Постанова

від 08.07.2009 по справі 2/36

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/36

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.07.2009                                                                                           № 2/36

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Коротун  О.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Татарчук О.Л. – представник за дов. № 21 від 02.02.2009;

 від відповідача - Калініна Є.О. – директор;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Максимус"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 31.03.2009 (дата підписання повного тексту рішення – 16.04.2009)

 у справі № 2/36 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон"

 до                                                   Приватного підприємства "Максимус"

 про                                                   стягнення 14286,03 грн.

                        Суть рішення і апеляційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” (далі – позивач) у січні 2009 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства „Максимус” (далі – відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 14961,03 грн., з яких 11659,06 грн. – основного боргу, 376,10 грн. – пені, 1165,91 грн. – штрафу, 47,01 грн. – трьох відсотків річних, 174,89 грн. – інфляційних нарахувань, 188,06 грн. – процентів за користування чужими коштами, 675,00 грн. – витрат, понесених позивачем та встановлених договором. Судові витрати, а саме державне мито у розмірі 150,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,  позивач просив покласти на відповідача.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивачем неодноразово подавалися клопотання про зменшення позовних вимог.

Згідно остаточного клопотання про зменшення позовних вимог № 1748 від 30.03.2009, позивач просив суд стягнути з відповідача всього 2685,06 грн., з яких 58,09 грн. – основного боргу, 376,10 грн. – пені, 1165,91 грн. – штрафу, 47,01 грн. – трьох відсотків річних, 174,89 грн. – інфляційних нарахувань, 188,06 грн. – процентів за користування чужими коштами, 675,00 грн. – витрат, понесених позивачем у зв'язку із захистом та відновленням свого порушеного права на підставі пункту 7.1 договору. Судові витрати, а саме державне мито у розмірі 150,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,  позивач просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2009 у справі № 2/36 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Приватного підприємства „Максимус” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” 58,09 грн. – основного боргу, 376,10 грн. – пені, 1165,91 грн. – штрафу, 47,01 грн. – трьох відсотків річних, 174,89 грн. – інфляційних нарахувань, 675,00 грн. – витрат, понесених позивачем у зв'язку із захистом та відновленням свого порушеного права, 140,98 грн. – державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки товару № 0488/06 від 22.09.2006 року належним чином не виконав та станом на день ухвалення рішення має заборгованість перед позивачем у розмірі 58,09 грн. В зв'язку з тим, що відповідач частково розрахувався з позивачем після звернення останнього до суду з позовом, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних нарахувань трьох відсотків річних та штрафу є обґрунтованими та задовольнив їх. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами, суд відмовив у їх задоволенні посилаючись на те, що відповідач має заборгованість позивача за поставлену продукцію, а тому відсутні підстави для їх задоволення. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що витрати, понесені позивачем у зв'язку із захистом та відновленням свого порушеного права, мають бути відшкодовані за рахунок відповідача.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким залишити позов без розгляду. Крім того, апелянт порушив клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції визнав підтвердженою наявність заборгованості у відповідача перед позивачем лише на підставі позовної заяви останнього, викладені обставини в якій не підтверджені належними доказами, а саме первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2009 у справі № 2/36 Приватному підприємству „Максимус” було відновлено строк подання апеляційної скарги, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 у справі № 2/36 розгляд апеляційної скарги відкладався на підставі пунктів 1, 3 частини 1 статті 77 ГПК України.

          Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/11 від 07.07.2009, у зв'язку з виробничою необхідністю (зайнятістю суддів Кондратової І.Д. та Попікової О.В. у інших судових процесах) відповідно до статті 28 Закону України „Про судоустрій України” та статті 46 ГПК України розгляд апеляційної скарги у даній справі було доручено колегії у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді – Кропивна Л.В., Поляк О.І.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України „Про судоустрій України” та статті 46 ГПК України, у зв'язку з тим, що справа розглядається новим складом суду, її розгляд здійснено спочатку вищевказаним складом суду, який прийняв дану постанову.

