Постанова

від 01.07.2009 по справі 31/35-8/40

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

31/35-8/40

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01.07.2009                                                                                           № 31/35-8/40

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Борисенко  І.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Степенко В.А. – директор

 від відповідача - Тоцька А.О. – дов. № 20 від 11.02.2009

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-ремонтне комунальне підприємство"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.04.2009

 у справі № 31/35-8/40 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-ремонтне комунальне підприємство"

 до                                                   Дочірнього підприємства "Автобан-Україна"

 про                                                   стягнення 873456,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю „Будівельно-ремонтне комунальне підприємство” (надалі – позивач, апелянт) в листопаді 2006 звернулось з позовом до Дочірнього підприємства „Автобан-Україна” (надалі – відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 21-ТО  від 12.08.2004 у сумі 433 778,08 грн. основного боргу, а також 394 738,16 грн. пені, 12 407,24 грн. - 3% річних від простроченої суми та 32 533,36 грн. інфляційних втрат за весь час прострочення.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.03.2007 у справі № 31/35 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 433 778,08 грн. основного боргу, 3 904,00 грн. збитків від інфляції, 2 567,02 грн. річних та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2008 у справі № 31/35 рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2007 у справі № 31/35 було скасовано повністю та у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2008 у справі № 31/35 рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2008 у справі № 31/35 скасовано; справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.01.2009 справу було № 31/35 прийнято до провадження та присвоєно їй № 31/35-8/40.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.04.2009 у справі № 31/35-8/40 позов задоволено частково; стягнуто з Дочірнього підприємства „Автобан-Україна” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-ремонтне комунальне підприємство” 433 778, 08 грн. основного боргу, 32 533,36 грн. збитків від інфляції, 12 407,24 грн. 3% річних, 4 787,19 грн. державного мита та 64,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в інший частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості наданих позивачем у відповідності до укладеного договору послуг транспортного перевезення за період з липня по вересень 2005 року в розмірі 433 778,08 грн. (з врахуванням зменшення суми боргу на 50 080,00 грн.), інфляційних та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по оплаті за договором є обґрунтованими, оскільки вартість наданих послуг відповідачем у встановлений строк оплачена не була. В задоволенні вимог про стягнення з відповідача 394 738,16 грн. пені відмовлено на підставі ст.267 ЦК України, оскільки вони заявлені позивачем після спливу строку позовної давності, встановленого ст.258 ЦК України для вимог про стягнення неустойки, про що заявлено відповідачем.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Будівельно-ремонтне комунальне підприємство”, не погоджуючись з названим рішенням суду в частині відмови в позові, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою № 31 від 27.04.2009, у відповідності до якої просить рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2009 у справі № 31/35-8/40 змінити в частині відмови у стягненні пені та стягнути з відповідача пеню в сумі 394 738,16 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення в частині відмови в позові місцевий суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а саме - місцевим судом не враховано, що пунктом 4.2 договору № 21-ТО від 12.08.2004 сторонами було узгоджено та продовжено строк нарахування пені (тобто, на підставі ч.1 ст.259 ЦК України збільшено позовну давність, встановлену законом).

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу від 01.07.2009, у відповідності до якого він з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2009 у справі № 31/35-8/40 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник апелянта (позивача) в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні, рішення скасувати та в позові відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Встановлено, що між позивачем – Товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельно-ремонтне комунальне підприємство” (як виконавцем) та відповідачем – Дочірнім підприємством „Автобан-Україна” (як замовником) був укладений договір на транспортне обслуговування № 21-ТО від 12.08.2004 (копія договору – т. 1 а.с.9).

Пунктами 1.1.1 та 1.1.2 названого договору передбачено, що виконавець зобов'язався забезпечити транспортні перевезення сипучих та інших матеріалів замовника на наступних умовах:

-          автомобілі надаються замовнику з водієм в робочі та вихідні (за попередньою усною домовленістю) дні тижня, в робочий час (цілодобово за попереднім замовленням), для перевезення матеріалів та ін. тільки на території України;

-          виконавець надає автомобілі в повністю справному технічному стані, заправленими ПММ, а також несе експлуатаційні витрати, провадить технічне обслуговування і оплату праці водія.

У відповідності до п.п.1.1.3 названого договору замовник проводить оплату за транспортне обслуговування протягом 5-ти днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт виконавцем з розрахунку: 0,33 грн. за 1 т.км при відстані до 120 км і 0,32 грн. при відстані більше 120 км.

Оплата проводиться повністю за фактично виконані обсяги робіт 2 рази в місяць за кожні 15 днів роботи (п.1.1.5 договору).  

Пунктом 4.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт замовник нараховує пеню в розмірі 0,5% від суми неоплати за кожен день просрочки.

Термін дії договору встановлено сторонами до 31.01.2006 (п.5.4 договору).

Доповненням № 1 від 11.10.2004 до договору № 21-ТО сторони передбачили, що розрахунки проводяться протягом 5 днів з моменту надання виконавцем рахунку-фактури з розрахунку 0,40 коп. за 1 т.км (в т.ч. ПДВ).

