Ухвала

від 26.11.2014 по справі 23/751/06-ап-3/171/09-ап-11/181/10-ап

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Київ К/800/42657/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Господарського суду Запорізької області від 21.07.2010 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 року

у справі № 23/751/06-АП-3/171/09-АП-11/181/10-АП

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ИНДУСТРИЯ-Б» (далі - позивач, ТОВ «ИНДУСТРИЯ-Б»)

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач, ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ИНДУСТРИЯ-Б» звернулось у листопаді 2006 року до суду з позовом до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2006 року № 0000302302/0 та № 0000312302/0, від 08.06.2006 року № 0000302302/1 та № 0000312302/1, від 23.08.2006 року № 0000302302/2 та № 0000312302/2, від 02.11.2006 року № 0000302302/3 та № 0000312302/3.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 21.07.2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 12.08.2003 року по 30.09.2005 року, за результатами якої складень акт від 27.03.2006 року № 48/23-02-32607647, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України № 283/97), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 490 000,00 гривень; п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України № 168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 813 521,00 гривня.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.04.2006 року: № 0000302302/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 766 950,00 гривень; № 0000312302/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 276 573,00 гривні.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: від 08.06.2006 року № 0000302302/1, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 766 950,00 гривень; від 08.06.2006 року № 0000312302/1, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 276 573,00 гривні; від 23.08.2006 року № 0000302302/2, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 725 750,00 гривень; від 23.08.2006 року № 0000312302/2, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 805 091,29 гривня; від 02.11.2006 року № 0000302302/3, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 725 750,00 гривень; від 02.11.2006 року № 0000312302/3, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 805 091,29 гривня.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 3 Закону України № 283/97 об'єктом оподаткування є прибуток який визначається шляхом зменшення суми скоригованого доходу звітного періоду, визначеного п. 4.3 ст. 4 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону.

За змістом п. 5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 283/97 валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності. До валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, в тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України № 283/97 встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Приписами п. 1.7 ст. 1 Закон України № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основним засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою їх подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями

За змістом пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп. 7.2.3 та пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що для одержання бюджетного відшкодування, платник податків повинен заплатити податок на додану вартість у ціні товару постачальникам продукції, виконавцям робіт.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що одним із видів діяльності позивача є заготівля, переробка та реалізація лому чорних та кольорових металів.

Крім того, судами встановлено, що у перевіряємий період позивач здійснював господарські операції з ПП «УкрРесурсПром» на підставі договорів поставки. При цьому, встановлено, що відповідачем не заперечується факт придбання позивачем товарів за зазначеними угодами та належного їх оприбуткування.

Реальність здійснення зазначених господарських операцій підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями податкових та видаткових накладних, платіжних документів, облікових документів на придбання продукції, при дослідженні яких судами попередніх інстанцій встановлено, що останні є первинними у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР.

Разом з тим, судами встановлено, що контрагент позивача на період здійснення спірних господарських операцій з позивачем був належним чином зареєстрований платником податку на додану вартість, мав повний обсяг цивільної дієздатності, а тому мав право складати документи первинного обліку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів податкового органу, що договори та накладні на продукцію придбану у контрагента, не підписані посадовими особами продавця, оскільки такі не спростовують фактичного отримання позивачем придбаних товарів. Крім того, суди обґрунтовано зазначили, що позивач не може нести відповідальність за дії посадових осіб іншого суб'єкта господарювання. Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що перелічені в акті перевірки юридичні особи перебувають у Єдиному державному реєстрі, мають свідоцтва платників податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності та необґрунтованості прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 21.07.2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 року у справі № 23/751/06-АП-3/171/09-АП-11/181/10-АП - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.