Постанова

від 02.12.2014 по справі 816/4405/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/4405/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

за участю: секретаря судового засідання - Рогози Х.С.,

представника позивача - Міщенко М.В.,

представника відповідача - Павленко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Швей Спец Сервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

07 листопада 2014 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Швей Спец Сервіс" (надалі - ТОВ "Швей Спец Сервіс", позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0005412201/2039 від 23.10.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що вказане податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі висновків перевірки про порушення позивачем пунктів 198.1 та 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у зв'язку із формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських правовідносин із ПП "ОСОБА_6". Позивач вважає такі висновки необґрунтованими з огляду на те, що вказаний контрагент на момент здійснення господарської операції був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, мав статус платника ПДВ. Господарські операції із вказаним контрагентом носили реальний характер та повністю відображені в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, оформлених у відповідності до чинного законодавства. Позивач, не погоджуючись з висновками податкової інспекції викладеними в Акті перевірки, зауважує, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.

У своїх письмових запереченнях відповідач зазначав, що Кременчуцькою ОДПІ було використано при проведенні перевірки Акт Кременчуцької ОДПІ від 13.08.2014 року №689/16-03-22-02-12/33357646 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП "ОСОБА_6" з платниками податків за період: квітень 2014 року.

За висновками зустрічної звірки контролюючим органом встановлено відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, у зв'язку з ненадходженням документів неможливо проаналізувати реалізацію товару та його походження.

У зв'язку з вищенаведеним, відповідачем встановлено, що ТОВ "Швей Спец Сервіс" неправомірно включено до складу податкового кредиту суму у розмірі 22336,67 грн, в тому числі за квітень 2014 року 9685,11 грн, травень 2014 року 12651,56 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Швей Спец Сервіс" зареєстровано як юридична особа 26.10.2011 року, ідентифікаційний код 37895752, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №016043, копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 12/. Позивач є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 200039021, серії НБ№567421. /а.с.13/.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 23.09.2014 року по 29.09.2014 року Кременчуцькою ОДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Швей Спец Сервіс" (код ЄДРПОУ 37895752) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП "ОСОБА_6" (код ЄДРПОУ 33357646) за період: квітень, травень 2014 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 06.10.2014 року №2364/16-03-22-01-08/37895752 /а.с. 20-28/, у якому зафіксовано порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 22336,67 грн.

Відповідно до висновків Акту перевірки, порушення податкового законодавства виникло у зв'язку із тим, що Кременчуцькою ОДПІ було використано при проведенні перевірки Акт Кременчуцької ОДПІ від 13.08.2014 року №689/16-03-22-02-12/33357646 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП "ОСОБА_6" з платниками податків за період: квітень 2014 року.

Так, за висновками зустрічної звірки контролюючим органом встановлено відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, у зв'язку з ненадходженням документів не можливо проаналізувати реалізацію товару та його походження /а.с. 96-98/.

На підставі Акту перевірки від 06.10.2014 року №2364/16-03-22-01-08/37895752 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 року "0005412201/2039, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 33504,95 грн, у тому числі 22336,67 грн за основним платежем, 11168,28 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) /а.с. 18/.

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення - рішення Кременчуцької ОДПІ суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996 визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.1995 року № 168/704 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Судом встановлено, що між ТОВ "Швей Спец Сервіс" (Покупець) та ПП "ОСОБА_6" (Постачальник) 01.04.2014 року укладено договір поставки №13 /а.с.37-39/. Згідно умов даного договору постачальник зобов'язується передати в погоджені строки другій стороні - Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього договору. Постачальник відвантажує товар покупцеві за договірними цінами, які зазначені в заявках Покупця та узгоджені з Постачальником шляхом виставлення відповідних рахунків до сплати. Ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатково-прибутковій накладній на поставку товару. Оплата здійснюється шляхом готівкового або безготівкового розрахунку впродовж 10 робочих днів після отримання товарів покупцем.

На підставі рахунків-фактур від 01.04.2014 року №СФ-0000011 на суму 58110,68 грн, від 03.04.2014 року №СФ-0000012 на суму 28894,20 грн, від 21.04.2014 року №СФ-0000013 на суму 47015,15 грн /а.с.52-54/ виписаних на виконання умов вищевказаного договору контрагентом позивача ПП "ОСОБА_6" здійснено поставку ТМЦ, що підтверджується видатковими накладними від 01.04.2014 року №РН-0000009 на суму 581110,68 грн, від 03.04.2014 року №РН-0000010 на суму 28894,20 грн, від 21.04.2014 року №РН-0000011 на суму 47015,15 грн /а.с.40-42/, а позивачем оплачено поставлений товар, що підтверджується копіями квитанцій до прибуткового касового ордера№13 від 01.04.2014 року, №14 від 02.04.2014 року, №15 від 03.04.2014 року, №16 від 04.04.2014 року, №17 від 07.04.2014 року, №18 від 08.04.2014 року, №19 від 09.04.2014 року, №20 від 10.04.2014 року, №21 від 11.04.2014 року, №25 від 21.04.2014 року, №26 від 22.04.2014 року, №27 від 23.04.2014 року, №28 від 24.04.2014 року, №29 від 25.04.2014 року /а.с.49-51/ шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця.

Для документального оформлення договору поставники №13 від 01.04.2014 року складено податкові накладні №1 від 01.04.2014 року на загальну суму 58110,68 грн, у тому числі ПДВ 9685,11 грн, №2 від 03.04.2014 року на загальну суму 28894,20 грн, у тому числі ПДВ 4815,70 грн, №3 від 21.04.2014 року загальну суму 47015,15 грн, у тому числі ПДВ 7835,86 грн /а.с.43-45/. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Транспортування товару за вказаним договором здійснювалось перевізником ОСОБА_5 що підтверджується договором №1 з надання послуг з організації перевезення вантажів по території України від 15.07.2013 року /а.с.55-60/, товарно- транспортними накладними від 01.04.2014 року №6, від 03.04.2014 року, від 21.04.2014 року №21 /а.с.46-48/.

