Постанова

від 13.07.2009 по справі 59/59-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

59/59-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

   «08»  липня   2009 р.                                            Справа №59/59-09

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді  Лакізи В.В., суддів  Білоусової Я.О.,  Пуль О.А.

при секретарі –Сємєровій М.О.

за участю представників:

позивача –Чайкін І.Б., довіреність у справі          

відповідача – Кравець Д.В., довіреність у справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Харківської філії, м. Харків   (вх. №1527  Х/2-6)  

на рішення  господарського суду Харківської області від 12.05.2009р. по справі  №59/59-09

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегралфінанс", м. Харків  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Харківської філії, м. Харків  

про стягнення 83981,37 грн.,-

встановила:

                    У березні  2009 року  Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтегралфінанс"  звернулось до господарського суду Харківської області з позовом  до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Харківської філії  про стягнення  суми вкладу в розмірі 80000,00 грн., 2472,33 грн. пені, 309,04 грн. 3% річних, 1200,00 грн. інфляційних витрат, що утворилися на підставі неналежного виконання умов договору банківського вкладу в національній валюті №40/Ю-06 від 07.06.2006р. Крім того, просив покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 839,81 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Рішенням  господарського суду Харківської області від 12.05.2009р. по справі  №59/59-09  позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегралфінанс" 80000,00 грн. вкладу, 2472,33 грн. пені, 309,04 грн. річних, 1200,00 грн. інфляційних, 839,81 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від 12.05.2009р. по справі №59/59-09 не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення  скасувати в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань всього в сумі 3981,37 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач відзив на апеляційну скаргу відповідача не надав.

В судовому засіданні 06.07.2009р. була оголошена перерва до 08.07.2009р. для надання сторонами додаткових пояснень.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши присутніх в судовому засіданні представника позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення  апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи 07.06.2006р. між ТОВ "Український промисловий банк" в особі Харківської філії та ТОВ "Інтегралфінанс" було укладено договір банківського вкладу в національній валюті №40/Ю-06.

Пунктом 1.1. зазначеного договору було встановлено, що Банк (відповідач) відкриває вкладнику (позивачу) вкладний (депозитний) рахунок, а вкладник (позивач )перераховує грошові кошти у безготівковій формі на рахунок, а банк (відповідач)приймає грошові кошти позивача в сумі 80000,00 грн.  

З матеріалів справи вбачається, що згідно умов укладеного сторонами договору, позивач здійснив перерахування грошових коштів на депозитний вклад в розмірі 80000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №65 від 07.06.2006р.

Пунктом 1.4. договору також було передбачено, що  за користування коштами відповідач сплачує позивачу проценти з розрахунку 16,5% процентів річних.

          Відповідно до п. 1.3. договору сторонни встановили строк повернення вкладу, а саме 09.07.2007р.

Додатковим договором №1 від 09.07.2007р. до договору банківського вкладу в національній валюті (строковий) №40/Ю-06 було внесено зміни до п. 1.3 та  встановлено, що Банк зобов'язується повернути суму вкладу 24.07.2008р. (а.с. 15)

24.07.2008р. сторони уклали Додатковий договір №2 про внесення змін та доповнень до договору банківського вкладу в національній валюті №40/Ю-06 від 07.06.2006р., яким було встановлено, що відповідач зобов'язаний  повернути вклад 29.01.2009р. (а.с. 16)

У відповідності до п. 3.1.2. договору №40/Ю-06 від 07.06.2006р., з урахуванням змін внесених додатковим договором №2 від 24.07.2008р. сторони домовились, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу вклад та виплатити проценти шляхом їх перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок позивача, визначений розділом 7 договору.

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено підчас розгляду справи відповідач перерахував на поточний рахунок позивача лише проценти, а сам вклад у сумі 80000,00 грн. не повернув, що, на думку позивача, є неналежним виконанням умов договору і  стало підставою звернення позивача з позовом про стягнення суми вкладу в розмірі 80000,00 грн. та стягнення 2472,33 грн. пені, 309,04 грн. 3% річних, 1200,00 грн. інфляційних витрат, що утворилися на підставі неналежного виконання умов договору банківського вкладу в національній валюті №40/Ю-06 від 07.06.2006р.

Колегія суддів зазначає, що ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України встановлено, що  зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону,  а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що  одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею  598 Цивільного кодексу України також визначено, що  зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 2 ст.1060 Цивільного кодексу України передбачає, що  за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів,  зроблених юридичними особами  на  інших умовах повернення, які встановлені договором.   Умова договору  про  відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Частиною 2 статті 340 Господарського кодексу України також визначено, що депозити підлягають виплаті вкладнику у відповідності до законодавства та умов договору.

Пунктом 3 п.п. 3.1.2. (з урахуванням внесених змін) було встановлено, що після закінчення терміну дії договору, відповідач повинен був повернути позивачу вклад та виплатити проценти згідно умов договору. Вклад та нараховані проценти перераховуються відповідачем в безготівковій формі на поточний рахунок позивача за реквізитами, вказаними в розділі 7 договору №40/Ю-06.