В судове засідання 08.07.2009 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.07.2009 підтримав апеляційну скаргу  та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 08.07.2009 просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема, позивач посилається на те, що заборгованість відповідача перед позивачем була підтверджена актом звірки, який був поданий суду першої інстанції разом з позовною заявою.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” (постачальник) та Приватним підприємством „Максимус” (покупець) був укладений договір поставки товару №0488/06 (далі - договір).

Предметом договору були лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність /повне господарське відання/ лікарські засоби та вироби медичного призначення (далі – товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна та загальна вартість товару, який поставляється покупцю, вказана у видаткових накладних на кожну поставку, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору платежі за поставлений по даному договору товар проводяться покупцем в терміни, зазначені у видатковій накладній.

Відповідно до пункту 3.2 договору оплата за отриманий товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, згідно способу оплати, вказаного в пункті 3.1 даного договору, не пізніше строку, зазначеному в накладних.

Відповідно до пункту 3.3 договору при оформленні платіжного доручення покупець обов'язково вказує, згідно якого договору, накладної /номер, дата/, за якою здійснюється розрахунок за поставлений товар.

На підставі зазначеного договору, відповідно до накладних: № 2549497 від 01.10.2008 на суму 259,12 грн., № 2549487 від 01.10.2008 на суму 6987,14 грн., № 2550420 від 02.10.2008 на суму 1281,22 грн., № 25533732 від 07.10.2008 на суму 1839,21 грн., № 2552944 від 07.10.2009 на суму 5331,89 грн., № 2552959 від 07.10.2008 на суму 288,07 грн. та № 2553699 від 07.10.2008 позивачем було поставлено товар відповідачу на загальну суму 17913,43 грн.

Разом з цим, Київським апеляційним господарським судом встановлено, що позивач поставляв відповідачу продукцію і за іншими накладними на виконання умов договору, а відповідач їх сплачував.

До звернення позивача до суду з позовом відповідачем було, зокрема, здійснено часткову оплату за поставлений товар в сумі 6254,37 грн.

Відповідно до останнього клопотання про зменшення позовних вимог від 31.03.2009, позивач повідомив суд, що відповідач частково сплатив позивачу основну суму заборгованості, і станом на 30.03.2009 основний борг відповідача перед позивачем становить 58,09 грн. Тому, на підставі статті 22 ГПК України, позивач зменшив заявлені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та просив суд стягнути з відповідача 58,09 грн. основного боргу.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вищенаведеної заборгованості в розмірі 58,09 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором в розмірі 58,09 грн.

Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Згідно з вимогами статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) та статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов'язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 3.3 договору при оформленні платіжного доручення покупець обов'язково вказує згідно якого договору, накладної /номер, дата/, за якою здійснюється розрахунок за поставлений товар.

На вимогу ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 у справі № 2/36 відповідач через канцелярію суду надав всі первинні документи, які підтверджують оплату товару за договором №0488/06 від 22.09.2006, а саме: платіжні доручення № 1822 від 01.10.2008, № 1825 від 02.10.2008, № 1828 від 03.10.2008, 1836 від 07.10.2008, № 1839 від 08.10.2008, № 1872 від 20.10.2008, № 1875 від 21.10.2008, № 1882 від 22.10.2008, 1887 від 23.10.2008, № 1893 від 24.10.2008, № 1896 від 28.10.2008, 1903 від 30.10.2008, № 1912 від 03.11.2008, 1916 від 04.11.2008, № 1928 від 06.11.2008, № 1940 від 10.11.2008, № 1951 від 11.11.2008, № 1953 від 12.11.2008, № 1961 від 14.11.2008, № 1972 від 18.11.2008, № 2084 від 30.12.2008, жодне з яких не містить в графі „призначення платежу” посилання на накладні, які позивач в своїй позовній заяві визначив підставами позову. Лише платіжне доручення № 47 від 20.01.2009 на суму 910,00 грн. в графі „призначення платежу” містить посилання на накладні № 2550420 від 02.10.2008 та № 2553699 від 07.10.2008 без ПДВ. Загалом сума оплаченого товару за вказаними платіжними дорученнями складає всього 26170,66 грн.

Зважаючи на викладене, а також на те, що сума по накладним № 2550420 від 02.10.2008 та № 2553699 від 07.10.2008 складає 3208,18 грн. (1926,69 + 1281,22) суд апеляційної інстанції не може дійти беззаперечного висновку, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 58,09 грн. без надання інших первинних документів.

Крім того, відповідно до пункту 4.6 договору підтвердження прийняття товару здійснюється на підставі належно оформлених накладних, право отримання товару на підставі довіреності покупця. При виявленні покупцем будь-яких недоліків в момент прийому товару, у відповідності до накладної постачальника повинні бути зроблені необхідні відмітки.

Матеріали справи не містять жодної довіреності покупця на отримання поставленої позивачем продукції згідно вказаних вище накладних.

Разом з цим, на вимогу ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 (пункт 2 резолютивної частини ухвали)  позивач не надав суду первинні документи, на підставі яких у відповідача виникла перед ним заборгованість (її розмір, структуру, періоди сплат).

Посилання позивача на те, що заборгованість відповідача підтверджена актом звірки розрахунків відхиляються Київським апеляційним господарським судом з підстав того, що акт звірки взаєморозрахунків є документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами.

При цьому, представники сторін в судовому засіданні 08.07.2009 зазначили, що станом на 29.06.2009 у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію, що підтверджується актом звірки (про що зазначено в протокоді судового засідання).

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2009 у справі № 2/36 в частині стягнення з відповідача на користь  позивача основного боргу у розмірі 58,09 грн. через його недоведеність з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, штрафу, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7.2 договору у випадку прострочки платежу покупець сплачує постачальнику одноразовий штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого у строк товару.

Відповідно до пункту 7.3 договору покупець за порушення термінів оплати товару сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,7% від заборгованої суми за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної ставки НБУ.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 548 ЦК України, зазначено, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 статті 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 та статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції визнав обґрунтованим розрахунок позивача, наведений в позовній заяві та поясненні від 27.01.2009 та стягнув з відповідача наступні суми: пеню у розмірі 376,10 грн., штраф у розмірі 1165,91 грн., три проценти річних у розмірі 47,01 грн., інфляційні нарахування у розмірі 174,89 грн.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд вказує, що матеріали справи не містять належних та допустимих, в розумінні статті 34 ГПК України, доказів, що підтверджують конкретні розміри заборгованості відповідача перед позивачем, дат сплат останнього за поставлену продукцію, платіжних доручень, за якими здійснювалася оплата продукції, поставленої позивачем за накладними, зазначеними в позовній заяві, тож неможливо дійти висновку щодо періодів заборгованості відповідача, а також її розміру, та, відповідно, неможливо визначити, з якої саме суми заборгованості повинні нараховуватися штрафні санкції і за які періоди. Сам факт того, що між сторонами існувала певна заборгованість станом на день подання позову підтверджується матеріалами справи, відповідач частково розраховувався з позивачем за інші поставки (за іншими накладними).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2009 у справі № 2/36 в частині стягнення з відповідача на користь  позивача пені у розмірі 376,10 грн., штрафу у розмірі 1165,91 грн., трьох процентів річних у розмірі 47,01 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 174,89 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 7.1 договору за порушення умов договору винна сторона відшкодовує, зокрема, всі витрати, пов'язані з юридичним забезпеченням повернення заборгованості чи відновлення будь-якого порушеного права.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Відповідно ст. 22 ЦК України збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Пункт 1 статті 224 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси яких порушено. Стаття 225 ГК України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (а саме вартість додаткових робіт), понесені стороною, яка зазнала збитків, внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Матеріали справи містять договір про надання юридичних послуг № 6/12-4 від 22.12.2008, укладений між позивачем та Приватним підприємством „Юридична фірма „Евіденс”, предметом якого є виконання робіт по поверненню суми заборгованості та відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов'язань відповідачем, рахунок-фактуру № СФ-00121 від 22.12.2008 на суму 675,00 грн., а також платіжне доручення № 7 від 06.01.2009 на суму 675,00 грн.