Постачання товару відбувалось до пункту розвантаження за адресою вул. Молодіжна, 1/2, м. Кременчук, Полтавська область, де знаходяться нежитлові приміщення, орендовані позивачем на підставі договору найму (оренди).

Приймання придбаного у ПП "ОСОБА_6" товару здійснювалося на підставі довіреностей директором ОСОБА_5, що підтверджується залученим до матеріалів справи витягом з журналу реєстрації довіреностей.

Видатковими накладними та витягом з журналу довіреностей на право отримання ТМЦ /а.с.61/ підтверджено факт прийняття ТМЦ на виконання договору поставки від контрагента позивача.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ПП "ОСОБА_6") підтверджується видатковими та податковими накладними, витягом з книги обліку довіреностей, рахунками-фактура, платіжними дорученнями, та іншими первинними документами в зв'язку із чим наявність наведених доказів суд вважає достатньою підставою для визнання факту придбання ТМЦ у ПП "ОСОБА_6" реальним. Судом встановлено, що вищезазначена угода виконана в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.

Посилання податкового органа на наявність акта перевірки відносно контрагента позивача, в якому встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за спірний період, спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Аналізуючи наявні у справі докази, надані на підтвердження реальності здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку позивачем, суд дійшов висновку, що первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання вищевказаного договору між позивачем та його контрагентом, що стала підставою для формування податкового кредиту та витрат позивача, оформлена належним чином, із акта перевірки випливає, що порушень при її оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.

В ході судового розгляду встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач використовував придбаний товар безпосередньо у власній господарській діяльності, а саме: даний товар був переданий у виробництво для виготовлення спеціалізованого одягу (робочий одяг), котрий в подальшому був реалізований ПАТ "Кримтеплоелектроцентраль", ТОВ "Промсистема", ТОВ "Торговий дім - Укртатнафта" в підтвердження чому надано видаткові накладні №РН-0000083 від 30.04.2014 року, №РН-0000070 від 04.04.2014 року, №РН-0000085 від 30.04.2014 року, рахунки-фактура №СФ-0000070 від 03.04.2014 року, №СФ-0000079 від 15.04.2014 року, довіреності на отримання товару №80 від 04.04.2014 року, №604 від 28.04.2014 року, №481 від 30.04.2014 року /а.с.65-70,119-121/.

Зазначений факт судом оцінюється як логічний та послідовний з урахуванням того, що виробництво робочого одягу (КВЕД-14.12) є основним видом господарської діяльності позивача.

Як свідчать матеріали справи, підприємство позивача має усі необхідні активи для здійснення статутної господарської діяльності: в матеріалах справи наявний договір найму оренди майна №2 від 01.06.2012 року та №22 від 15.07.2013 року та акти прийому - передачі майна /а.с.71-83/.

З огляду на вищенаведене, виходячи із системного аналізу норм Кодексу вбачається, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді зменшення донарахування податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за відповідний період.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність у ланцюгу постачання контрагентів, які не знаходяться за місцем реєстрації не свідчить про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту у відповідні періоди за результатами здійснення господарських операцій. Порушення податкового законодавства, у разі їх документального доведення, вчинені контрагентами не є свідченням протиправності дій та порушення податкового законодавства позивачем, оскільки за статтею 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Невиконання контрагентами по ланцюгу постачання своїх зобов'язань має наслідком притягнення до відповідальності саме цих суб'єктів господарювання.

Виконання договору характеризується дотриманням кожною стороною його умов, сторони в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, один до одного претензій не мають, а отже договір між ними укладений та виконаний у встановленому законом порядку.

Незважаючи на проаналізовані вище обставини, визначальним при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення було прийняття до уваги відповідачем даних Акту перевірки Кременчуцької ОДПІ від 13.08.2014 року №689/16-03-22-02-12/33357646 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП "ОСОБА_6" з платниками податків за період: квітень 2014 року, що на думку представника відповідача, є підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Слід зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів.

Реальність господарських операцій позивача з ПП "ОСОБА_6" підтверджується первинними та іншими документами, копії яких наявні у справі та були досліджені судом під час розгляду справи.

З огляду на викладене контролюючий орган безпідставно та протиправно поставив під сумнів розмір податкового кредиту з ПДВ, задекларований позивачем по взаємовідносинам з ПП "ОСОБА_6".

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо органом доходів і зборів не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Досліджена судом первинна документація відповідає вимогам, установленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, фактичність поставки товарів від ПП "ОСОБА_6" підтверджена належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судом в ході судового розгляду.

З урахуванням документів, які були надані позивачем під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що правові наслідки за вищенаведеним договором настали, позивачем та його контрагентом виконані договірні обов'язки, первинні бухгалтерські документи оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "ОСОБА_6".

Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0005412201/2039 від 23.10.2014 року обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено 10% суми судового збору, що становить 182,70 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

В силу пункту 21 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи доходів і зборів звільнені від сплати судового збору, отже, сума судового збору пропорційно задоволеної частини позовних вимог (90%) з відповідача до державного бюджету стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Швей Спец Сервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області №0005412201/2039 від 23.10.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Швей Спец Сервіс" (код ЄДРПОУ 37895752) витрати зі сплати судового збору у сумі 182,70 грн /сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок/.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 08 грудня 2014 року.

Суддя Г.В. Костенко