Проте, як свідчать матеріали справи та встановлено під час розгляду справи, відповідач свої зобов'язання щодо повернення позивачу вкладу, не виконав та не надав доказів, які б підтверджували виконання ним умов договору №40/Ю-06.

          В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на постанову  Правління Нацбанку України №19БТ від 20.01.2009р.,  якою в ТОВ «Український промисловий банк»з 21.01.2009р. було призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців –з 21.01.2009 до 21.07.2009р., вважає, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на обслуговування поточних операцій (тобто вимога позивача про щодо перерахування суми депозитного вкладу), проте мораторій поширюється на нарахування штрафних санкцій, а саме, пені, штрафу, 3% річних, індексу інфляції тощо.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Вказана стаття Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, що мораторієм є  зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Згідно з частиною 4 статті 85 мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії договору №40/Ю-06 скінчився 29.01.2009р., тобто зобов'язання банку щодо перерахування депозитних коштів та нарахованих процентів на поточний рахунок позивача виникли після призначення тимчасової адміністрації, а саме після 21.01.2009р. Враховуючи, що строк виконання відповідачем зобов'язань настав після введення мораторію, призначення тимчасової адміністрації та під час її дії, а також те, що вказані зобов'язання банку являють собою поточну банківську операцію, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що дія мораторію на такі зобов'язання не поширюється, а отже вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

          Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.  

          В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

          Частиною 4 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не  визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

          Як свідчать матеріали справи, п. 4.1. договору №40/Ю-06 було встановлено відповідальність сторін, зокрема визначено, що в разі порушення банком (відповідачем) умов та строків платежів, передбачених п. 1.3., 2.4, 3.1.2 договору, банк сплачує вкладнику (позивачу) пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми несплаченого вчасно платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 2 статті 625 Цивільного  кодексу України  передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних від простроченої суми.

          Відповідно до п. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки.

          Таким чином, підставою, яка породжує обов'язок сплатити пеню, 3% річних від простроченої суми та інфляційні, є порушення відповідачем свого зобов'язання, а саме нездійснення перерахування вкладу у строк, визначений договором. Оскільки відповідно до ч.2 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, колегія суддів вважає правомірними вимоги позивача щодо застосування до позивача господарських санкцій у вигляді нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат.

          Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем строків повернення вкладу, визначених як законом, так і договором, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції  дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 4.1. договору 2472,33 грн. пені, а також 309,04 грн. 3% річних та 1200,00 грн. інфляційних витрат, що утворилися на підставі неналежного виконання умов договору банківського вкладу в національній валюті №40/Ю-06 від 07.06.2006р.

          Щодо посилання суду першої інстанції на те, що  постанова Правління Національного банку України від 20.01.2009р. за № 19/БТ, відповідно до якої в ТОВ "Укрпромбанк" було призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців - з 21.01.2009р. до 21.07.2009р. не зареєстрована у Міністерстві юстиції України, в зв'язку з чим  не підлягає застосуванню, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно  до статті  85   Закону  України  “Про банки  і  банківську  діяльність" з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт та надається роз'яснення терміну акт державного органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акти державного органу поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим

органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який

встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи

локальний характер та застосовується неодноразово.

Що стосується актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола  суб'єктів), якому вони адресовані.          

Суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі  ст. 56  Закону  України  “Про  Національний  банк  України”  нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

          Проте, колегія суддів вважає, що Постанова  Правління Нацбанку України №19БТ від 20.01.2009р.,  якою в ТОВ «Український промисловий банк»з 21.01.2009р. було призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців – з 21.01.2009 до 21.07.2009р. передбачає застосування заходів впливу до конкретно визначеного суб'єкта - ТОВ «Український промисловий банк», тобто має персоніфікований характер, а тому є індивідуальним актом ненормативного характеру, але не нормативно-правовим актом. Крім того,  введений зазначеною постановою мораторій стосується власне кредиторів банку, а не вкладників ТОВ «Український промисловий банк»- фізичних та юридичних осіб. Таким чином, колегія суддів вважає, що  Постанова  Правління Нацбанку України №19БТ від 20.01.2009р. «Про призначення в ТОВ «Український промисловий банк»тимчасової адміністрації»є індивідуальним актом по відношенню до ТОВ «Український промисловий банк», а відтак не підлягає реєстрації в Міністерстві юстиції  України.

       Суд першої інстанції дійшов в цій частині іншого висновку, проте  висновок в цій частині не вплинув на прийняття правильного рішення по суті, а тому колегія суддів вважає, що зазначена обставина не є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували  повернення позивачу вкладу по Договору №40/Ю-06, а заперечення, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вимог, викладених в позовній заяві, колегія суддів вважає вимоги позивача законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

  Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення господарського суду  Харківської  області від 12.05.2009р. прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, 105,  110 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду,-          

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Харківської філії, м. Харків  залишити без задоволення.

                       Рішення господарського суду Харківської області від  12.05.2009р.  по справі №59/59-09 залишити без змін.

              Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

            Роз'яснити сторонам, що вони можуть на дану постанову подати касаційну скаргу протягом  місяця до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя                                                                Лакіза В.В.

                       Судді                                                                Білоусова Я.О.

                                                                                         Пуль О.А.

          Повний текст постанови підписано 13.07.2009р.