Постанова

від 26.06.2009 по справі 11/174/09

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/174/09

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

26.06.09                                                                                       Справа №11/174/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Шевченко Т. М. судді  Шевченко Т. М.    , Зубкова Т.П.  , Кричмаржевський В.А.

при секретарі          Пересаді О.В.,

за участю

представника позивача - Довбня К.О., довіреність б/н від 22.06.09;

представника відповідача-1 - Савенкова А.П. довіреність № 237 від 30.09.08;

представника відповідача-2 - Назаренко В.В. довіреність б/н від 14.04.09;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВЛІЗИНГ» (смт. Якимівка Якимівського району Запорізької області)

на рішення господарського суду Запорізької області від 16.04.2009 р. по справі № 11/174/09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс України» (м. Київ)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Пришибський елеватор 1» (смт. Пришиб Михайлівського району Запорізької області)

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВЛІЗИНГ» (смт. Якимівка  Якимівського району Запорізької області)

про повернення майна та стягнення збитків.

ТОВ «СіЕйчЕс України» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом, з врахуванням зміни предмету позову (том 1 а.с.84), до ТОВ «Пришибський елеватор 1» та ТОВ «Азовлізинг» про стягнення солідарно з відповідачів переданого на зберігання, згідно з Договором складського зберігання зернових та олійних культур № 74/06/2008 від 26.06.2008 р., зерна пшениці 6 класу в кількості 7229763 кг з якісними показниками та характеристиками, передбаченими умовами вказаного договору зберігання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.04.2009 р. (суддя Гончаренко С.А.) позов задоволено, присуджено до стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пришибський елеватор 1» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовлізинг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна» передане на зберігання, згідно з Договором складського зберігання зернових та олійних культур від 26.06.2008 р. № 74/06/2008, зерно пшениці 6 класу в кількості 7229763 кг. (7229,763 тони) з якісними показниками та характеристиками, передбаченими умовами вказаного договору зберігання. Судові витрати покладено солідарно на відповідачів.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, ТОВ «Азовлізинг» (відповідач-2) звернулось до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення по справі скасувати часткового та прийняти нове рішення, яким в позові до ТОВ «Азовлізинг» відмовити, в іншій частині задовольнити в повному обсязі.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає, що рішення винесено з порушенням та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що договір поруки, яким були обґрунтовані позовні вимоги до відповідача-2, не відповідає вимогам закону, укладений директором відповідача-2 з перевищенням повноважень, оскільки сума договору становить 3 687 179,13 грн., тобто перевищує встановлені загальними зборами (згідно протоколу № 15 від 11.02.2009 р.) обмеження щодо погодження угод на суму 1 000 000 грн. Крім того, заявник вважає, що при укладенні цього договору сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору поруки, тобто він є неукладеним, а саме: не визначено зобов'язання, яке забезпечується порукою – не вказано яка саме кількість зерна є предметом основного договору. Також, п.4.1 договору поруки встановлено відповідальність у грошовому виразі, а не повернення товару в натурі. Одночасно, відповідач-2 вважає поруку припиненою на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, у зв'язку із внесенням змін до основного договору шляхом укладення додаткових угод без письмового погодження із поручителем. Крім того, вказує відповідач-2, він неодноразово звертав увагу господарського суду на те, що з боку підприємства (відповідача-2) договір поруки не підписувався та наполягав на проведенні судової почеркознавчої експертизи. Вказані доводи судом не прийняті до уваги, клопотання про призначення експертизи не задоволено, що, на думку заявника, є порушенням ст.ст. 42, 43 ,32-34, 38, 41, 43, 83 ГПК України. Стверджує, що неправильне застосування судом ст.ст. 203, 215, 207, 553. 559, 638, 956 ЦК України призвело до невірної оцінки обставин справи та прийняття незаконного рішення по справі.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.06.2009 р. апеляційну скаргу ТОВ «Азовлізинг» прийнято до провадження, слухання справи призначено на 26.06.2009 р.

Розпорядженням в.о. голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1362 від 26.06.2009 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Шевченко Т.М. (головуючий, доповідач), Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А. Вказаною колегією справу прийнято до свого провадження.

Позивач, з підстав, викладених у відзиві (б/н від 25.06.2009 р. долучено до матеріалів справи) вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та необґрунтовані. Просить залишити апеляційну скаргу відповідача-2 без задоволення, а рішення господарського суду – без змін.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 25.06.2009 р. долучено до матеріалів справи) з доводами апеляційної скарги погоджується, просить скасувати частково рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнути з відповідача-1 на користь позивача передане на зберігання згідно договору зерно пшениці 6 класу в кількості 7229763 кг з якісними показниками та характеристиками, передбаченими умовами договору. В задоволенні інших вимог відмовити.

В судовому засіданні 26.06.2009 р. представники сторін підтримали доводи, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та відзивах на неї.

