Рішення

від 16.07.2009 по справі 44/176

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

44/176

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

16.07.09 р.                                                                                                       Справа № 44/176                               

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Семенюшко Г.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» (представник Бахтігозіна О.А., довіреність від 02.02.09 року) до товариства з обмеженою відповідальністю «1000 Дрібниць» (представник до судового засідання не з'явився), про стягнення заборгованості за передану продукцію з урахуванням пені та індексу інфляції у загальному розмірі 4'070,20 грн.,

                                                   ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» (далі – Продавець) звернулося до суду з позовом  про стягнення заборгованості 2'663,24 грн., інфляційних 603,17 грн. та пені 803,79 грн. за поставлені за договором купівлі-продажу № 092/08/Д від 09.01.08 року (далі – Договір) товари народного вжитку (далі – Товар) до товариства з обмеженою відповідальністю «1000 Дрібниць» (далі – Покупець). Позовні вимоги Продавця ґрунтуються на неналежному виконанні умов зазначеного Договору, а також простроченні Покупцем грошового зобов'язання, яке виникло з поставки Товару на загальну суму 6'902,80 грн.  

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд додатково стягнути з відповідача 2'500 грн. витрат на послуги адвоката.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, не зважаючи на належне повідомлення судом про час та місце судового засідання за юридичною адресою Покупця. Проте суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин, крім того, надання відзиву є правом, а не обов'язком відповідача.

Вислухавши в судовому засіданні представника Продавця, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Продавця підлягає  задоволенню виходячи з наступного.

Оцінивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Таким чином, в силу статті 265 ГК України, статей 712 і 655 ЦК України та розділів 1-4 Договору, Продавець зобов'язався передати Товар у власність Покупця на умовах самовивезення (EXW) зі складу постачальника в місті Донецьку, а Покупець зобов'язався прийняти Товар і сплатити за нього визначену суму коштів протягом 30 календарних днів з моменту отримання Товару.

Згідно видаткових накладних №№ 242178, 247398 та 249400 Продавець у період з 4 до 25 вересня 2008 року передав Покупцеві Товар вартістю 6'902,80 грн. Покупцем прийнято означений Товар, що підтверджується підписами та печатками сторін на накладних, внаслідок чого обов'язок передачі Продавцем Товару на загальну суму 6'902,80 грн. вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов розділу 4 Договору. Згідно пункту 2.2. Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку № КО-1 і № М-20, затвердженої Державним комітетом статистики України від 27.07.98 року № 263, накладна (типова форма № М-20) є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем та для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку.

Додатковим доказом отримання Товару є акт звірення розрахунків від 01.06.09 року та надані позивачем податкові накладні.

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та обставин, суд вважає, що надані позивачем видаткові накладні та акт звірення розрахунків – є належним доказом здійснення передачі відповідачу Товару та прийняття цього товару останнім. Докази незгоди відповідача з належністю виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору щодо передачі Товару – суду не надавалися.

Виходячи з домовленостей, викладених сторонами в пункті 2.1.1 Договору, Покупець має остаточно оплатити отриманий Товар в строк 30 днів з моменту вручення Товару. Таким чином, суд вважає, що право Продавця вимагати від Покупця виконання грошового зобов'язання на загальну суму 6'902,80 грн. виникло 26.10.08 року.

За даними позовної заяви, розрахунків та наданих платіжних документів, відповідачем була проведена часткова оплата боргу чотирма платежами в загальній сумі 4'239,56 грн.

Грошове зобов'язання Покупця перед Продавцем на суму 2'663,24 грн. на момент прийняття рішення суду – не виконане, на порушення статей 525 та 526 ЦК України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Несвоєчасне виконання Покупцем грошового зобов'язання за умовами пункту 5.2 Договору тягне за собою обов'язок сплати пені (штрафної неустойки) в розмірі 0,6% боргу, яка припиняє нараховуватися через 12 місяців з моменту виникнення права вимоги. Позивач заявив вимогу про стягнення пені 803,79 грн. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен прострочений день, що відповідає змісту статей 549-550 ЦК України та статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Судом арифметично перевірено вимогу позивача стосовно стягнення пені, та встановлено, що подібний спосіб нарахування відповідає умовам пункту 5.2 Договору та нормам частини 6 статті 232 ГК України, через що вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Прострочення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення на підставі статті 625 ЦК України. За розрахунком позивача, який перевірено судом у відповідності до методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ», сума інфляційних втрат з моменту виникнення права грошової вимоги до травня 2009 року становить 603,17 грн.

Таким чином, причиною виникнення спору є протиправне порушення Покупцем умов Договору, а також норм ЦК України, які регулюють загальні умови виконання зобов'язань та правила виконання договорів купівлі-продажу та поставки.

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідача.

Згідно статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”. Статтею 12 Закону України „Про адвокатуру” зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом. Між Продавцем в особі директора Бахтігозіна Е.К. та адвокатом Бахтігозіною О.А. 02.02.09 року укладено угоду про надання юридичної допомоги.

Абзацом 4 угоди про надання адвокатських послуг № 8 від 02.02.09 року встановлено розмір витрат за послуги адвоката у сумі 2'500 грн., які сплачено позивачем 04.03.09 року згідно видаткового касового ордеру № 289. Водночас, положеннями пункту 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI) зазначено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути розумно обґрунтованим за розміром. Аналогічні положення містяться і в пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року. При цьому до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката Бахтігозіної О.А. у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи № 44/176, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в сумі 2'500 грн. явно неспіврозмірною з розміром заявлених вимог (майже повністю сама основного боргу) та істотно завищеною. Враховуючи вказане, а також беручи до уваги гіпотетичний час на підготовку матеріалів до судового слухання, участь у одному судовому засіданні, яке потребувало нетривалого відрядження з міста Луганська до міста Донецька (151 км.), невисоку складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі № 44/176, суд вважає розумним обмежити розмір судових витрат на адвоката, який має бути стягнений з Покупця, сумою в 500 грн. Аналогічна правова позиція щодо розумного обмеження судом розміру витрат на адвоката висловлена в пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.02 року № 01-8/155 „Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін та доповнень до деяких інформаційних листів”.

На підставі ст.ст.525, 526, 549-551, 625 та 655-697 ЦК України, ст.232 ГК України, ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, керуючись ст.ст.1, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд –

                                                     ВИРІШИВ:

Задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» до товариства з обмеженою відповідальністю «1000 Дрібниць» про стягнення заборгованості за передану продукцію з урахуванням пені та індексу інфляції у загальному розмірі 4'070,20 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «1000 Дрібниць» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» заборгованість 2'663,24 грн., 803,79 грн. пені, 603,17 грн. інфляційних, відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 102 грн., витрати на послуги адвоката 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

               Суддя                                                                                                            Мєзєнцев Є.І.                               

Надруковано у 3 примірниках:

1 –позивачу

2 –відповідачу

3 –господарському суду Донецької області