Постанова

від 10.02.2015 по справі 908/4779/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р. Справа № 908/4779/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Власенко А.-М. С., за довіреністю№5 від 14.10.2014 року,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №333 З/1-42), апеляційну скаргу позивача (вх. №334 З/1-42) на рішення господарського суду Запорізької області від 02.12.14 у справі № 908/4779/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя,

про стягнення 112627,28 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02 грудня 2014 року (суддя Топчій О.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3; код ЄДРПОУ 00213428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс" (03680, м. Київ, вул. О. Трутенко, 10; код ЄДРПОУ 22890684) пеню в розмірі 12533 (дванадцять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 45 коп. три відсотка річних в сумі 9870 (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят) грн. 62 коп., інфляційні витрати в розмірі 61124 (шістдесят одна тисяча сто двадцять чотири) грн. 60 коп., та 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 24 коп. судового збору. В інший частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його змінити, розстрочивши виконання рішення протягом 6 місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, що підлягає стягненню.

Позивач також не погодився з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовльнити позовні вимоги в повному обсязі.

Враховуючи те, що апеляційні скарги подані на одне рішення господарського суду першої інстанції, колегія суддів, з метою повного та всебічного дослідження обставин справи вважає доцільним об'єднати розгляд скарг в одне апеляційне провадження.

04 лютого 2015 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1731), в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційних вимог Публічному акціонерному товариству "Запоріжтрансформатор".

06 лютого 2015 року від Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" надійшло клопотання (вх.№1887) про розгляд справи без участі їх представника. В даному клопотанні Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" зазначило, що вимоги викладені в апеляційній скарзі на рішення господарського суду Запорізької області від 02.12.2014 року у справі №908/4779/14 , підтримує в повному обсязі.

У судове засідання, яке відбулось 09 лютого 2015 року з'явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс". Представник Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, будучи належним чином повідомленим про час там місце розгляду апеляційних скарг, про що свідчить поштове повідомлення про отримання ухвали Харківського апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі №908/4779/14 (Том 1 а.с.89), в клопотанні (вх.№1887) просив здійснювати судовий розгляд за його відсутності.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка прокурора та представника Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними матеріалами у справі.

У судовому засіданні 09 лютого 2015 року було оголошено перерву до 09 лютого 2015 року до 12:45.

Дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.03.2014 року, яке відповідно до Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28 травня 2014р та Постанови Вищого господарського суду України від 22 липня 2014 року було залишено без змін, позовні вимоги позивача були задоволені в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 508866 грн. 75 коп., 12662 грн. 59 коп. пені, 3% річних в розмірі 2922 грн. 14 коп., сума інфляційних втрат врозмірі 2524 грн. 33 коп. (розраховані від суми заборгованості за період з 11.12.2013 р. до 18.02.2014р.) суму судового збору в розмірі 10539 грн. 51 коп., суму судових витрат з оплати послуг адвоката 5000 грн. 00 коп.

В процесі виконання судового рішення у справі 908/260/14 здійснювались виконавчі провадження, результатом яких стало сплата заборгованості 13.10.2014р.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач зазначає, що оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, погашення заборгованості відповідачем відбулося 13.10.2014р., а тому, на його думку, він має законні підстави вимагати від відповідача сплати пені за прострочення терміну розрахунку, 3% річних та інфляційних нарахувань до моменту погашення основної заборгованості, тобто з 19 лютого 2014 року (дата, до якої було нараховано пеню за прострочення терміну розрахунку, 3% річних та інфляційних нарахувань згідно з рішенням суду від 31.03.2014р. у справі № 908/260/14) до 13 жовтня 2014 року (дата, коли була погашена заборгованість). Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з відповідача пеню в розмірі 25102,31 грн., 3% річних в сумі 9870,62 грн.; інфляційні витрати в розмірі 77654,35 грн., витрати на оплату послуг адвоката в сумі 5000 грн. та 2252,55 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області було частково задоволено позовні вимоги. Так з огляду на доведеність та фактичність позовних вимог було здійснено стягнення 3% річних в сумі 9870,62 грн. Крім того господарський суд, зазначаючи, що нарахування пені за період з 11.06.2014р. по 27.06.2014р. на суму 4000,51 грн. в розмірі 35,40 грн. є виходом за межі приписів ст. 232 ГК України відмовив в задоволенні позову в цій частині. Враховуючи той факт, що у відповідача наявні великі збитки на підприємстві, що підтверджується наданим балансом та звітом, а також, що з відповідача вже була стягнута сума пені за рішенням суду № 908/260/14, суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив штраф на 50 % - до 12533,45 грн. Одночасно судом було зменшено суму інфляційних, яка підлягає задоволенню, враховуючи невірність періоду нарахування, та відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині оплати послуг адвоката з огляду на недоведеність.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивача наголошує на помилковості висновків суду вказуючи на 1) неприпустимість зменшення розміру пені, 2) вірності розрахунку розміру інфляційних витрат, 3) доведеність факту необхідності сплати оплати послуг адвокату.

В обґрунтуванні апеляційної скарги відповідач в свою чергу зазначає про необхідність розстрочення рішення суду протягом 6 місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, що підлягає стягненню, враховуючи скрутний матеріальний стан.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не погоджується з рішення господарського суду Запорізької області від 02.12.14 у справі № 908/4779/14 в повному обсязі виходячи з наступного.

Як було встановлено колегіє суддів раніше, рішенням господарського суду Запорізької області від 31.03.2014 року, яке відповідно до Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28 травня 2014р. та Постанови Вищого господарського суду України від 22 липня 2014 року було залишено без змін,позовні вимоги позивача були задоволені в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 508866 грн. 75 коп., 12662 грн. 59 коп. пені, 3% річних в розмірі 2922 грн. 14 коп., сума інфляційних втрат в розмірі 2524 грн. 33 коп. (розраховані від суми заборгованості за період з 11.12.2013 р. до 18.02.2014р.)суму судового збору в розмірі 10539 грн. 51 коп., суму судових витрат з оплати послуг адвоката 5000 грн. 00 коп.

Так рішеннями судів вже було встановлено, що відповідачем було прострочено виконання своїх зобов'язань за договором № МТ000687 від 03.10.2011р., укладеним між сторонами по даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2014р. на користь ТОВ «Сівакс» відбулося погашення 542513,42 грн., як зазначено в призначенні платежу « з ПАТ «Запоріжтрансформатор» зг. розпор. д/в від 30.09.2014р. № 3/44848399 без ПДВ»

Колегія суддів наголошує, що статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Аналогічні приписи містить й ст. 202 ГК України.

Як зазначено в Інформаційному листі ВГСУ від 17 липня 2012 року № 01-06/928/2012, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 202 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків

Таким чином, Господарський суд Запорізької області дійшов правомірного висновку, що зобов'язання відповідача за рішенням суду № 908/260/14 припинилися лише 13.10.2014р. шляхом погашення відповідачем заборгованості.

А отже за період з 19 лютого 2014 року (з дати, до якої було нараховано пеню за прострочення терміну розрахунку, 3% річних та інфляційних нарахувань згідно з рішенням суду від 31.03.2014р. у справі № 908/260/14) по 12 жовтня 2014 (до дня виконання рішення) року зобов'язання відповідача не було виконано, у зв'язку з чим у позивача наявні усі правові підстави для вимоги відшкодування наслідків невиконання зобов'язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 6.3.1.1. договору передбачена сплата пені за прострочку виконання зобов'язань по договору у розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки. Згідно п. 6.3.1.2. розмір пені обмежується розміром подвійної облікової ставки, встановленої НБУ, яка діяла у період за який сплачується пеня відповідно до Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та строк нарахування обмежується 6 місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Зі змісту розрахунку штрафних санкцій в частині пені (Том 1 а.с.9) вбачається, що позивачем нарахована пеня за період 19.02.2014р. по 10.06.2014р. на суму 508866,75 грн. в розмірі 25066,91 грн. та за період з 11.06.2014р. по 27.06.2014р. на суму 4000,51 грн. в розмірі 35,40 грн.

Втім, позивачем взагалі не було доведено суму боргу у розмірі 4000, 51 гривень, враховуючи що сума основного боргу, яка підтверджена рішеннями суду у справі № 908/260/14, яка підлягає стягненню є виключно 508866,75 гривень.

А так і сума пені, в частині даної суми боргу є недоведеною та не підлягає стягненню.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Перевіривши розрахунок пені судом встановлено, що розрахунок пені за період 19.02.2014р. по 10.06.2014р. на суму 508866,75 грн. в розмірі 25066,91 грн. зроблений вірно та позивачем правомірно заявлено до стягнення 25066,91 грн.

Однак господарський суд спираючись на положення частини 3 ст. 83 ГПК України, якою передбачено право суду зменшити розмір суми неустойки, здійснив часткове задоволення клопотання відповідача, шляхом зменшення розміру суми пені до 12533,45 грн.

Втім колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не погоджується з даною правовою позицією суду першої інстанції.

Відповідно до п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Стаття 233 Господарського кодексу України також передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПКУ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, при наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. В даному випадку судами не було дотримано балансу інтересів сторін, так суд першої інстанції врахував виключно скрутне матеріальне становище відповідача, не дослідивши в той же час матеріальне становище позивача.

Крім того, згідно ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань. Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

А так безпосередньо лише факт відсутності у боржника необхідних коштів не є обставинами, які є підставою для звільнення боржника від правової відповідальності та не є винятковим випадком, який надає право суду застосовувати приписи п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені підлягає зміні, шляхом стягнення пені в розмірі 25066,91 грн.

В той же час, колегія суддів вважає висновок суду стосовно стягнення 9870,62 грн. 3 % правомірним, враховуючи наступне.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. № 01-06/249 роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Враховуючи встановлення судами факту порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № МТ000687 від 03.10.2012 р., позивачем на підставі ст. 625 ЦК України було нараховано 3% річних в 9870,62 грн. за період з 19.02.2014р. по 12.10.2014р., а також інфляційні витрати за період з 19.02.2014р. по 12.08.2014р. в розмірі 77654,35 грн.

Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних, судом встановлено, що розрахунок здійснений вірно, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 9870,62 грн. 3 % річних підлягає задоволенню.

Вимога позивача про стягнення інфляційних не підлягає задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне.

Колегія суддів звертає увагу що зі змісту розрахунку суми штрафних санкцій в частині розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції позивачем було взято період заборгованості з 19.02.2014 року по 12.08.2014 року та відповідно було зазначена сума інфляційного збільшення -77654, 35 гривень. Тобто самим позивачем в якості підстави позову було взято період заборгованості виключно з 19.02.2014 року по 12.08.2014 року.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися відповідно до приписів Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Так, Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця

Такі ж самі рекомендації щодо розрахунку індексу інфляції містяться й в листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Здійснивши власний перерахунок індексу інфляції на суму боргу у розмірі 508866,75 за період заборгованості з 19.02.2014 року по 12.08.2014 року, колегія суддів погоджується з висновком суду стосовно необхідності стягнення лише 61124,60 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача стосовно вірності суми розрахунку інфляційних втрат не спростовують висновків суду, оскільки позивач вказуючи на вірність розрахунку суми інфляційних втрат у розмірі 77654, 35 грн. в доводах апеляційній скарги виходить з періоду заборгованості з 19.02.2014 року по 12.10.2014 року, позаяк в основі розрахунку позовної заяви останнім було визначено період заборгованості з 19.02.2014 по 12.08.2014 року (Том 1 а.с.9).

Одночасно колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення 5000 грн. оплати послуг адвоката в повному обсязі, виходячи з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката тощо.

Підпунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року, визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

14.10.2014 року між ТОВ «Сівакс» (замовник ) та адвокатом Зінченко Анною Джанівною (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг.

Відповідно до п. 1 договору виконавець зобов'язується здійснювати представництво інтересів замовника в Господарському суді Запорізької області по судовій справі за позовом до ПАТ «Запоріжтрансформатор» про стягнення штрафних санкцій на підставі відповідних довіреностей, що видаються Замовником на ім'я Виконавця.

В обов'язки виконавця входить:

-надання консультативних послуг з питань вирішення спорів по стягненню дебіторської заборгованості;

-підготовка процесуальних документів: заяв (в т.ч. позовної), клопотань, пояснень, заперечень та ін.;

-здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси Замовника в суді;

-іншу юридичну допомогу в обсязі і на умовах, встановлених цим Договором.

