Ухвала

від 02.12.2014 по справі 2а-3997/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3997/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

02 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Панченка А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Груп» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Груп» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АПК-Груп» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2011 № 0009382301 та № 0009372301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 17.08.2011 по 19.08.2011 Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Груп» (код ЄДРПОУ 35876261) щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Комерційна фірма Таврія Пласт» (код ЄДРПОУ 37125258) за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за березень 2011 р. на суму 14 283,00 грн., суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за березень 2011 р. на 7 863,00 грн.;

- п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей з моменту вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним по правочинах, здійснених ТОВ «АПК-Груп» по ланцюгу придбання у ПП «Комерційна філія Таврія Пласт».

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 15.02.2013 № 84/1-22-80-35077475 на підставі якого прийнято оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення:

№ 0009382301 від 31.08.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 6 421,00 грн. (в т.ч. 6 420,00 грн. - основний платіж та 1,00 - штрафні (фінансові) санкції (штраф);

№ 0009372301 від 31.08.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 7 864,00 грн. (в т.ч. 7 863,00 грн. - основний платіж та 1,00 - штрафні (фінансові) санкції (штраф).

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було надано всіх первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Комерційна фірма Таврія Пласт», які оформлені Агентським договором № 17/01-11/1 від 17.01.2011 та договором № 21/02-11/1 від 21.02.2011 про надання логістично-експедиційних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Агентського договору ПП «Комерційна фірма Таврія Пласт» (Комерційний агент) зобов'язується надати послуги із сприяння у вчиненні правочинів, а саме: пошуку клієнтів з подальшим підписанням договорів на купівлю-продаж агрохімічної, сільськогосподарської та іншої продукції ТОВ «АПК-Груп» (Довіритель), вести активний продаж Товару від імені Довірителя, формувати інформаційний банк даних щодо потенційних та наявних контрагентів Довірителя, (п. 2.1 Агентського договору), а Довіритель зобов'язується оплачувати Комерційному агенту комерційну винагороду (п. 3.1 Агентського договору).

Реальність виконання вказаного договору позивач підтверджує актом здачі-прийняття робіт від 31.03.2011 та податковою накладною № 22 від 31.03.2011 на загальну суму з ПДВ 51 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 500,00 грн.

Відповідно до умов договору, ПП «Комерційна фірма Таврія Пласт» (Експедитор) зобов'язується від імені та за рахунок ТОВ «АПК-Груп» (Клієнт), отримавши усний запит Клієнта, узгодити деталі маршруту та умови перевезення виступити платником додаткових зборів та інших платежів при перевезенні вантажів на території України, інформувати Клієнта про вартість перевезення вантажів (п. 2.1 Договору), а Клієнт зобов'язується узгодити всі умови перевезення з Експедитором, здійснювати своєчасно оплату, відшкодовувати витрати, які поніс Експедитор, здійснювати відвантаження та відправлення вантажів в терміни та обсяг, погодженим з експедитором (п. 2.2. Договору).

Реальність виконання вказаного договору позивач підтверджує актом здачі прийняття робіт від 31.03.2011 та податковою накладною № 33 від 31.03.2011 на загальну суму з ПДВ 34 700,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5 783,33 грн.).

Однак, на підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ПП «Комерційна фірма Таврія Пласт», позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано калькуляцію витрат по сприянню у вивченні правочинів та пошуку клієнтів, не надано належних та допустимих доказів обговорення, затвердження інформаційного банку даних щодо наявних клієнтів, не надано аналітичні довідки про стан ринку.

Згідно частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За змістом вищезазначених приписів, в матеріалах справи наявні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), що складені між позивачем та ПП «Комерційна фірма Таврія Пласт».

Колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав вважати надані позивачем документи первинними бухгалтерськими документами, які б підтверджували фактичне придбання позивачем послуг у контрагента, оскільки у первинному документі має бути конкретизовано, які саме послуги були надані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції).

Однак, в актах надання послуг, податкових накладних зазначено лише загальне найменування послуг та їх вартість без конкретизування, які саме послуги були надані, їх видів та опису, конкретних об'ємів та напрямків, за якими вони проводились, кількість відпрацьованих годин, перелік використаних ресурсів та частина їх вартості, що включена до вартості послуг, що робить неможливим встановлення змісту та обсягу господарської операції і факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Крім того, із наданих позивачем документів не вбачається, які критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності позивача і правомірність формування податкового кредиту. Позивачем не доведено економічну доцільність витрат без визначення конкретних послуг та причинного зв'язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, та наміру придбання позивачем послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

На підтвердження реальності виконання договору про надання логістично-експедиційних послуг позивачем також не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема таких як: заявок позивача з детальною інформацією кінцевих маршрутів, самих розрахунків логістичних послуг, відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість стосовно контрагента позивача.

Також позивачем не було надано жодного доказу використання у господарській діяльності результатів отриманих від ПП «Комерційна фірма Таврія Пласт» послуг.

Колегія суддів зазначає, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих виконавцем податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Таким чином, договори відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п. п 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності, і згідно ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Крім цього, господарські операції між позивачем та ПП «Комерційна фірма Таврія Пласт» не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Позивачем не надано належних доказів щодо використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності, що виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі укладених договорів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність фактичного виконання укладених договорів, про юридичну дефектність у зв'язку з цим складених за такими операціями первинних документів та податкових накладних, які, внаслідок наведеного, не мають юридичної значимості для цілей бухгалтерського та податкового обліку, що в сукупності зумовлює висновок суду про відсутність підстав для формування позивачем спірних сум податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області, як суб'єктом владних повноважень, повністю доведено правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень від 31.08.2011 № 0009382301 та № 0009372301.

Натомість, доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Груп» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 05.12.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.