Постанова

від 04.12.2014 по справі 826/14573/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 грудня 2014 року 16 год. 38 хв. № 826/14573/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія київські канцтовари» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 червня 2014 року № 0002532201 і № 0002542201, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія київські канцтовари» (далі - позивач, ТОВ «Компанія київські канцтовари») з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 червня 2014 року № 0002532201 і № 0002542201.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 02.06.2014р. № 1083/26-53-22-01-21-38196328, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія київські канцтовари» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Ярмак Трейд» (ідентифікаційний код 38517816) за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., документально та нормативно не підтверджуються. На переконання позивача висновки контролюючого органу щодо завищення ТОВ «Компанія київські канцтовари» показників валових витрат і податкового кредиту за результатами господарських операцій з контрагентом-перевізником ТОВ «Ярмак Трейд» (що здійснювалися на підставі письмових договорів про перевезення вантажів автомобільним транспортом) ґрунтується на неналежних доказах, та спростовується наявними у позивача первинними і розрахунковими документами.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення від 16.10.2014р. № 87/26-53-10-01-15 та додаткові документи. В обґрунтування своїх заперечень ДПІ посилається на те, що в ході проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія київські канцтовари» з питань дотримання вимог податкового законодавств по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Ярмак Трейд» за 2013 рік були встановлені випадки неправомірного формування позивачем в порушення вимог норм п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з названим підприємством. За наслідками зазначеної документальної перевірки та на підставі акта від 02.06.2014р. № 1083/26-53-22-01-21-38196328 податковою інспекцією були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16.06.2014р. № 0002532201 і № 0002542201.

В судових засіданнях, призначених у даній справі, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в призначених судових засіданнях заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

04 листопада 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом травня 2014 року працівником ДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Компанія київські канцтовари» (ідентифікаційний код 38196328) з питань дотримання ним вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Ярмак Трейд» (ідентифікаційний код 38517816) за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., за результатами якої складений Акт від 02.06.2014р. № 1083/26-53-22-01-21-38196328 (далі - Акт перевірки).

В тексті цього акта перевірки, копія якого наявна в матеріалах справи, зазначено наступне. В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлені взаємовідносини ТОВ «Компанія київські канцтовари» з суб'єктом господарської діяльності - ТОВ «Ярмак Трейд» (ідентифікаційний код 38517816) згідно договорів від 01.04.2013р. №226, від 27.06.2013р. № 744, від 27.06.2013р. № 745, від 27.06.2013р. № 746, від 27.06.2013р. № 747, від 26.07.2013р. № 728, від 30.07.2013р. № 795, від 31.07.2013р. № 857, від 28.08.2013р. № 665, від 29.08.2013р. № 707, від 30.08.2013р. № 736, від 27.09.2013р. № 631, від 30.09.2013р. № 662. За умовами цих договорів Перевізник (ТОВ «Ярмак Трейд») зобов'язується надавати на користь Замовника (ТОВ «Компанія київські канцтовари») платні послуги з перевезення ввіреного йому Замовником/Вантажовідправником вантажу автомобільним транспортом за відповідним маршрутом.

Згідно наданих до перевірки актів надання послуг та податкових накладних, датованих квітнем - вереснем 2013 року, обсяг наданих ТОВ «Ярмак Трейд» послуг з перевезення вантажів на користь перевіряємого підприємства становив 802 780,00 грн. (в т.ч. ПДВ 133 796,65 грн.). Розрахунки між сторонами проводились в безготівковій формі, кредиторська/дебіторська за вказаним договором підряду перевіркою не виявлена.

За результатами таких господарських операцій ТОВ «Компанія київські канцтовари» віднесло до складу податкового кредиту загальну суму податку на додану вартість в розмірі 133 796,65 грн.