За заявою присутніх в судовому засіданні представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксування судового процесу. За їх згодою в судовому засіданні 26.06.2009 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами,  наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2008 р. між позивачем (ТОВ «СіЕйчЕс України») та відповідачем-1 (ТОВ «Пришибський елеватор 1») укладено договір складського зберігання зернових та олійних культур № 74/06/2008, з врахуванням додаткових угод до нього від 26.06.2008 р., 19.11.2008 р. та від 25.12.2008 р. (далі – Договір зберігання), згідно умов якого відповідач-1 зобов‘язався зберігати за плату передане позивачем майно.

Пунктом 1.2 Договору зберігання сторони погодили, що докладний перелік майна, його кількість і оцінка засвідчені в складських документах, що видаються після передачі товарів на зберігання (складська квитанція, просте складське або подвійне складське свідоцтво).

За договором поставки № 3П8Е42.П.6 від 19.11.2008 р. між позивачем та Приватним підприємством «Навігатор-Агро» (продавець), позивач придбав пшеницю 6 класу в кількості 6666 тон на загальну суму 3399660 грн. з ПДВ із строком поставки 19.11.2008 р. на умовах EXW (франко-елеватор) ТОВ «Пришибський елеватор 1». Платіжним дорученням від 20.11.2008 р. № 1769 підтверджується оплата позивачем зерна за вказаним договором поставки.

На підставі накладної № 483 від 19.11.2008 р. та згідно акту прийому-передачі права власності на товар від 19.11.2008 р. продавцем (ПП «Навігатор-Агро») було передано вказану кількість зерна на ТОВ «Пришибський елеватор 1». Прийняття відповічем-1 вказаної кількості зерна пшениці на зберігання підтверджується виданою складською квитанцією на зерно № 3846 від 19.11.2008 р.

За договором поставки № 3П8Е43.П.6 від 19.11.2008 р. між позивачем та Фермерським господарством «Чевенгур» (продавець) позивач придбав пшеницю 6 класу в кількості 3334 тон на загальну суму 1700340 грн. з ПДВ із строком поставки 19.11.2008 р. на умовах EXW (франко-елеватор) ТОВ «Пришибський елеватор 1». Платіжним дорученням від 20.11.2008 р. № 1768 підтверджується оплата позивачем зерна за вказаним договором поставки.

На підставі накладної № 238 від 19.11.2008 р. та згідно акту прийому-передачі права власності на товар від 19.11.2008 р. продавцем (ФГ «Чевенгур») було передано вказану кількість зерна на ТОВ «Пришибський елеватор 1». Прийняття відповічем-1 вказаної кількості зерна пшениці на зберігання підтверджується виданою складською квитанцією на зерно № 3845 від 19.11.2008 р.

У додатковій угоди від 25.12.2008 р. сторони узгодили, що відповідач-1 гарантує відвантаження пшениці 6 класу в кількості 7 370 943 кг (квитанції за поточними № 3845 та № 3846 від 19.11.2008 р.) до 15 лютого 2009 р.

Відповідно до умов п. 3.6 та п. 3.7 Договору зберігання відповідач-1 зобов‘язався на першу вимогу позивача повернути останньому або особі, ним зазначеній як одержувач, належний позивачу та переданий на зберігання товар – зерно пшениці.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач-1 листом від 10.12.2008 р. № 723 гарантував, що належне позивачу зерно, яке знаходиться на зберіганні, буде відвантажене в період з 15 по 27 грудня 2008 р. по 10 вагонів в день.

Позивач звернувся до відповідача-1 з листом від 23.12.2008 р. № 169 щодо невиконання відповідачем-1 умов договору, а саме здійснення часткового повернення зерна.

Залишок не повернутого зерна складає 7229,763 тонн, що підтверджується виданою ТОВ «Пришибський елеватор 1» складською квитанцією на зерно № 5794 від 06.02.2009 р. та витягом № 11 з Реєстру складських документів на зерно від 11.03.2009 р.

Крім того, 11.03.2009 р. між ТОВ «Азовлізинг» (відповідач-2), ТО«ѳЕйчЕс України» (позивачем) та ТОВ «Пришибський елеватор 1» (відповідач-1) був підписаний договір поруки, відповідно до умов якого відповідач-2 поручився відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов‘язань за Договором складського зберігання зернових та олійних культур від 26.06.2008 р. № 74/06/2008 р.

У зв'язку із порушенням відповідачем-1 зобов'язань за договором зберігання щодо повернення Товариству «СіЕйчЕс України» зерна в повному обсязі, позивачем на адресу відповідача-2, згідно умов договору поруки, була надіслана вимога від 26.03.2009 р. про виконання останнім, як поручителем, перед ТОВ «СіЕйчЕс Україна» обов‘язку по поверненню зерна пшениці 6 класу в кількості 7229,763 тони.

Однак, відповідач-2  також повернення зерна позивачу не здійснив.

