Постанова

від 01.12.2014 по справі 916/1504/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2014 року Справа № 916/1504/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. у справі № 916/1504/14 Господарського суду Одеської областіза позовомОдеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одесидо1. Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ", 2. Військової частини НОМЕР_1 провизнання недійсним договору та повернення нерухомого майназа участю представників:позивача-1Павлов С.О.,позивача-2не з`явились,відповідача-1не з`явились,відповідача-2Оксенчук С.С.,прокуратуриКоркішко В.М.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.06.2014 р. у справі №916/1504/14 відмовлено в позові про визнання недійсним договору про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 р. та витребування із чужого незаконного володіння ТОВ "КРОВ" шляхом виселення та повернення за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси нежитлових приміщень будівлі за генеральним планом № 1, загальною площею 340 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, військове містечко № 17м.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2014 р. скасовано в частині, викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 р., укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю КРОВ, а також додаткові угоди від 26.07.2011 р., від 26.07.2012 р. та від 25.07.2013 р. до вказаного договору.

В іншій частині позову відмовити."

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним судом було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 215, 626, 627 ЦК України, ст. ст. 32, 33, 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводиться до того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про невідповідність спірного договору вимогам законодавства.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача-2 та відповідача-1 не з`явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов`язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час перевірки Одеською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері встановлено, що 29.07.2009 р. між військовою частиною НОМЕР_1 (відповідач-2, Частина) та TOB "КРОВ" (відповідач-1, ТОВ) укладено договір про надання послуг № 43/2009, відповідно до умов п. п. 2.1, 2.3, 7.1 якого Частина надає ТОВ послуги забезпечення технологічного процесу здійснюваного ТОВ обслуговування та ремонту автомобілів (автосервісу).

Згідно з даним договором Частина розташовує технічне устаткування і засоби ТОВ на облаштованій ділянці (без передачі основних фондів в користування ТОВ) з необхідними умовами здійснення технологічного процесу обслуговування та ремонту автомобілів, про що сторонами складається двосторонній акт. ТОВ бере на себе зобов`язання щодо проведення необхідних заходів щодо збереження стану конструкцій, планових та підтримуючих ремонтів основних фондів Частини.

Відповідно до положень п. п. 3.1 - 3.4 договору за надані послуги ТОВ щомісячно сплачує Частині грошові кошти у розмірі, визначеному протоколом узгодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною даного договору. Оплата за надані послуги здійснюється ТОВ від дня підписання акта, передбаченого п. 2.1 договору.

За положеннями п. 7.1 договору він вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 25.07.2014 р. Договір неодноразово був пролонгований.

Зокрема, згідно з додатковою угодою від 25.07.2013 р. строк дії договору було продовжено до 26.07.2014 р.

Як стверджується в позові, договір про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 р. є удаваним правочином, який укладений між Частиною та TOB для приховання іншого правочину, який вони вчинили, а саме - договору оренди нерухомого майна.

За приписами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Виходячи з наведеного, предметом доказування у даному спорі є доведення, що саме при укладенні вказаного договору на надання послуг від 29.07.2009 р. сторони мали на увазі укласти інший договір договір оренди.

Судами встановлено, що Частина експлуатує нерухоме майно військового містечка № 17, а саме будівлю загальною площею 340 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. В. Стуса, 3. Вказана будівля належить до нерухомого військового майна та перебуває на обліку в КЕВ м. Одеси.

Згідно з п. 3.1 договору невід`ємною його частиною є протоколи узгодження ціни. Протягом строку дії договору сторонами було складено три протоколи до договору - від 29.07.2009 р., 26.06.2011 р. та 25.07.2013 р.

Відповідно до протоколу погодження ціни від 25.07.2013 р. сторони дійшли згоди щодо вартості наданих Частиною послуг забезпечення технологічного процесу у сумі 4.261,90 грн. та площі, необхідної для надання таких послуг.

Як вбачається зі змісту зазначених протоколів погодження ціни та договору, Частина надала у користування ТОВ нерухоме майно, зокрема, будівлю площею 304,7 кв. м, у приміщеннях якої знаходиться технічне устаткування і засоби, що належать та використовуються TOB з метою здійснення господарської діяльності з обслуговування та ремонту автомобілів.

Крім того судом апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників або користувачів майна серії 220/01 № 84 від 04.04.2013 р., укладеного між ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та TOB "КРОВ" (страхувальник), страхувальник зобов`язується сплатити страховий платіж та виконувати інші умови договору, а страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку і на умовах, визначених договором та Правилами.

Згідно з п. 2.2 договору добровільного страхування серії 220/01 № 84 від 04.04.2013 р. майно за цим договором - це майно, зазначене в п. 2.3 договору, яке належить страхувальнику на праві власності, знаходиться у нього в повному господарському віданні, оперативному управлінні або з інших підстав, передбачених законодавством України (договір оренди, лізингу, застави, доручення тощо).

Пунктом 2.3 вказаного договору визначено наступні характеристики застрахованого майна: нежиле приміщення загальною площею 300 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А.

Отже, TOB уклало договір щодо майна Частини як особа, котра володіє речовим правом на це майно.