За таких обставин, господарський суд правомірно визначив, що позивачем не надано доказів в підтвердження того, що юридичні послуги за договором були надані. Так позовна заява підписана директором підприємства В.К. Галицьким, заява про долучення документів до матеріалів справи також підписана директором, в судовому засіданні представником позивача була присутня Власенко А.-М.С., яка діяла на підставі довіреності, що була видана директором підприємства. Також матеріали справи не містять будь - яких складених актів, які б підтверджували надання адвокатом Зінченко А.Д. юридичних послуг визначених в п. 1 договору № 08/14 від 14.10.2014р. Вбачається також відсутність детального розрахунку по кожній окремо виконаній адвокатом юридичній послузі.

На думку позивача, спираючись на пункт 2 договору про надання юридичних послуг №08/14, яким передбачено зобов'язання замовника видати довіреність на ім'я вказаної виконавцем особи, з обсягом повноважень, достатніх для виконання обов'язків виконавця, виконання юридичних послуг іншими представниками породжує обов'язок відшкодування оплати послуг адвоката.

Втім Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11 липня 2013 року у справі №1-4/2013 було зазначено, що положенням Кодексу не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. На думку Конституційного суду України до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, в якій зазначено, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Тобто в контексті статті 44 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа має право на відшкодування оплати отриманих юридичних послуг, як дій, результат яких споживається в процесі їх надання, реалізованих виключно адвокатом. При цьому обов'язковим є доведеність реальності виконання даних дій.

Втім спираючись на пункт договору, позивачем не було доведено надання юридичних послуг саме адвокатом. Як було зазначено раніше, в матеріалах справи відсутні жодні докази в підтвердження того, що юридичні послуги за договором були надані адвокатом Зінченко Анною Джанівною, натомість як Власенко А.-М. С. діяла виключно на підставі довіреності як представник товариства. Так позивачем не було надано жодного доказу в підтвердження того, що Власенко А.-М. С. діяла в якості помічника адвоката, у звязку з чим вбачається недоведеним факт надання адвокатом послуг.

Окрім цього, Пленумом Вищого господарського суду України у п. 6.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Втім позивач, вказуючи в апеляційній скарзі на відрядження представника, та здійснюючи у відповідності до цього розрахунки, не надано належним доказів для підтвердження своєї правової позиції, як то квитків, чеків або іншої документації якою могло бути б підтверджено виконання адвокатом договірних обов'язків.

Одночасно колегія суддів вважає безпідставним доводи апеляційної скарги відповідача стосовно необхідності розстрочення рішення суду протягом 6 місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, що підлягає стягненню, враховуючи скрутний матеріальний стан.

Положення пункту 6 ст.83 ГПК України надає господарським судам право при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання.

Застосовуючи дану норму закону слід враховувати положення ст.121 ГПК України, відповідно до якої розстрочення виконання рішення можливе у виняткових випадках при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Колегія суддів наголошує, що відповідачем не подано доказів, що даний випадок є винятковим і зазначені в заяві обставини роблять неможливим або ускладнюють виконання рішення та одночасно звертає увагу, на приписи статті 42 Господарського кодексу України, відповідно до яких підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, саме лише посилання відповідача на те, що він опинився в тяжкому стані та надання балансу (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2014р. та звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014р. не є підставою для надання розстрочки виконання рішення згідно з п. 6 ст. 83 ГПК України.

Враховуючи матеріальний інтерес позивача, наявність вини Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" у неналежному виконанні зобов'язання та безпосереднього виникнення спору, наявність на сьогоднішній час інфляційних процесів у економіці держави, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача та зміні рішення господарського суду Запорізької області від 02.12.14 у справі № 908/4779/14 в частині стягнення суми пені. Враховуючи правомірність рішення суду стосовно відмови в задоволення клопотання відповідача стосовно розстрочення рішення суду протягом 6 місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, п.2 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволеня.

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 02.12.14 у справі № 908/4779/14 в частині суми стягнення пені, стягнувши з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс" пеню в розмірі 25066,91 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 02.12.14 у справі № 908/4779/14 залиши без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3; код ЄДРПОУ 00213428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівакс" (03680, м. Київ, вул. О. Трутенко, 10; код ЄДРПОУ 22890684) судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 157,67 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2015 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.