Предметом розгляду даної справи стали вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідачів переданого на зберігання згідно Договору складського зберігання зернових та олійних культур від 26.06.2008 р. № 74/06/2008 зерна пшениці 6 класу в кількості 7229763 кг з якісними показниками та характеристиками, передбаченими умовами вказаного договору зберігання.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами частин 1 та 2 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Пунктом 3.7 Договору зберігання передбачено, що зберігач (відповідач-1) зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця (позивача) повернути товар, прийнятий на зберігання (якщо він не перебуває під заставою).

Статтею 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Аналогічна норма міститься в ст. 32 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», згідно якої зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

З обставин справи вбачається, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем-1, що ним не було виконано обов'язку щодо повернення на вимогу позивача належного останньому майна - 7229,763 тонн зерна.

Разом з тим, за договором поруки відповідач-2 поручився відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов‘язань за Договором Зберігання.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно п. 4.1 Договору поруки, укладеного між сторонами, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов‘язання боржником по основному договору, але не несе відповідальності перед кредитором за відшкодування понесених ним збитків або втраченої вигоди.

В силу частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

З огляду на викладені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність правових підстав для стягнення солідарно з відповідачів передане на зберігання згідно Договору складського зберігання зернових та олійних культур від 26.06.2008р. № 74/06/2008р. зерно пшениці 6 класу в кількості 7229,763 т з якісними показниками та характеристиками, передбаченими умовами вказаного договору.

Крім того, судова колегія погоджується з наданою господарським судом оцінкою доводам відповідача-2 щодо не підписання ним договору поруки, а також недійсності цього договору, як укладеного керівником відповідача-2 з перевищенням повноважень, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 вказаного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом, тому в кожному окремому випадку суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

В судовому порядку договір поруки не був визнаний  недійсним.

Водночас, відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно ст. 17 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи повинні міститись в Єдиному державному реєстрі.

Відповідного до ст. 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Такі дані встановлюються, зокрема, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до статті 33 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Зі змісту договору поруки вбачається, що він підписаний директором, який діє на підставі статуту.

Позивач стверджує, що з документів, отриманих ним для укладення даної угоди, відомостей щодо будь-яких обмежень повноважень директора, який діяв від ТОВ «АЗОВЛІЗИНГ», отримано не було.

З огляду на викладене, господарський суд мотивовано відхилив ці доводи відповідача-2.

Разом з цим, не може бути підставою для скасування судових актів і посилання заявника на безпідставне відхилення судами клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, з огляду на те, що господарський суд, розглядаючи клопотання сторони про проведення судової експертизи, виходить з необхідності використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи, втім, враховуючи встановлені обставини у справі, господарський суд правомірно відмовив у його задоволенні.

Таким чином, рішення у справі прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Дослідивши умови договору, колегія суддів приходить до висновку, що не ґрунтуються на нормах закону та обставинах справи доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі, про не погодження сторонами всіх істотних умов договору, а відтак не укладення договору поруки.  

Безпідставними колегія суддів вважає посилання відповідача-2 на припинення поруки на підставі ст. 559 ЦК України, у зв'язку із внесенням змін до основного договору шляхом укладення додаткових угод без письмового погодження із поручителем.

Так, порука, будучи за своєю правовою природою зобов'язанням, припиняється на загальних підставах, передбачених у главі 50 ЦК України. У ст. 559 ЦК України визначено також спеціальні (додаткові) підстави її припинення, зокрема, порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, на що посилається відповідач-2.

Втім, до припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Додаткові угоди до основного договору зберігання були підписані в 2008 р. ще до укладення між сторонами у лютому 2009 р. договору поруки, після укладення договору поруки додаткових угод не підписувалось, обсяг відповідальності сторін не змінювався. Відтак підстави для застосування ст. 559 ЦК України та визнання поруки припиненою відсутні.  

Доводи заявника скарги щодо повернення позовної заяви засновника товариства, поданої в порядку ст. 26 ГПК України, судова колегія не приймає до уваги, оскільки ухвала суду від 15.04.2009 р. про повернення позовної заяви не є предметом розгляду апеляційної інстанції в даному апеляційному провадженні.

Колегія суддів  також  вважає за необхідне відзначити наступне: відповідно до приписів ст. 82 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або частково пов'язаний з предметом спору договір.

Отже, по-перше, визнання недійсним договору (або його певної частини) при розгляді справи з іншим предметом спору є правом, а не обов'язком суду.

По-друге, аналіз наведених вище норм права та досліджених обставин справи свідчить про відсутність правових підстав для визнання договору поруки недійсним.

Зважаючи на обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду законне та обґрунтоване, підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Доводи заявника апеляційної скарги спростовані вищевикладеним.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по сплаті державного мита за апеляційною скаргою покладаються на заявника скарги – відповідача-2.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -   

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВЛІЗИНГ» (смт. Якимівка Якимівського району Запорізької області) на рішення господарського суду Запорізької області від 16.04.2009 р. по справі № 11/174/09 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.04.2009 р. по справі № 11/174/09 залишити без змін.

Головуючий суддя Шевченко Т. М.

 судді  Шевченко Т. М.  

 Зубкова Т.П.  Кричмаржевський В.А.