Ухвала

від 06.11.2014 по справі 826/5608/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2014 р. м. Київ К/800/40588/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкфіл»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року

у адміністративній справі № 826/5608/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкфіл»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бейкфіл» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкового повідомлення - рішення від 16 січня 2014 року № 0000402207.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 травня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 16 січня 2014 року № 0000402207.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 травня 2014 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Бейкфіл» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 травня 2014 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 жовтня 2013 року, за результатами якої складено акт від 27 грудня 2013 року № 2562/26-59-22-07/37406487, яким встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 120 229 грн.

На підставі акту прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2014 року № 0000402207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 150 286 грн. 25 коп., з яких 120 229 грн. - за основним платежем та 30 057 грн. 25 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для такого висновку податкового органу слугувало те, що правочини, здійснені позивачем з його контрагентами, укладені без мети настання реальних наслідків, а тому складені документи на підтвердження фактів виконання господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання не можуть вважатись первинними документами бухгалтерського обліку та взяті за основу для підтвердження реальності вчинених господарських операцій.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача відсутні правові підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація не підтверджує здійснення оплат за надані послуги, адже, договорами чітко передбачено строк здійснення такої оплати, проте сам позивач в своїх письмових поясненнях вказує на відсутність проведення розрахунків з контрагентами ТОВ «ВЕСТФАЛЬ» та ТОВ «ЛАМДІ», що, в свою чергу, свідчить про невиконання договірних зобов'язань позивачем та ставить під сумнів здійснення всіх господарських операцій за вищевказаними договорами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції зазначаючи наступне.

Основним видом діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкфіл» є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування. В трудових відносинах перебуває 9 осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Бейкфіл» мало фінансово-господарські відносини з такими контрагентами як: ТОВ «Будрост», ТОВ «Вергус», ТОВ «Агва Лайн»|. Позивачем (замовник) було укладено договори про надання послуг з прибирання з такими контрагентами: ТОВ «Будрост» - договір від 30.09.2012 року № 78/К; ТОВ «ВЕСТФАЛЬ» - договір від 28.04.2013 року № 69/05; ТОВ «АГВА ЛАЙН» - договір від 25.02.2013 року № 86, за умовами яких, замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робіт по прибиранню об'єкта замовника, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 3/7.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем надано до матеріалів справи протоколи погодження договірної ціни, податкові накладні, акти надання послуг, банківські виписки.

Також, позивачем (замовник) було укладено договори про надання поліграфічних послуг з ТОВ «КІЛТ ФОЛЛС» - договір від 01.04.2013 року № 245; ТОВ «ЛАМДІ» - договір від 13.05.2013 року № 16; ТОВ «Будівельна компанія «Будінвестпроект» - договір від 31.05.2013 року № 15; ТОВ «Вергус» - договір від 01.11.2012 року № 145, за умовами яких, виконавець за завданням замовника бере на себе зобов'язання надати послуги з розробки та виготовленню флаєрів. Послуги з виготовлення поліграфічної продукції виконавець здійснював на основі протоколу погодження, в якому вказано вид виробляємої продукції, її кількісні та якісні характеристики. Фактичне виконання договорів підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними, частковою оплатою.

Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що надана позивачем документація не підтверджує здійснення оплат за надані послуги, що, в свою чергу, свідчить про невиконання договірних зобов'язань позивачем та ставить під сумнів здійснення всіх господарських операцій за договорами укладеними з ТОВ «ВЕСТФАЛЬ» та ТОВ «ЛАМДІ», а тому у позивача відсутнє право формування податкового кредиту по договорах, отже, податковою інспекцією правомірно прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Колегія суддів зазначає, що згідно з пп. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підставою для висновку суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позовних вимог стала та обставина, що у позивача наявна сума кредиторської заборгованості перед контрагентами. Відповідно до п.п. 14.1.95 Податкового кодексу України: кредитор - юридична або фізична особа, яка має підтверджені у встановленому порядку вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Тобто, наявність кредиторської заборгованості свідчить, що суб'єктами господарювання виконані певні зобов'язання, за наслідками яких, одна із сторін має борг перед іншою.

За правилами п.п. 198.2. ст. 198 ПК України, - Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як вбачається з матеріалів справи, формування податкового кредиту здійснювалось за першою подією, саме - за датою отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Судом першої інстанції встановлено, та судом апеляційної інстанції не спростовано, що крім податкової накладної, фактичне виконання послуг та поставка товару підтверджується іншими первинними документами.

Крім того, судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем правил формування податкового кредиту слугували акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Будрост», ТОВ «Вергус», ТОВ «Агва Лайн», ТОВ «Кілт Фоллс», ТОВ «Вестфаль», ТОВ Ламді», ТОВ «БК «Будінестпроект». Але висновки вказаних акти не можуть бути доказами, оскільки зустрічна звірка не проводилась. Інших порушень щодо складення первинних документів бухгалтерського та податкового обліку під час перевірки не встановлено.

Крім того, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про відсутність оплати контрагентам ТОВ «ВЕСТФАЛЬ» та ТОВ «ЛАМДІ», не врахував, що податкове зобов'язання з податку на додану вартість податковим органом визначено по всім контрагентам, з яким позивач мав взаємовідносини у перевіряємому періоді.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкфіл» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2014 р. по справі № 826/5608/14 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко

Є.А.Усенко

М.В.Сірош