно визначено дату початку періоду нарахування неустойки.

Однак, як вказувалось вище, судом було прийнято заяву б/н від 07.11.2014р. про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 2 пеню в сумі 3209,29 грн., яку нараховано за порушення відповідачем 2 умов договорів №582/13 від 18.07.2013р. та №506/2 від 15.04.2013р.

Таким чином, навіть враховуючи допущені заявником помилки при нарахуванні неустойки, з огляду на зменшення позовних вимог в цій частині, суд дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» може бути стягнуто пеню у розмірі 3 209,29 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, заявником заявлено до стягнення з урахуванням заяви б/н від 07.11.2014р. інфляційні втрати в сумі 6 566,40 грн. та 3% річних в розмірі 1237,50 грн.

Представлений розрахунок свідчить, що 3% річних та інфляційні втрати нараховано за порушення відповідачем 2 своїх грошових зобов'язань за договорами №582/13 від 18.07.2013р. та №506/2 від 15.04.2013р. та за такий же період, як і неустойку, а отже допущено аналогічну помилку у визначенні початку періоду нарахування 3% річних за порушення грошових зобов'язань за договором №582/13 від 18.07.2013р.

Отже, враховуючи зменшення розміру позовних вимог, після проведення перевірки наданого розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» може бути стягнуто 3% річних та інфляційні втрати у заявленому до стягнення розмірі.

Частиною 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Аналогічну позицію наведено у Постанові №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Фактично спір виник саме через неправомірні дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» щодо порушення прийнятих на себе за договорами №582/13 від 18.07.2013р. та №506/2 від 15.04.2013р. зобов'язань.

За таких обставин, судовий збір в розмірі 1979,85 грн. згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача 2.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі зменшенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 72,42 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП Груп», м.Київ.

Задовольнити в повному обсязі позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп», м.Донецьк.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компліт Груп» (83001, Донецька область, м.Донецьк, Ворошиловський район, вул.Артема, буд.51А, ЄДРПОУ 34626902) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» (83030, Донецька область, м.Донецьк, Пролетарський район, вул.Келлера, буд.15, кв.2, ЄДРПОУ 33654331) основний борг в розмірі 87 979,15 грн., інфляційні втрати в сумі 6 566,40 грн., 3% річних в розмірі 1237,50 грн., пеню в сумі 3209,29 грн. та судовий збір в розмірі 1979,85 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» (83030, Донецька область, м.Донецьк, Пролетарський район, вул.Келлера, буд.15, кв.2, ЄДРПОУ 33654331) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 72,42 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №2814 від 23.07.2014р.

У судовому засіданні 26.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 01.12.2014р.

Суддя М.О.Любченко