Рішення

від 27.11.2014 по справі 915/1721/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року Справа № 915/1721/14

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технологічного центру "Лан", вул. Кірова, буд. 84, с. Щербані, Вознесенський район, Миколаївська область, 56553 (код ЄДРПОУ 24062371)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Авантехтранс", вул. Кірова, 240-а, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 30396394)

про визнання частини додатку № 1 від 04.07.2013 року до договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 200 від 10.04.2012 року недійсною

за участю представників сторін:

від позивача: Кузнєцов Олександр Ілларіонович, довіреність № 151/2 від 23.09.2014 року;

від відповідача: Баштанник Олексій Володимирович, довіреність вих. № 71 від 21.08.2014 року

До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технологічного центру "Лан" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Авантехтранс" про визнання недійсною частини Додатку № 1 від 04.07.2013 року, якою внесено зміни до пункту 4.4. Договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 200 від 10.04.2012 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.10.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Призначено розгляд справи в судовому засіданні на 25.11.2014 року.

В судовому засіданні 25.11.2014 року оголошувалась перерва до 27.11.2014 року.

В судовому засіданні 27.11.2014 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив наступне.

10.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-технологічний центр «Лан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантехтранс» було укладено Договір купівлі-продажу товару на умовах товарного кредиту № 200.

04.07.2013 року, з метою внесення зміни до укладеного Договору, сторони підписали Додаток № 1 до Договору.

Так, зазначеним Додатком, сторони доповнили зміст пункту 4.4 Договору реченням наступного змісту: «За несвоєчасну оплату товару Замовник сплачує неустойку Кредитору в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення з моменту вступу договору в силу».

Позивач вважає, що вказана частина Додатку № 1 від 04.07.2013 року грубо порушує вимоги чинного в Україні законодавства, а разом із тим і законні права та інтереси позивача.

Посилаючись на приписи глави 26 ГК України, ст. 549 ЦК України представник позивача зазначив, що встановлення відповідальності позивача у вигляді неустойки в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день з моменту вступу Договору в силу , фактично суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки, законодавчо правомірність обчислення неустойки у сторони, права якої були порушені, виникає лише з моменту порушення таких прав, а не з моменту укладання господарської угоди, як це передбачено оскаржуваною частиною Додатку до Договору.

Таким чином, існування пункту 4.4 Договору у змісті, викладеному в Додатку № 1 від 04.07.2013 року, фактично надає відповідачу можливість обчислювати позивачу неустойку в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день з моменту вступу Договору в закону силу, незалежно від того, чи буде Позивачем порушено вимоги Договору, чи ні.

Керуючись ст. ст. 216, 230 ГК України, ст. 215, 217, 549 ЦК України, позивач зазначив, що частина Додатку № 1 від 04.07.2013 року до Договору, якою внесено зміни до п. 4.4 Договору, не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує його законні права та інтереси, та має бути визнана судом недійсною.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив в повному обсязі та просив суд в позові відмовити. На виконання вимог суду відповідачем подано суду письмовий відзив на позов (арк. справи 13-14). В обґрунтування заявлених заперечень зазначив наступне.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 200 від 10.04.2012 року строком кінцевого розрахунку визначалось 01.08.2012 року. Станом на 04.07.2013 року ТзОВ НТЦ "ЛАН" взяті на себе зобов'язання не виконав та за Договором купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 200 від 10.04.2012 року проплат не зробив.

Виходячи з власного розсуду сторони уклали Додаток №1 від 04.07.2013 року до Договору № 200 від 10.04.2012 року, у якому передбачили неустойку та штраф у разі несвоєчасної сплати боргу.

Тобто, з моменту невиконання своїх обов'язків ТзОВ НТЦ "ЛАН" до моменту укладання Додатку № 1 сплинуло більше, ніж 6 місяців.

Посилаючись на приписи ч. 6 ст. 232 ЦК України, відповідач зазначив, що строк нарахування санкцій сплинув, додатково договором його не передбачено, то вказаний у пункті 4.4 Додатку строк "с момента вступления в силу договора" ніяким чином не вплинув на розрахунок заборгованості.

Крім того, у п. 4.4 Додатку чітко вказано, що сплата неустойки в розмірі 0,1 % за кожен день прострочення , строки настання прострочення обумовлені договором.

Посилання позивача на те, що "вказаний пункт Додатку надає відповідачу можливість обчислювати неустойку незалежно від того, чи буде позивачем порушено вимоги Договору, чи ні" не обґрунтоване, тому що на момент укладання договору позивачем ці умови Договору вже порушені та виниклі суперечки вирішувались шляхом укладання саме цієї додаткової угоди.

Відповідно до ч. 3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Керуючись ст. 6, 232, 551 ГК України, відповідач просив суд в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

10.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-технологічний центр «Лан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантехтранс» було укладено Договір купівлі-продажу товару на умовах товарного кредиту № 200 (арк. справи 9).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання, включаючи строки погашення невиконаних зобов'язань (п. 8.1 Договору).

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовами Договору сторони передбачили наступне.

Відповідно п. 1.1 Договору Кредитор (ТзОВ «Авантехтранс») зобов'язується передати Замовнику (ТзОВ НТЦ «Лан») у власність трактор JOHN DEERE 8400 1999 року випуску, зав. № RW8400Р026510 на суму 339 200,00 грн. (триста тридцять дев'ять тисяч двісті грн.) на умовах відстрочки остаточної оплати на визначений строк та під відсоток, а Замовник зобов'язується прийняти товар, оплатити його вартість та відсотки на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору Кредитор надає Замовнику відстрочку остаточного розрахунку на 111 календарних днів. Замовник зобов'язується здійснювати оплату шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Кредитора вартості товару, яка складається з ціни товару та відсотків за користування кредитом у вказані строки: до 01.08.2012 року .

Відповідно до п. 1.3 Договору за взаємною згодою сторін в процесі виконання даного договору можуть бути внесені зміни в строки оплати, умови оплати строки поставки, умови поставки. Будь-які такі зміни повинні бути оформлені у вигляді додаткової угоди до даного договору, підписано повноважними представниками та скріплено печатками сторін. Після чого така додаткова угода стає невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 7.1 Договору всі зміни та доповнення до цього договору діють тільки у випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані повноважними на те особами.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

04.07.2013 року, з метою внесення змін до укладеного Договору, сторони підписали Додаток № 1 до Договору купівлі-продажу № 200 від 10.04.2012 року (арк. справи 10).

Додаток № 1 до Договору підписано представниками сторін та скріплено печатками. В Додатку вказано, що дане доповнення є невід'ємною частиною вищевказаного Договору, має однакову з ним юридичну силу.

Додатком № 1 до Договору сторони доповнили зміст пункту 4.4 Договору реченням наступного змісту: «За несвоєчасну оплату товару Замовник сплачує неустойку Кредитору в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочки з моменту вступу в силу договору».

Предметом спору є вимога про визнання недійсною частини Додатку № 1 від 04.07.2013 року, якою внесено зміни до пункту 4.4. Договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 200 від 10.04.2012 року.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня ) , яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вказано вище, Додатком № 1 до Договору сторони доповнили зміст пункту 4.4 Договору реченням наступного змісту: «За несвоєчасну оплату товару Замовник сплачує неустойку Кредитору в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочки з моменту вступу в силу договору».

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства дозволяє дійти висновку, що п. 4.4 Додатку № 1 до Договору не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак, відсутні підстави для визнання вказаного пункту недійсним з огляду на наступне.

Умовами п. 4.4 Додатку № 1 сторони передбачили, що неустойка може бути застосована саме у випадку неналежного виконання зобов'язання (несвоєчасну оплату за товар). Сторони погодоли як розмір неустойки (0, 1 % від суми боргу), так і порядок її нарахування (неустойка нараховується на суму заборгованості за кожен день прострочки ). Судом також враховано, що умовами Договору сторони чітко визначили строк виконання зобов'язання (п. 2.1 Договору). Посилання позивача на те, що п. 4.4 Додатку № 1 передбачено право кредитора на нарахування та стягнення неустойки з моменту вступу в силу договору є безпідставним, оскільки неустойка нараховується за кожен день прострочки, що вказано в самому п. 4.4 Додатку № 1. При цьому, поширення умов п. 4.4 Додатку № 1 на правовідносини сторін, які виникли з моменту вступу в силу Договору купівлі-продажу, не суперечить вимогам законодавства та не свідчить про надання кредитору права на нарахування та стягнення неустойки з моменту вступу в силу Договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що п. 4.4 Додатку № 1 до Договору не суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 549 ЦК України, ст. 216, 230 ГК України.

Інших підстав для визнання недійсним п. 4.4 Додатку № 1 до Договору суду не заявлялось.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними. В позові слід відмовити.

Судовий збір в розмірі 1 218 грн. відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

в позові відмовити.

Судовий збір в розмірі 1 218 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 04.12.14 року

Суддя Е.М.Олейняш