При цьому в ході проведеної документальної перевірки позивача працівником ДПІ були враховані висновки викладені в Акті ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 18.10.2013р. № 1455/22-07/38517816 про неможливість проведення зустрічної звірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ТОВ «Ярмак Трейд» (код ЄДРПОУ 38517816) за березень-липень 2013 року. За висновками цього Акта від 18.10.2013р. № 1455/22-07/38517816 встановлена відсутність названого підприємства за місцезнаходженням та, як наслідок, відсутність первинної документації для підтвердження господарських операцій ТОВ «Ярмак Трейд». Також в тексті цього Акті про неможливість проведення зустрічної звірки містяться посилання на наявність в провадженні ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві кримінального впровадження № 32013110030000156, розпочатого від 25.12.2013 року за фактом ухилення від сплати податків в особливо великому розмірі службовими особами ТОВ «Смарт Сервіс» (код ЄДР 35556648), а також вчинення рядом осіб фіктивного підприємництва при створенні підприємств ТОВ «ЕУТ» (код ЄДР 35634427), ТОВ «Коніан Трейд» (код ЄДР 37883548), ТОВ «Фрейтедж» (код ЄДР 38237973), ТОВ «Аурум Інвест Груп» (код ЄДР 37449578), ТОВ «Ярмак Трейд» (код ЄДР 38517816), ТОВ «Транслогістіка» (код ЄДР 38705720), ТОВ «Велес-368» (код ЄДР 38705715), ТОВ «Ладготрейд» (код ЄДР 38824295), ТОВ «Камфорд Естейт» (код ЄДР 38824242), ТОВ «ТГН Торг» (код ЄДР 38889729), ТОВ «Торглайнсенд» (код ЄДР 38872406) з подальшим вчиненням співучасті у вигляді підсобництва в ухиленні від сплати податків в особливо великому розмірі службовими особами ТОВ «Смарт Сервіс», за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 cт. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

В ході досудового слідства встановлено, що гр. ОСОБА_2, за попередньою змовою з гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_5 та іншими, не встановленими особами, діючи умисно, групою осіб, на території м. Києва, створили ряд суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності (в т.ч. ТОВ «Ярмак Трейд»).

На підставі вищевикладеного працівники відповідача, в свою чергу, дійшли висновку про відсутність у ТОВ «Компанія київські канцтовари» правових підстав для формування сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок правочинів з ТОВ «Ярмак Трейд», та про порушення позивачем норм п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим підприємством податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму 127 107,00 грн. та заниження податку додану вартість за квітень-вересень 2013 року на загальну суму 133 797,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акта документальної перевірки позивач подав 06 червня 2014 року до канцелярії ДПІ письмові заперечення від 06.06.2014р. № 7 на висновки вказаного Акта перевірки з обґрунтуванням своєї позиції.

Своїм листом від 12.06.2014р. № 12840/10/26-53-22-01-11 відповідач залишив висновки Акта перевірки без змін, а заперечення ТОВ «Компанія київські канцтовари» - без задоволення.

16 червня 2014 року ДПІ підставі вказаного Акта перевірки прийняла наступні податкові повідомлення-рішення (форми «Р»):

- за № 0002542201, яким визначило ТОВ «Компанія київські канцтовари» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 158 884,00 грн., в т.ч. 127 107,00 грн. - основний платіж, 31 777,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0002532201, яким визначило ТОВ «Компанія київські канцтовари» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 167 246,00 грн., в т.ч. 133 979,00 грн. - основний платіж, 33 449,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Надалі рішеннями Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.08.2014р. № 7275/10/26-15-10-04-04 та Державної фіскальної служби України від 08.09.2014р. № 2989/6/99-99-10-01-15, винесених за результатами розгляду первинної та повторної скарг позивача на зазначені податкові повідомлення-рішення від 16.06.2014р., такі спірні податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення) яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що протягом 2013 року між ТОВ «Компанія київські канцтовари» (Замовник/Відправник), в особі директора Морозова Р.І., та ТОВ «Ярмак Трейд» (Перевізник), в особі директора Кулика В.В., укладено ряд письмових договорів, а саме: від 01.04.2013р. № 226, від 27.06.2013р. № 744, від 27.06.2013р. № 745, від 27.06.2013р. № 746, від 27.06.2013р. № 747, від 26.07.2013р. № 728, від 30.07.2013р. № 795, від 31.07.2013р. № 857, від 28.08.2013р. № 665, від 29.08.2013р. № 707, від 30.08.2013р. № 736, від 27.09.2013р. № 631, від 30.09.2013р. № 662.

За умовами цих Договорів Перевізник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договорами, доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Замовником (Відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу вантажу), а Замовник (Відправник), в свою чергу, - сплачувати за перевезення вантажу.

При згідно п. 3.1 зазначених Договорів перевезення вантажу виконується Перевізником власним автомобільним транспортом або залученим за договорами оренди, лізингу.

Крім того, в травні 2013 року між зазначеними підприємствами була укладена усна угода щодо поставки товару ТОВ «Ярмак Трейд» позивачу товару (калькулятори) на загальну суму 23 860,00 грн. (з ПДВ).

На підтвердження фактів надання ТОВ «Ярмак Трейд» послуг з перевезення вантажів на користь ТОВ «Компанія київські канцтовари» та проведення розрахунків за такі послуги позивач надав до суду копії наступних документів: рахунків на оплату послуг транспортних перевезень вантажу та товару; актів надання послуг; видаткової накладної від 30.05.2013р. № 507; податкових накладних; товарно-транспортних накладних з відмітками Перевізника (ТОВ «Ярмак Трейд»), Замовника і Вантажовідправника (позивача) та Вантажоодержувача (третьої особи-покупця); виписок Київського відділення ПАТ «Банк Форум» (МФО 322943) по особовому рахунку ТОВ «Компанія київські канцтовари» № 26006300230338 з відомостями про перерахування протягом квітня-вересня 2013 року коштів на користь ТОВ «Ярмак Трейд» в якості оплати транспортних послуг (вартість послуг з ПДВ).

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Відповідно до письмових пояснень позивача, викладених в тексті поданого позову, та усних пояснень представника товариства, що наявні в матеріалах даної справи, результати спірних підрядних робіт були використанні позивачем безпосередньо у своїй господарській діяльності. Так, протягом перевіряємого періоду ТОВ «Компанія київські канцтовари» здійснювало господарську діяльність з оптової торгівлі іншими товарами господарського призначення поставки (в т.ч. оптової торгівлі канцелярськими товарами). Дані відомості зафіксовані також в акті перевірки та не заперечуються відповідачем. Оскільки на підприємстві були відсутні власні транспортні засоби, то з метою організації доставки товарів покупцям позивач був змушений звернутися за послугами з перевезення вантажів до третіх осіб (в т.ч. до ТОВ «Ярмак Трейд»).

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Компанія київські канцтовари» надало суду копії наступних документів: свого статуту, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та довідки з органу статистики відносно ТОВ «Компанія київські канцтовари» станом на 02.10.2012р.; договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2013р. № 01, укладеного позивачем (як Орендарем) з ПТНЗ «Дніпровський районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України» (Орендодавцем) щодо платного строкового користування нежитловим приміщенням площею 34,5 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. В.Сосюри, 7, для розміщення офісу; зведеної оборотно-сальдової відомості по рахункам бухгалтерського обліку за 2013 рік; договорів поставок товарів та первинних документів, оформлених/отриманих ТОВ «Компанія київські канцтовари» в результаті господарських взаємовідносин із суб'єктами господарської діяльності-покупцями товарів; виписки з банку по особовому рахунку ТОВ «Компанія київські канцтовари» з відомостями про надходження сум коштів від контрагентів-покупців товарів, та ін.

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема, того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявна в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди квітень-вересень 2013 року, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Ярмак Трейд» умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірних правочинів.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 02.06.2014р. № 1083/26-53-22-01-21-38196328 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (Продавцем), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Також згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні документальні докази на підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності щодо таких дій контрагента.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Проте під час судового розгляду даної справи відповідач не надав, по-перше, будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам ТОВ «Компанія київські канцтовари» або його контрагента - ТОВ «Ярмак Трейд» за відповідною статтею Кримінального кодексу України, безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених таким Кодексом.

Таким чином, з урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість, та відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправними і скасування спірних у справі податкових повідомлень-рішень від 16.06.2014р. № 0002532201 і № 0002542201.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія київські канцтовари» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16 червня 2014 року № 0002532201 і № 0002542201.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова