Постанова

від 04.12.2014 по справі 923/671/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2014 р.Справа № 923/671/14 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: Головея В.М.,

суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.,

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Хазов Ю.С. (за довіреністю),

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватної фірми «МИС»

на рішення господарського суду Херсонської області від 10.07.2014р.

у справі № 923/671/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтотранссервіс»

до Приватної фірми «МИС»

про стягнення 78 750,95 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 04.12.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтотранссервіс» (далі - Товариство, позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до Приватної фірми «МИС» (далі - Фірма, відповідач) про стягнення 89 049,47 грн. заборгованості, з яких 74 582,50 грн. вартості неоплаченого товару та 14 466,97 грн. товарного кредиту за період з 28.02.2014р. по 25.06.2014р. (з врахуванням заяви Товариства від 25.06.2014р. про збільшення розміру позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами генерального договору поставки нафтопродуктів №15 від 18.01.2013р. своєчасно та в повному обсязі не розрахувався за придбаний товар.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.07.2014р. позовні вимоги Товариства задоволені в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 74 582,50 грн. - заборгованості з оплати товару, 14 466,97 грн. - нарахованого до сплати товарного кредиту та 1 827,00 грн. - компенсації по сплаті судового збору (з врахуванням ухвали господарського суду від 29.09.2014р. про виправлення описки).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, поставивши весь замовлений товар, однак відповідач у повному обсязі свої зобов'язання за договором не виконав, за товар розрахувався частково.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, Фірма звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким розстрочити сплату стягнутої суми на 6 місяців.

Скаржник вважає рішення незаконним та прийнятим з порушенням норм процесуального права.

17.11.2014р. до Одеського апеляційного господарського суду від Товариства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що відповідач взагалі не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про розстрочення суми боргу, у зв'язку з чим, Товариство вважає, що апеляційна скарга Фірми не підлягає задоволенню.

Відповідач належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення поштового відправлення від 05.11.2014р. проте його представник в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р. про прийняття апеляційної скарги до провадження у даній справі явка представників сторін не визнавалась обов'язковою. Крім цього, у п. 6 вищевказаної ухвали зазначено, що нез'явлення представників сторін у судове засідання апеляційної інстанції не тягне за собою перенесення судового розгляду на інші строки і не є перешкодою для розгляду скарги по суті, за таких обставин судова колегія вважає, що матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами справи, на підставі ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 04.12.2014р. представник позивача надав пояснення, якими повністю підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом, 18.01.2013р. між Товариством (постачальник) та Фірмою (покупець) укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів №15, за умовами якого, постачальник зобов'язався передавати у власність покупця за договором товар, а саме, нафтопродукти, а покупець, в свою чергу, зобов'язався приймати та оплачувати на умовах даного договору цей товар (надалі - договір). Постачання товару здійснюється окремими партіями. При цьому, ціна товару, його обсяги, асортимент, строки поставки та умови транспортування визначаються додатковими угодами до договору, які підписуються сторонами договору та є невід'ємними складовими договору (п.п. 1.1. - 1.2. договору).

Пунктом 2.1.1. договору передбачено, що передача товару відповідачеві оформлюється шляхом складання актів приймання-передачі товару або інших товаросупроводжувальних документів. Згідно з п.4.5.2. договору при поставці товару автомобільним транспортом датою відвантаження товару вважається дата складання товарно-транспортної чи видаткової накладної.

Згідно із п.2.2.1. та п.5.1. договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату отриманого від позивача товару протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки, у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, якщо інші строки оплати товару не передбачено додатковою угодою.

Відповідно до п.5.5. договору у випадку несвоєчасної оплати відповідачем поставленого позивачем товару, позивач нараховує відповідачу плату за користування товарним кредитом. Оплата товарного кредиту здійснюється відповідачем на підставі виставленого рахунку або акту приймання/передачі. У разі виникнення розбіжностей між сторонами договору з питання сплати товарного кредиту відповідач зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання зазначеного акта приймання/передачі надіслати позивачеві письмові заперечення. Якщо такі заперечення на направлено, сума товарного кредиту вважається узгодженою сторонами договору (п. 5.5.1. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами договору, 18.01.2013р., та діє до 31.12.2013р. Якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії цього договору жодна з його сторін не заявить в письмовій формі свої наміри змінити або розірвати договір, то строк дії даного договору вважається продовженим на 1 (один) календарний рік (п. 11.1. договору).

Оскільки в матеріалах справи відсутні доказів припинення дії договору з 01.01.2014р. то його дію було продовжено на 2014 рік. Вказане додатково підтверджується тим, що 17.02.2014р. позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 14 до договору, згідно з якою позивач зобов'язався поставити відповідачеві дизельне пальне у кількості 14 505,00 грн., за ціною 9,50 грн. за 1 літр (з ПДВ), загальною вартістю 137 797,50 грн. (з ПДВ), на умовах самовивозу цього товару відповідачем зі складу позивача в строк до 17.02.2014р., строками оплати даного товару відповідачем - до 26.02.2014р.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов генерального договору та вказаної додаткової угоди до нього поставив відповідачу товар на загальну суму 137 797,50 грн. (з ПДВ), що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних від 17.02.2014р. № РН-0051 на суму 45 932,50 грн., № РН-0052 на суму 45 932,50 грн., № РН-0053 на суму 45 932,50 грн. також копіями товарно-транспортних накладних від 17.02.2014р. №/№ 1702/1, 1702/2, 1702/3.

Дослідивши наявні в матеріалах справи вищевказані видаткові накладні, які були підписані без зауважень та претензій повноважними представниками сторін та скріплені печатками, колегія суддів дійшла висновку, що позивач дійсно поставив відповідачу товар, а відповідач отримав цей товар.

Зазначені первісні бухгалтерські документи безумовно підтверджують факт поставки і приймання-передачі товару постачальником (позивачем) покупцю (відповідачу). Жодних зауважень або претензій щодо якості та кількості від відповідача не надходило.

Відповідач розрахувався за поставлений товар частково в розмірі 63 215,00 грн., двома платежами: 25.02.2014р. в сумі 39 767,00 грн. та 27.02.2014р. в сумі 23 448,00 грн., що підтверджується довідкою банку та належним чином завіреними копіями платіжних доручень. Таким чином, станом на час розгляду даної справи, розмір заборгованості відповідача перед позивачем з оплати товару за договором становить 74 582,50 грн. (137 797,50 грн. загальна вартість товару, що отриманий відповідачем за договором згідно вказаних накладних - 63 215,00 грн. сума здійсненої відповідачем часткової оплати цього товару).

В порушення умов зазначеного генерального договору поставки нафтопродуктів відповідач не розрахувався з позивачем в повному обсязі у встановлений договором строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, доведеною матеріалами справи є заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар в розмірі 74 582,50 грн. та в цій частині господарський суд підставно задовольнив позовні вимоги.

Щодо стягнення з відповідача суми товарного кредиту, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі - продажу може бути передбачений продаж товару в кредит, зокрема, з відстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, від дня коли товар мав бути оплачений до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір таких процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Нарахування товарного кредиту відповідає положенням п. 5.5. договору та узгоджується з нормами ст. 536, 627, 694 ЦК України, отже господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 14 466,97 грн. товарного кредиту.

В апеляційній скарзі Фірма не оскаржує стягнуті господарським судом суму заборгованості та товарного кредиту, а лише просить апеляційний суд надати розстрочку сплати стягнутої суми на 6 місяців.

Оцінюючи доводи скаржника (відповідача), щодо надання розстрочки сплати стягнутої суми, колегія суддів дійшла до наступного.

В матеріалах справі відсутні докази звернення відповідача з відповідним клопотанням про розстрочку сплати заборгованості до суду першої інстанції.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено право суду при ухваленні рішення за результатами розгляду спору відстрочити або розстрочити його виконання.

Проте зазначеною статтею ГК України не визначено у яких випадках та при наявності яких обставин суд має право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.

Водночас згідно приписів ч. 1 ст. 121 ГПК України, якою також надано суду право після ухвалення рішення по справі (в процесі його виконання), відстрочити або розстрочити його виконання, встановлено, що суд у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання судового рішення при наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим .

Приписи вказаної статті в частині підстав (обставин) для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення, на переконання колегії суддів, можливо застосовувати по аналогії закону до п. 6 ст. 83 ГПК України.

Згідно приписів ч.1 ст. 121 ГПК України, господарським судам надано право після ухвалення рішення по справі (в процесі його виконання), відстрочити або розстрочити у виняткових випадках виконання судового рішення при наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим .

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал постанов господарських судом України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи-наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому слід зазначити, що тягар по доказуванню вищевказаних обставин згідно приписів ст. 33 ГПК України покладено в даному випадку на відповідача (боржника).

Проте відповідач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав суду першої інстанції будь-яких належних та достатніх доказів наявності виняткових (виключних) обставин які б могли бути підставою для розстрочення рішення суду.

Надані скаржником до суду апеляційної інстанції звіт про фінансові результати за перше півріччя 2014р. та довідка про фінансовий стан Фірми дійсно свідчить про тяжкій фінансовий стан та про збитковість його діяльності за перше півріччя 2014р. у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року, однак сам по собі тяжкий фінансовий стан підприємства та його збитковість не можна визнати винятковими обставинами, оскільки заявник не довів що цей стан виник не з його вини, а в силу об'єктивних, непереборних обставин на які він не мав можливості вплинути.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для задоволення вимоги апелянта про розстрочку сплати стягнутої суми на 6 місяців - відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 10.07.2014р. залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.12.2014 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Мирошниченко М.А.

Шевченко В.В.