Постанова

від 16.07.2009 по справі 55/54-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

55/54-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2009 р.                                                           Справа № 55/54-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,   

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача –не з'явився

відповідача –Голубцова В.А. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1513Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської  області від 12 травня 2009 р. по справі № 55/54-09       

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-Цукор»,                           м. Червонозаводське  Лохвицького району Полтавської області

до  Приватного підприємства «Компанія «Енергетичні ресурси і девелопмент», м. Харків

про  визнання недійсним договору

                                               встановила:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз-Цукор», у березні 2009 р.  звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір поставки № 17/09-МО від 17.09.2008 р., укладений між сторонами по справі, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12 травня 2009 року по справі № 55/54-09 (суддя Гребенюк Н.В.) в позові відмовлено повністю.

Позивач, ТОВ «Райз-Цукор», з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області по даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, стверджує, що судом першої інстанції безпідставно відхилені вимоги позивача про недійсність договору.

Відповідач, ПП «Компанія «Енергетичні ресурси і девелопмент», відзиву на апеляційну скаргу не надав. Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, представник відповідача стверджує, що судом першої інстанції досліджені усі докази по справі та зроблені вірні висновки щодо відсутності підстав для визнання договору недійсним. Також, представник відповідача зазначає, що, на його думку, подання відповідного позову здійснено позивачем з метою затягування справи про стягнення з нього грошових коштів по спірному договору, яка розглядається господарським судом Полтавської області.

Позивачем до Харківського апеляційного господарського суду направлена телеграма, в якій він просить відкласти розгляд справи, оскільки його представник не може бути присутнім у судовому засіданні 15 липня 2009 р.

Представник відповідача проти задоволення цього клопотання заперечує.

Розглянувши заявлене позивачем клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів неможливості його представника бути присутнім у судовому засіданні. Крім того, чинне законодавство не обмежує позивача певним колом осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, а тому, за неможливості одного представника, позивач міг направити для участі у справі іншого представника. До того ж, колегія суддів враховує, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою та ухвалою від 09 червня 2009 р. сторін було попереджено, що в разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

17 вересня 2008 р. між сторонами по справі дійсно було укладено договір поставки № 17/09-МО, у відповідності до умов якого відповідач передає у власність позивача нафтопродукти, а позивач, в свою чергу, приймає та оплачує їх. Асортимент, кількість кожної партії, ціна товару, форма розрахунку, строк розрахунку та поставки визначаються згідно попередньої домовленості сторін в усній формі, з відображенням у специфікації (п. 1.1, 1.2 договору). Якість продукції повинна відповідати державним стандартам України та технічним умовам, що підтверджується паспортом якості та сертифікатом відповідності (п. 3.1 договору)

Пунктами 4.3 та 4.4 договору передбачений порядок розрахунків, який здійснюється позивачем шляхом оплати кожної постачальної партії  на умовах повної попередньої оплати відповідно до виписаного рахунку, а у випадку постачання продукції з відстрочкою оплати розрахунок проводиться в строк 5 банківських днів після отримання  продукції позивачем.

Пунктом 5.4 договору передбачена відповідальність сторін, а саме у випадку несплати вартості товару напротязі 2 календарних днів після строку, зазначеному у п.4.4, позивач сплачує пеню у розмірі 1% від суми боргу за кожний день прострочки з урахуванням індексу інфляції.

Пунктом 8.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набирає чинності  з моменту його підписання і діє до 31.12.2009 р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що 17/09-МО від 17.09.2008 р., укладений між сторонами по справі, за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Наявні у матеріалах справи специфікації, рахунки, видаткові накладні та довіреності на отримання товару свідчать про те, що сторони здійснювали дії по виконанню такого договору. При цьому, наявні у матеріалах справи специфікації свідчать про те, що в них сторони визначили найменування товару, його вартість, положення його якості, строки оплати та поставки товару. Також відповідачем було частково оплачено отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями.

Таким чином, позивач своїми подальшими  діями щодо прийняття вказаного товару та його часткової оплати ухвалив умови вищевказаного договору.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства; особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  ЦК України.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою позивача, у якості підстав недійсності правочину зазначав, що пунктом 5.4 договору передбачена  пеня у розмірі 1% від суми боргу за несплату вартості товару, що, на думку позивача, суперечить ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», де вказано про те, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Також вказував на відсутність істотних умов договору щодо ціни, кількості асортименту та найменування товару, застосування у договорі різних термінів та посилання на Інструкцію, яка втратила чинність.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог позивача, оскільки у відповідності до ст. 6 та ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Згідно з ч. 2 п. 2 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Таким чином, сторони уклавши вказаний договір та встановивши  відповідальність у вигляді пені, яка обчислюється у розмірі 1% від суми боргу за несплату вартості товару, сторони діями відповідно до положень чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку, яким би способом та в якому б розмірі не визначався в договорі розмір неустойки, при стягненні вказаних сум він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний, що узгоджується з наявною судовою практикою.

Що ж стосується посилання позивача на відсутність суттєвих умов договору –колегія суддів зазначає, що такі посилання не є підставою для визнання договору недійсним та регулюються іншими статтями ЦК України та ГК України. Крім того, колегія суддів вважає відповідні посилання безпідставними, оскільки договором встановлено, що істотні умови щодо ціни асортименту, форми та строків розрахунків регулюються специфікаціями, які наявні у матеріалах справи та в яких такі умови зазначені.

Що ж стосується посилання у договорі на Інструкцію від 02.04.98 р. № 81/38/01/235/122 «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України», колегія суддів зазначає, що така Інструкція дійсно на час підписання спірного договору втратила чинність (12.09.2008 р., тоді як договір підписано 17.09.2008 р.).

Разом з тим, відповідне дає підстави для сторін по договору не застосовувати положення саме п. 2.3 та 6.2 що стосуються даної Інструкції, або застосовувати, на власний розсуд, положення щодо прийняття, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, які раніше були законодавчо врегульовані, тобто, відповідно до звичаїв ділового обороту, за відсутності законодавчо встановлених положень. Тобто, колегія суддів вважає, що посилання у п. 2.3 та 6.2 договору на Інструкцію, що втратила чинність, не дає підстав визнання договору недійсним.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, які не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нею у відповідності до ст. 4–3 ГПК України були створені сторонам всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, досліджені усі належні та допустимі докази по справі, з яких вбачається, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,

                                                   постановила:

У задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від  15 травня 2009 року по справі № 55/54-09  залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді