Рішення

від 02.12.2014 по справі 908/4779/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 35/128/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2014 Справа № 908/4779/14

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Коцар А.О.

за участю представників сторін:

від позивача : Власенко А.-М. С., довіреність № 5 від 14.10.2014р.

від відповідача : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс", м. Київ

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

про стягнення 112627,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

11.11.2014р. до господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Сівакс" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення 112627,28 грн.

Позивач, обґрунтовуючи свій позов, посилається на те, що згідно договору поставки № МТ000687 від 03 жовтня 2012 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму 508 866,75 грн., оскільки останній оплату не здійснив, позивач звернувся до суду за примусовим стягненням заборгованості.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.03.2014 року, яке відповідно до Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28 травня 2014р. та Постанови Вищого господарського суду України від 22 липня 2014 року було залишено без змін, позовні вимоги позивача були задоволені в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 508866 грн. 75 коп., 12662 грн. 59 коп. пені, 3% річних в розмірі 2922 грн. 14 коп., сума інфляційних втрат в розмірі 2524 грн. 33 коп. (розраховані від суми заборгованості за період з 11.12.2013 р. до 18.02.2014р.) суму судового збору в розмірі 10539 грн. 51 коп., суму судових витрат з оплати послуг адвоката 5000 грн. 00 коп.

В процесі виконання судового рішення у справі 908/260/14 здійснювались виконавчі провадження, результатом яких стало сплата заборгованості 13.10.2014р.

Позивач зазначає, що оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, погашення заборгованості відповідачем відбулося 13.10.2014р., а тому у позивача є законні підстави вимагати від відповідача сплати пені за прострочення терміну розрахунку, 3% річних та інфляційних нарахувань до моменту погашення основної заборгованості, тобто з 19 лютого 2014 року (дата, до якої було нараховано пеню за прострочення терміну розрахунку, 3% річних та інфляційних нарахувань згідно з рішенням суду від 31.03.2014р. у справі № 908/260/14) до 13 жовтня 2014 року (дата, коли була погашена заборгованість). Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з відповідача пеню в розмірі 25102,31 грн., 3% річних в сумі 9870,62 грн.; інфляційні витрати в розмірі 77654,35 грн., витрати на оплату послуг адвоката в сумі 5000 грн. та 2252,55 грн. судового збору.

11.11.2014р. автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою від 12.11.2014р. судом порушено провадження у справі № 908/4779/14 та присвоєно вищевказаній справі номер провадження 35/128/14. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 02.12.2014 р.

26.11.2014р. через канцелярію господарського суду Запорізької області позивачем, на виконання ухвали господарського суду, для долучення до матеріалів справи, надані документи.

01.12.2014р. через канцелярію господарського суду Запорізької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не погоджується із заявленим позивачем до стягнення розміром витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що справа є досить простою, а тому 5000 грн. витрат на оплату послуг адвоката не відповідають принципу «розумної необхідності». Просить зменшити розмір зазначених витрат до 1000 грн. Крім того, відповідач просить зменшити розмір пені до 2000 грн. та розстрочити виконання рішення протягом 6 місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, що підлягає стягненню, в зв'язку з знаходженням підприємства у важкому фінансовому стані.

У судовому засіданні 02.12.2014р. представник позивача підтримав позовні вимоги викладені в позові та просив суд задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Представник відповідача 02.12.2014р. в судове засідання не з'явився, про причини неможливості неприбуття - суд не повідомив.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом визначено, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті та в матеріалах справи достатньо доказів для прийнятті рішення по даній справі.

Справа розглянута, в порядку ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами та за заявою представника позивача - без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 02.12.2014 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, документи, надані сторонами додатково, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

Як вже було з'ясовано в судових засіданнях при розгляді справи 908/260/14, 03.10.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сівакс" та Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор" підписано Договір поставки № МТ000687.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується передати (поставить) у встановлені строки Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплати за нього грошову суму. Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.03.2014 (суддя Горохов І.В.) у справі №908/260/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2014 (судді: Зубченко І.В. - головуючий, Попков Д.О., Татенко В.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс" 508866,75 грн. заборгованості, 12662,59 грн. пені, 2922,14 грн. 3% річних, 2524,33 грн. інфляційних втрат, а також суму судового збору у розмірі 10539,51 грн. та суму витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 5000 грн. В частині позовних вимог про стягнення збитків, заподіяних внаслідок неодержаних доходів у розмірі 29219,36 грн., матеріальної компенсації моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. та 0,01 грн. пені - відмовлено.

Рішення мотивоване, зокрема, тим, що відповідач свої зобов'язання з оплати вартості поставленого товару не виконав, розмір заборгованості підтверджено матеріалами справи, з відповідача стягнуто суму основного боргу та штрафні санкції за період з 11.12.2013р. по 18.02.2014р. Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, рішеннями судів вже було встановлено, що відповідачем було прострочено виконання своїх зобов'язань за договором № МТ000687 від 03.10.2011р., укладеним між сторонами по даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.10.2014р. на користь ТОВ «Сівакс» відбулося погашення 542513,42 грн., як зазначено в призначенні платежу « з ПАТ «Запоріжтрансформатор» зг. розпор. д/в від 30.09.2014р. № 3/44848399 без ПДВ»

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Аналогічні приписи містить й ст. 202 ГК України.

Як зазначено в Інформаційному листі ВГСУ від 17 липня 2012 року № 01-06/928/2012, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 202 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків

Таким чином, суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача за рішенням суду № 908/260/14 припинилися 13.10.2014р. шляхом погашення заборгованості.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 6.3.1.1. договору передбачена сплата пені за прострочку виконання зобов'язань по договору у розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки. Згідно п. 6.3.1.2. розмір пені обмежується розміром подвійної облікової ставки, встановленої НБУ, яка діяла у період за який сплачується пеня відповідно до Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та строк нарахування обмежується 6 місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Позивачем нарахована пеня за період 19.02.2014р. по 10.06.2014р. на суму 508866,75 грн. в розмірі 25066,91 грн. та за період з 11.06.2014р. по 27.06.2014р. на суму 4000,51 грн. в розмірі 35,40 грн.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Оскільки судовими рішеннями по справі № 908/260/14 було встановлено, що прострочення платежу почалося з 11.12.2013р. та саме з цього періоду і по 18.02.2014р. були нараховані штрафні санкції за вказаним рішенням, суд прийшов до висновку, що стягненню підлягає пеня, яка нарахована за період з 19.02.2014р. по 10.06.2014р. на суму основної заборгованості в розмірі 508866,75 грн.

Нарахування пені за період з 11.06.2014р. по 27.06.2014р. на суму 4000,51 грн. в розмірі 35,40 грн. виходить за межі приписів ст. 232 ГК України, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Перевіривши розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що розрахунок пені за період 19.02.2014р. по 10.06.2014р. на суму 508866,75 грн. в розмірі 25066,91 грн. зроблений вірно та позивачем правомірно заявлено до стягнення 25066,91 грн.

Разом з цим, згідно із п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання. Господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У відповідності зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, з приписів вказаних статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, а й інші інтереси, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У своєму клопотанні відповідач просив суд зменшити розмір штрафу до 2000,00 грн., підставою для зменшення розміру штрафу зазначив скрутне фінансове становище на підприємстві.

Приймаючи до уваги, що у відповідача наявні великі збитки на підприємстві, що підтверджується наданим балансом та звітом, а також враховуючи той факт, що з відповідача вже була стягнута сума пені за рішенням суду № 908/260/14 , суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити штраф на 50 % - до 12533,45 грн.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню 12533,45 грн. пені за період з 19.02.2014р. по 10.06.2014р. В інший частині стягнення пені - суд відмовляє.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. № 01-06/249 роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Враховуючи встановлення судами факту порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № МТ000687 від 03.10.2012 р., позивачем на підставі ст. 625 ЦК України було нараховано 3% річних в 9870,62 грн. за період з 19.02.2014р. по 12.10.2014р., а також інфляційні витрати за період з 19.02.2014р. по 12.08.2014р. в розмірі 77654,35 грн.

Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що розрахунок здійснений вірно, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 9870,62 грн. 3 % річних підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційні витрати за період з 19.02.2014р. по 12.08.2014р. в розмірі 77654,35 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися відповідно до приписів Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Так, Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця

Такі ж самі рекомендації щодо розрахунку індексу інфляції містяться й в листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Позивачем не враховано вказівки вищезазначених листів та здійснено нарахування інфляційних втрат починаючи з лютого 2014р., тоді як розрахунок інфляційних витрат слід починати з березня 2014р.

Судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та з урахуванням Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, здійснено перерахунок індексу інфляції, яка за період з березня по серпень 2014р. становить 61124,60 грн. та яка підлягає задоволенню.

В решті задоволення позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Що стосується витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення 5000 грн. в повному обсязі, виходячи з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката тощо.

Підпунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року, визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

14.10.2014 року між ТОВ «Сівакс» (замовник ) та адвокатом Зінченко Анною Джанівною (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг.

Відповідно до п. 1 договору виконавець зобов'язується здійснювати представництво інтересів замовника в Господарському суді Запорізької області по судовій справі за позовом до ПАТ «Запоріжтрансформатор» про стягнення штрафних санкцій на підставі відповідних довіреностей, що видаються Замовником на ім'я Виконавця.

В обов'язки виконавця входить:

- надання консультативних послуг з питань вирішення спорів по стягненню дебіторської заборгованості;

- підготовка процесуальних документів: заяв (в т.ч. позовної), клопотань, пояснень, заперечень та ін.;

- здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси Замовника в суді;

- іншу юридичну допомогу в обсязі і на умовах, встановлених цим Договором.

Позивачем не надано доказів в підтвердження того, що юридичні послуги за договором були надані: позовна заява підписана директором підприємства В.К. Галицьким, заява про долучення документів до матеріалів справи також підписана директором, в судовому засіданні представником позивача була присутня Власенко А.-М.С., яка діяла на підставі довіреності, що була видана директором підприємства. Також матеріали справи не містять будь - яких складених актів, які б підтверджували надання адвокатом Зінченко А.Д. юридичних послуг визначених в п. 1 договору № 08/14 від 14.10.2014р.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на оплату послуг адвокату.

Отже, оскільки встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов'язань за договором № МТ000687 від 03.10.2012., а також враховуючи правомірність вимог щодо стягнення пені, індексу інфляції та 3 % річних, суд, з урахуванням вищевикладеного, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: пеня в розмірі 12533,45 грн., 3 % річних в сумі 9870,62 грн. та 61124,60 грн. інфляційних збитків. В інший частині позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарсько - процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Відповідач, як на підставу надання розстрочки виконання рішення посилається на те, що підприємство опинилося у тяжкому фінансовому стані, через наявність збитків в господарській діяльності відповідача та перевищення його поточних зобов'язань над оборотними активами. В підтвердження надає баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2014р. та звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014р.

Однак, такі посилання відповідача не можуть бути підставою надання розстрочки виконання рішення, оскільки Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор" не надано до суду доказів про відсутність грошових коштів на рахунку підприємства, а також доказів того, що відповідач не отримує прибуток від іншої господарської діяльності, якими відповідно до копії Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 479379 займається останній.

Саме лише посилання відповідача на те, що він опинився в тяжкому стані та надання балансу (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2014р. та звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014р. не є підставою для надання розстрочки виконання рішення згідно з п. 6 ст. 83 Господарсько - процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор", посилаючись на конкретні обставини не довів суду їх винятковість та не надав належних та допустимих доказів, на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а тому у суду відсутні підстави для задоволення клопотання про надання розстрочки виконання рішення.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, в розмірі 1921,24 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3; код ЄДРПОУ 00213428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс" (03680, м. Київ, вул. О. Трутенко, 10; код ЄДРПОУ 22890684) пеню в розмірі 12533 (дванадцять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 45 коп. три відсотка річних в сумі 9870 (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят) грн. 62 коп., інфляційні витрати в розмірі 61124 (шістдесят одна тисяча сто двадцять чотири) грн. 60 коп., та 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 24 коп. судового збору. Видати наказ.

В інший частині позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги з моменту оформлення та підписання повного тексту рішення.

Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 05.12.2014 р.

Суддя О.А. Топчій