Постанова

від 01.12.2014 по справі 910/8033/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 910/8033/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Федорчука Р.В.

Лобаня О.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 01.12.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 (повне рішення складено 28.07.2014)

у справі №910/8033/14 (суддя Балац С.В.)

за позовом Пирятинського учбово-виробничого підприємства Полтавського учбово-виробничого об'єднання «Електроконтакт» УТОС

до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про стягнення 309 985,59 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2014 у справі №910/8033/14 позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь Пирятинського учбово-виробничого підприємства Полтавського учбово-виробничого об'єднання «Електроконтакт» УТОС 199 638,30 грн. основної заборгованості, 11 315,95 грн. пені, 8 424,26 грн. 3% річних, 24 808,04 грн. інфляційних нарахувань. Стягнуто державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в доход Державного бюджету України 4 883,73 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 у справі №910/8033/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В своїх доводах відповідач посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 17.10.2014 у справі №910/8033/14 Київським апеляційним господарським судом апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною було прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Пирятинським учбово-виробничим підприємством Полтавського учбово-виробничого об'єднання «Електроконтакт» УТОС на підставі ст.96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 у справі №910/8033/14 відмовити, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача брав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення в яких заперечив проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 - без змін.

Представник відповідача брав участь в судовому засіданні, в якому надав свої пояснення та підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Згідно з статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2011 між державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (покупець) та Пирятинським учбово-виробничим підприємством Полтавського учбово-виробничого об'єднання «Електроконтакт» УТОС (постачальник) укладено договір №3-14 із додатком №1 до нього (далі - договір), а також чотири додаткові угоди.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками і діє до 25 січня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. (п. 10.1 в редакції, викладеної у п. 3 додаткової угоди від 21.01.2013 №4)

У відповідності до предмету договору позивач зобов'язується у 2011 році поставити відповідачеві контейнери для збору твердих побутових відходів (далі - товар), а відповідач - прийняти і оплатити такий товар (п. 1.1 договору)

Згідно п. 2.2 договору документи, необхідні для приймання, зберігання та експлуатації (використання) товару, передбачені п. 5.10 договору, позивач зобов'язаний надати відповідачеві не пізніше моменту фактичної передачі товару (п. 5.5 договору).

Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції (п. 5.5 договору)

Вартість договору становить 499 297,80 грн. Кошти в сумі 249 659,50 грн відповідач сплачує протягом 5 (п'яти) днів з моменту підписання договору (пункти 3.1, 4.1.1 договору в редакції, викладеної у пунктах 2, 3 додаткової угоди від 12.03.2012 №2)

Згідно із п. 4.1.2 договору в редакції, викладеної у п. 1 додаткової угоди від 21.01.2013 №4, 50 % (п'ятдесят відсотків) вартості товару, що складає 249 638,30 грн, відповідач сплачує протягом 4 (чотирьох) місяців з моменту підписання накладних або актів приймання-передачі товару.

Як визначено сторонами у п. 7.5 договору, у випадку несвоєчасної оплати товару відповідач сплачує позивачеві неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченого товару за кожен день несвоєчасно проведеної оплати.

Сторонами спору у п. 5.11 договору встановлено, що в разі виявлення відповідачем недоліків товару під час його приймання, відповідні недоліки фіксуються сторонами в акті приймання-передачі товару.

За умовами, які визначені у п. 5.12 договору, в разі виявлення недоліків у товарі при відсутності представника позивача, відповідач повинен призупинити приймання продукції та терміново (не пізніше наступного робочого дня) повідомити позивача про факт виявлення недоліків з пропозицією прибути для сумісного приймання-передачі товару.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а особою відповідача, яка уповноважена виданими останнім довіреностями від 26.11.2012 №150 та від 28.01.2012 №15 на отримання товарно-матеріальних цінностей, отримано товар загальною вартістю 499 297,80 грн. Вказана фактична обставина підтверджується атом приймання-передачі від 27.11.2012 на суму 99 516,40 грн, також актом приймання-передачі від 28.01.2013 та видатковою накладною від 28.01.2013 на суму 399 781,40 грн. Вказані первинні бухгалтерські документи підписані з обох сторін спору і скріплені відбитками їх печаток.

Згідно виписок з поточного рахунку позивача, відповідачем 29.12.2011 перераховано на користь позивача грошові кошти в сумі 249 659,50 грн, в якості попередньої оплати товару.

Згідно з доводами позивача, у зв'язку з тим, що відповідачем, в порушення строку, встановленого п. 4.1.2 договору, грошові кошти за поставлений товар в сумі 249 638,30 грн. на користь позивача не перераховано, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості на вказану суму.

У квітні 2014 року Пирятинське учбово-виробниче підприємство Полтавського учбово-виробничого об'єднання «Електроконтакт» УТОС звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 249 638,30 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 30 941,67 грн. пені, 6 914,68 грн. три проценти річних, 7 018,89 грн. інфляційних втрат та 15 472,05 грн. відсотків за користування чужими коштами.

У липні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про зменшення розміру позовних вимог, згідно вказаної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 199 638,30 грн., пеню в сумі 18 852,97 грн., три відсотки річних в сумі 8 424,26 грн., збитки від інфляції в сумі 28 320,44 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Пирятинського учбово-виробничого підприємства Полтавського учбово-виробничого об'єднання «Електроконтакт» УТОС про стягнення з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною основної заборгованості в сумі 199 638,30 грн., пені в сумі 11 315,95 грн., трьох відсотків річних в сумі 8 424,26 грн., інфляційних нарахувань в сумі 24 808,04 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. В іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю та недоведеністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає не задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором поставки. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт передачі відповідачу товару згідно договору на загальну суму 499 297,80 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі від 27.11.2012 на суму 99 516,40 грн. та актом приймання-передачі від 28.01.2013 та видатковою накладною від 28.01.2013 на суму 399 781,40 грн..

Разом з цим, відповідачем частково оплачено вартість поставленої продукції на суму 249 659,50 грн., що підтверджується банківською випискою ПАТ «Полтава Банк» від 29.12.2011.

01.10.2013 між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2010 по 30.09.2013, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 249 638,30 грн.

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідачем не виконано свої зобов'язання за договором в частині повної і своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, що передбачено умовами договору.

Докази зворотного в матеріалах справи не містяться та відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надані не були.

Доводи скаржника щодо поставленого позивачем товару із недоліками та ненадання документів, визначених п. 5.10 договору, апеляційний господарський суд не бере до уваги, з огляду на наступне.

У актах приймання-передачі товарів від 27.11.2012 і від 28.01.2013 не зафіксовано фактів поставки товару із недоліками, а також, факт підписання відповідачем актів свідчить про отримання відповідачем товару без претензій і зауважень, оскільки п. 5.12 договору передбачає зупинення приймання товару у разі виявлення у ньому недоліків.

Крім того, відповідач підписанням актів, у тому числі акта звірки, підтвердив належне виконання позивачем умов договору щодо надання документації, передбаченої п. 5.10 договору, оскільки за умовами п. 2.2 договору позивач зобов'язаний надати документи до товару до поставки товару. Також, виходячи з умов договору, виконання відповідачем грошового зобов'язання не поставлено в залежність від надання позивачем відповідачеві документації до товару.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпісдтавними посилання скаржника на поставку продукції неналежної якості, оскільки з матеріалів справи вбачаєтся, що поставка продукції відбулась 27.11.2012 та 28.01.2012, тоді як акт усунення дефектів, на який посилається відповідач як на доказ своїх доводів, складено 05.06.2012, тобто задовго до моменту поставки.

Отже, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлену позивачем продукцію згідно договору у державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною виникла заборгованість перед Пирятинським учбово-виробничим підприємством Полтавського учбово-виробничого об'єднання «Електроконтакт» УТОС у розмірі 249 638,30 грн.

Під час розгляду справи було встановлено, що 14.04.2014 відповідач сплатив частину заборгованості в сумі 50 000,00 грн., про що свідчить банківська виписка ПАТ «Полтава Банк» (а.с. 119).

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 199 638,30 грн. (249 638,30 грн. - 50 000,00 грн. = 199 638,30 грн.) заборгованості за договором поставки №3-14 від 06.12.2011 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 18 852,97 грн., три відсотки річних в сумі 8 424,26 грн., збитки від інфляції в сумі 28 320,44 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши обґрунтованість поданого позивачем розрахунку, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 424,26 грн. та інфляційних втрат в сумі 24 808,04 грн.

Крім того, згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченої продукції за кожен день несвоєчасно проведеної оплати.

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши обґрунтованість поданого позивачем розрахунку пені та його відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення пені у розмірі 11 315,95 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 21.07.2014.

Враховуючи доведеність належними та допустимими доказами порушення відповідачем договірних зобов'язань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 199 638,30 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 11 315,95 грн. пені, 8 424,26 грн. три проценти річних та 24 808,04 грн. інфляційних втрат є законними і обґрунтованими, та задоволені судом першої інстанції правомірно.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За таких обставин та з урахуванням вищенаведених законодавчих приписів, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його зміни або скасування у суду апеляційної інстанції не має.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 у справі №910/8033/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 у справі №910/8033/14 залишити без змін.

3. Справу №910/8033/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Р.В. Федорчук

О.І. Лобань