Зважаючи на вищенаведене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати, понесені позивачем у зв'язку із поверненням заборгованості за договором в розмірі 675,00 грн. мають бути відшкодовані за рахунок відповідача, оскільки останній погасив заборгованість вже після звернення позивача з позовом до суду. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зважаючи на те, що у відповідача існувала заборгованість перед позивачем за поставлений товар, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що норми статті 536 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем до стягнення проценти (в сумі 188,06 грн.), не є процентами за користування чужими грошовими коштами та не підлягають задоволенню. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

За таких обставин колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства „Максимус” підлягає лише частковому задоволенню, оскільки частково рішення суду першої інстанції ухвалене за недоведеністю обставин, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та за неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 п.п. 2, 4 ст. 104 ГПК України), що є підставою для його часткового скасування.

У зв'язку з цим оскаржуване рішення суду підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно статті 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита (пропорційно до суми задоволених позовних вимог) та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до господарського суду міста Києва.

Зважаючи на те, що позивачем було зменшено позовні вимоги з 14286,03 грн. до 2685,06 грн. витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в цій частині покладаються на позивача та йому не відшкодовуються. Отже, виходячи із ціни позову 2685,06 грн., судові витрати за розгляд справи судом першої інстанції (102,00 грн.) розподіляються наступним чином пропорційно задоволення позовних вимог: в частині 675,00 грн. – покладаються на відповідача, в іншій частині – на позивача.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що при зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем згідно платіжного доручення № 3 від 06.01.2009 було сплачено 150,00 грн. замість 142,86 грн., в зв'язку з чим підлягає поверненню з Державного бюджету України державне мито за розгляд справи у суду першої інстанції у сумі 7,14 грн., як надлишково сплачене.

Зважаючи на те, що позивачем було зменшено позовні вимоги, відповідач, подаючи апеляційну скаргу, сплатив державне мито, виходячи з остаточних позовних вимог, а саме з 2685,06 грн., тому апелянтом було сплачене мито за подання апеляційної скарги у розмірі 51,00 грн., виходячи з мінімального розміру державного мита (102,00 грн. – за розгляд справи в суді першої інстанції).

Крім цього, зважаючи на те, що апелянт просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволених апеляційних вимог (так, лише в частині 675,00 грн. судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта та йому не відшкодовуються). В іншій частині судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 36, 44, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд  –  

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Максимус” задовольнити частково.

          Рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2009 у справі № 2/36 скасувати в частині стягнення основного боргу, пені, штрафу, трьох відсотків річних та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2009 у справі № 2/36 в частині розподілу судових витрат змінити.

          Стягнути з Приватного підприємства „Максимус” (код ЄДРПОУ 31360793, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Мішина, 3; р/р 26005650029601 в Харківській філії АКБ „Київ” м. Києва, МФО 320810), а у випадку відсутності коштів з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” (код ЄДРПОУ 30263519, місцезнаходження: 02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29; р/р 260040234800 в АБ „Брокбізнесбанк” м. Києва, МФО 300249) 25,64 грн. державного мита та 29,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення витрат у розмірі 675,00 грн. та в частині відмови у стягненні 188,06 грн. відсотків за користування чужими коштами, рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” (код ЄДРПОУ 30263519, місцезнаходження: 02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29; р/р 260040234800 в АБ „Брокбізнесбанк” м. Києва, МФО 300249) з Державного бюджету України державне мито за розгляд справи у суду першої інстанції у сумі 7,14 грн., перераховане за платіжним дорученням № 3 від 06.01.2009, як надлишково сплачене.  

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” (код ЄДРПОУ 30263519, місцезнаходження: 02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29; р/р 260040234800 в АБ „Брокбізнесбанк” м. Києва, МФО 300249), а у випадку відсутності коштів з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного підприємства „Максимус” (код ЄДРПОУ 31360793, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Мішина, 3; р/р 26005650029601 в Харківській філії АКБ „Київ” м. Києва, МФО 320810) 38,18 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів та довідки доручити господарському суду міста Києва.

          Матеріали справи № 2/36 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 13.07.09 (відправлено)