Крім того, у дозволі № 12 від 15.04.2013 р., виданому Південним територіальним відділом пожежної безпеки, зазначено, що його дія розповсюджується на нежитлові приміщення загальною площею 300,0 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, що використовуються TOB "КРОВ" з метою обслуговування та ремонту автомобілів відповідно до договору оренди.

Згідно з актом огляду від 03.03.2014 р. старшим прокурором Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері зафіксовано факт використання TOB приміщень будівлі (майстерні) загальною площею приблизно 340,0 кв. м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А з метою здійснення господарської діяльності.

Так, у протоколі огляду зазначено, що вищевказана майстерня являє собою 1-поверхову будівлю висотою приблизно 3 метри, з фундаментом приблизно 340,00 кв. м, яка у середині облаштована під станцію технічного обслуговування. Особи, присутні при проведенні огляду, пояснювали, що TOB використовує вказану майстерню в якості станції технічного обслуговування автомобілів у власній господарській діяльності. В якості документів, що підтверджують правомірність використання будівлі майстерні, представник TOB надав договір про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 р., укладений між Частиною та TOB, із додатками.

На думку колегії суддів, апеляційний суд з урахуванням встановлених вище обставин справи дійшов обґрунтованого висновку, що при укладенні договору про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 р. реальне волевиявлення TOB та Частини було спрямоване на настання наступних наслідків: виникнення у TOB строкового оплатного права володіння та користування нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А. Таким чином, спірний договір є удаваним правочином.

Правові наслідки удаваного правочину встановлені ст. 235 ЦК України, згідно з якою удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як зазначено у пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. № 11, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Враховуючи те, що спірний правочин за своїм змістом є договором оренди, сторони при його укладенні мали дотримуватись вимог законодавства, якими врегульовано укладення даного виду договорів.

Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Апеляційним судом встановлено, що попри вимоги порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, зокрема ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", передача спірного нерухомого військового майна була здійснена без: отримання на це дозволу Міністерства оборони України або уповноваженого ним органу військового управління, погодженого із Фондом державного майна України (його регіональним відділенням); проведення передбаченої законодавством обов`язкової оцінки цього майна та отримання акта оцінки, погодженого із Фондом державного майна України (його регіональним відділенням); проведення конкурсу на оренду нерухомого військового майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи наведені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для визнання недійсними договору про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 р., а також додаткових угод від 26.07.2011 р., від 26.07.2012 р. та від 25.07.2013 р. до вказаного договору.

Стосовно дотримання прокурором строку позовної давності при зверненні з указаним позовом, апеляційним судом встановлено, що факт неправомірного використання TOB об`єкта нерухомого майна на підставі удаваного договору був установлений прокуратурою лише у березні 2014 року. При цьому жодних доказів в підтвердження проведення будь-яких інших перевірок чи наявності відповідних відомостей у позивачів (Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси), матеріали справи не містять, а тому строк позовної давності у даній справі пропущено не було.

Колегія суддів також відзначає, що суди обох інстанцій відмовили у задоволенні позову про витребування із чужого незаконного володіння ТОВ "КРОВ" шляхом виселення та повернення за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси нежитлових приміщень будівлі за генеральним планом № 1, загальною площею 340 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, військове містечко № 17м.

Відмовляючи у позові, місцевий суд виходив із правомірності спірного договору. Апеляційний суд відмовив у задоволенні вказаної вимоги виключно з тієї підстави, що у матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі відповідачу-1 вказаного приміщення.

Однак судом апеляційної інстанції не було враховано наступного.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Виходячи із предмета спору, судами необхідно було встановити обставини щодо фактичного користування спірним майном та наявності на це відповідних правових підстав у такого користувача.

Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції на підставі наявних доказів чітко встановив, що ТОВ користується нерухомим майном Частини, проте, відмовляючи в частині позову, одночасно не врахував свого ж висновку, що формально відносини ТОВ і Частини регулюються удаваним правочином, який не передбачав складання будь-якого акта прийому-передачі майна, а отже передчасно зробив висновок про неможливість задоволення вимоги про витребування майна.

Також суди попередніх інстанцій належним чином чітко не визначили площі нерухомого майна, що перебуває в користуванні ТОВ. Так, у судових рішеннях зазначено, зокрема, про площу у 300,0 кв. м, 304,7 кв. м, 464,2 кв. м.

При цьому апеляційний суд не з`ясував, яка площа спірних приміщення перебувала в користуванні відповідача-1 саме станом на час розгляду спору, а також не врахував тієї обставини, що у відповідача-1 немає відповідної правової підстави для такого користування, оскільки спірний договір визнається судом недійсним. Наведені доводи висловлювались також позивачами та прокуратурою.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Однак апеляційний суд в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України, визнаючи недійсною угоду, на підставі якої між відповідачами виникли відносини реального користування військовим майном, в подальшому дійшов передчасних висновків щодо відсутності фактичних і правових підстав для задоволення другої позовної вимоги.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов`язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Неповне встановлення апеляційним судом обставин в частині, про яку зазначено вище, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов`язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору в цій частині.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанова у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з урахуванням викладених вище вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кров" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. у справі № 916/1504/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння ТОВ "КРОВ" шляхом виселення та повернення за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси нежитлових приміщень будівлі за генеральним планом № 1, загальною площею 340 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, військове містечко № 17м., скасувати з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. у справі № 916/1504/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова