Постанова

від 10.02.2015 по справі 915/1721/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р.Справа № 915/1721/14 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головея В.М.

суддів Гладишевої Т.Я., Мирошниченко М.А.,

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Кузнєцов О.І. (за довіреністю),

від відповідача - Богатирчук Л.М. (паспорт),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технологічного центру «ЛАН»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 27 листопада 2014 року

по справі №915/1721/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технологічного центру «ЛАН»

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Авантехтранс»

про визнання частини додатку №1 від 04.07.2013 до договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 200 від 10.04.2012 недійсною

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 10.02.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2014 Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технологічного центру «ЛАН» (далі - Товариство, позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Авантехтранс» (далі - Фірма, відповідач) про визнання недійсною частину Додатку №1 від 04.07.2013, якою внесено зміни до пункту 4.4. Договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 200 від 10.04.2012, а також стягнення судового збору.

Позов мотивований тим, що частина Додатку № 1 від 04.07.2013 року до Договору, якою внесено зміни до п. 4.4. Договору, не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує законні права та інтереси Товариства, а саме посилаючись на приписи глави 26 ГК України, ст. 549 ЦК України позивач зазначає, що встановлення відповідальності Товариства у вигляді неустойки в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день з моменту вступу Договору в силу, фактично суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки, законодавчо правомірність обчислення неустойки у сторони, права якої були порушені, виникає лише з моменту порушення таких прав, а не з моменту укладання господарської угоди, як це передбачено оскаржуваною частиною Додатку до Договору.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.11.2014 (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні позову Товариству відмовлено.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції посилається на те, що позивач не довів факт укладення оспорюваної частини додатку №1 до Договору з порушенням вимог ст. 203 ЦК України, тому суд не вбачає підстав для визнання договору недійсним на підставі ст. ст. 215, 217 ЦК України.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням , Товариство звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити.

Скаржник вважає, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права, не з'ясовані обставини, які мають значення для справи, висновки не відповідають обставинам справи.

09.02.2015 до Одеського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що відповідно до п. 2.1 Договору № 200 від 10.04.2012 строком кінцевого розрахунку визначалось 01.08.2012. Станом на 04.07.2013 Товариство взяті на себе зобов'язання не виконав та за Договором проплат не зробив. У зв'язку з цим 04.07.2013 р. сторони уклали Додаток №1 до Договору у якому передбачили у разі несвоєчасної сплати боргу неустойку та штраф. Крім того, у п. 4.4 Додатку чітко вказано, що сплата неустойки в розмірі 0,1 % за кожен день прострочення, строки настання прострочення обумовлені договором. Посилання позивача на те, що "вказаний пункт Додатку надає відповідачу можливість обчислювати неустойку незалежно від того, чи буде позивачем порушено вимоги Договору, чи ні" не обґрунтоване, тому що на момент укладання договору позивачем ці умови Договору вже порушені та виниклі суперечки вирішувались шляхом укладання саме цієї додаткової угоди. Керуючись ст. 6, 232, 551 ГК України, відповідач просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 10.02.2015 представник позивача надав пояснення, якими повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити останню.

10.02.2015 представник відповідача в судовому засіданні також надав пояснення, просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом, 10.04.2012 між Товариством (замовник) та Фірмою (кредитор) було укладено Договір купівлі-продажу товару на умовах товарного кредиту № 200, за умовами якого, кредитор зобов'язується передати замовнику у власність трактор JOHN DEERE 8400 1999 року випуску, зав. № RW8400Р026510 на суму 339 200,00 грн. (триста тридцять дев'ять тисяч двісті грн.) на умовах відстрочки остаточної оплати на визначений строк та під відсоток, а замовник зобов'язується прийняти товар, оплатити його вартість та відсотки на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони узгодили, що кредитор надає замовнику відстрочку остаточного розрахунку на 111 календарних днів. Замовник зобов'язується здійснювати оплату шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Кредитора вартості товару, яка складається з ціни товару та відсотків за користування кредитом до 01.08.2012 року.

За взаємною згодою сторін в процесі виконання даного договору можуть бути внесені зміни в строки оплати, умови оплати строки поставки, умови поставки. Будь-які такі зміни повинні бути оформлені у вигляді додаткової угоди до даного договору, підписано повноважними представниками та скріплено печатками сторін. Після чого така додаткова угода стає невід'ємною частиною даного договору (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 7.1 Договору всі зміни та доповнення до цього договору діють тільки у випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані повноважними на те особами.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання, включаючи строки погашення невиконаних зобов'язань (п. 8.1 Договору).

04.07.2013 року, з метою внесення змін до укладеного Договору, сторони підписали Додаток № 1 до Договору купівлі-продажу № 200 від 10.04.2012 року яким сторони доповнили Договір купівлі-продажу № 200 від 10.04.2012 року пунктом 4.4., умовами якого передбачено, що за несвоєчасну оплату товару замовник сплачує неустойку кредитору в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочки з моменту вступу в силу договору.

Додаток № 1 до Договору без зауважень підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками. В Додатку вказано, що дане доповнення є невід'ємною частиною вищевказаного Договору, має однакову з ним юридичну силу.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, ч. 2 ст. 551 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приймаючи до уваги вищевказані норми законодавства, судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що п. 4.4 Додатку № 1 до Договору не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак, відсутні підстави для визнання вказаного пункту недійсним, а отже господарський суд підставно відмовив Товариству у задоволенні позову, адже п. 4.4 Додатку № 1 сторони передбачили, що неустойка може бути застосована саме у випадку неналежного виконання зобов'язання (несвоєчасну оплату за товар). Сторони погодоли як розмір неустойки (0, 1 % від суми боргу), так і порядок її нарахування (неустойка нараховується на суму заборгованості за кожен день прострочки ).

Крім цього, умовами Договору сторони чітко визначили строк виконання зобов'язання (п. 2.1 Договору). Посилання апелянта на те що п. 4.4 Додатку № 1 передбачено право кредитора на нарахування та стягнення неустойки з моменту вступу в силу договору є безпідставним, оскільки неустойка нараховується за кожен день прострочки, що вказано в самому п. 4.4 Додатку № 1. При цьому, поширення умов п. 4.4 Додатку № 1 на правовідносини сторін, які виникли з моменту вступу в силу Договору купівлі-продажу, не суперечить вимогам законодавства та не свідчить про надання кредитору права на нарахування та стягнення неустойки з моменту вступу в силу Договору.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що п. 4.4 Додатку № 1 до Договору не суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 549 ЦК України, ст. 216, 230 ГК України, інших підстав для визнання недійсним п. 4.4 Додатку № 1 до Договору суду не заявлялось.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись cm.cm. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 27.11.2014 - залишити без змін , апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.02.2015 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Суддя Гладишева Т.Я.

Суддя Мирошниченко М.А.