Додатковими угодами від 30.06.2005, від 12.08.2005, від 01.10.2005 до договору № 21-ТО від 12.08.2004 сторони узгоджували збільшення вартості оплати за транспортне обслуговування.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором на транспортне обслуговування № 21-ТО від 12.08.2004 підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2005 на суму 217 528,90 грн., від 31.08.2005 на суму 92 132,85 грн. та від 30.09.2005 на суму 174 697,04 грн., які підписані уповноваженими особами сторін та засвідчені їх печатками (копії – т.1, а.с.16, 19, 21), податковими накладними від 31.07.2005, від 31.08.2005. та від 30.09.2005, що оформлені належним чином (т.1, а.с.131-133). Всього – на суму 484 358,79 грн.

Крім того, позивачем надані реєстри по перевезенню, які додані до актів здачі-прийняття робіт на підтвердження вказаної в актах вартості виконаних робіт. Ці реєстри також підписані уповноваженими особами сторін та засвідчені їх печатками (копії – т.1, а.с.17, 20, 22).

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що, оскільки надані позивачем документи оформлені належним чином, а тому суд приймає їх як належні та допустимі докази.

Судова колегія також погоджується з висновком місцевого суду про те, що наявний в матеріалах справи висновок судово-бухгалтерської експертизи № 15487/15488 від 18.06.2007 у господарській справі № 31/35 не взятий судом до уваги, оскільки у відповідності до ч.5 ст.42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин місцевим судом правильно враховану ту обставину, що експертом, зокрема, не надано оцінки факту наявності штампів ДП „Автобан-України” на всіх примірниках накладних перевізника, які засвідчують відомості про одержання продукції. Крім того, пунктом 1.1.3 спірного договору підставою для оплати було передбаченого саме підписання сторонами акту виконаних робіт.

Отже, вартість наданих позивачем протягом липня-вересня 2005 транспортних послуг складає 484 358,79 грн., які відповідачем оплачені в повному обсязі не були.

За твердженням позивача, під час транспортного обслуговування він отримав від відповідача паливно-мастильні матеріали на суму 50 580,00 грн., яка була стягнута з нього за рішенням Господарського суду Черкаської обл. за позовом ДП „Автобан-Україна”, що не заперечувалось відповідачем. У зв'язку з цим позивач зменшив суму заборгованості відповідача на 50 580,00 грн. та просив стягнути з відповідача залишковий борг у розмірі 433 778, 08 грн.

Судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції підставно та обґрунтовано задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 433 778, 08 грн., інфляційних втрат у сумі 32 533,36 грн. та  3% річних у сумі 12 407,24 грн., оскільки відповідачем не виконано належним чином свої зобов'язання за договором в частині розрахунків за отримані послуги. При цьому колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 ЦК України).

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він виконав належним чином свої зобов'язання за договором на транспортне обслуговування № 21-ТО від 12.08.2004, а саме – оплатив надані позивачем послуги з перевезення.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по договору № 21-ТО від 12.08.2004 підлягають частковому задоволенню у розмірі 433 778, 08 грн. основного боргу, 32 533,36 грн. збитків від інфляції та 12 407, 24 грн. 3% річних.

Судовою колегією не приймаються до уваги доводи апелянта про необхідність зміни рішення в частині відмови у стягненні з відповідача пені, оскільки пунктом 4.2 договору № 21-ТО від 12.08.2004 сторонами було узгоджено та продовжено строк нарахування пені (тобто, на підставі ч.1 ст.259 ЦК України збільшено позовну давність, встановлену законом). При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлювались спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, згідно п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).   

Майнові зобов‘язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст.175 ГК України).  

У відповідності до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 259 ЦК України (якою передбачена можливість зміни тривалості позовної давності), визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Таким чином, нормою закону вимагається, щоб угода сторін про збільшення позовної давності була укладена у письмовій формі. При цьому, з такої угоди має однозначно вбачатися, що сторонами укладено саме договір про збільшення позовної давності.

За  таких обставин, змістом укладеного сторонами договору доводи апелянта про те, що пунктом 4.2 договору № 21-ТО від 12.08.2004 сторонами було узгоджено та продовжено строк нарахування пені, не підтверджуються.

А тому місцевий суд дійшов підставного та обґрунтованого висновку, що в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 394 738,16 грн. пені має бути відмовлено на підставі ст.267 ЦК України, оскільки вони заявлені позивачем після спливу строку позовної давності, встановленого ст.258 ЦК України для вимог про стягнення неустойки, про що заявлено відповідачем.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2009 у справі № 31/35-8/40 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-ремонтне комунальне підприємство” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2009 по справі № 31/35-8/40 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-ремонтне комунальне підприємство” до Дочірнього підприємства „Автобан-Україна” – без змін.

2.    Матеріали справи № 31/35-8/40 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді