Рішення

від 04.12.2014 по справі 923/1637/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 р. Справа № 923/1637/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-лізингова компанія "Рента" м. Одеса

до колективного приватного будівельного підприємства "АІС" с. Музиківка Білозерського району Херсонської області

про стягнення 276287грн. 52коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Малявкін А.Б.

від відповідача - уповноважена особа Князь І.І.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-лізингова компанія "Рента" (позивач) звернулося з позовом про стягнення з колективного приватного будівельного підприємства "АІС" (відповідач) 245280грн. 02коп. основного боргу, 11387грн. 21 коп. пені, 12973грн. 13коп. втрат від інфляції, 6647грн. 16 коп. - 3% річних, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем обов'язків за договором лізингу №01/01/11-Л від 03.12.2010року.

Відповідач позовні вимоги визнає частково, в сумі 120824грн.65коп., посилаючись на те, що відповідно до пункту 2.1 договору лізингу термін його дії скінчився 30.09.2013року і після цієї дати відповідач не зобов'язаний сплачувати лізингові платежі та додаткову винагороду.

Справа розглядалася з перервою, які відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалася в засіданні 25.11.2014року до 04.12.2014року.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-лізингова компанія "Рента" (позивач) та колективним приватним будівельним підприємством "АІС" (відповідач) 03.12.2010року укладено договір фінансового лізингу нерухомого майна №01/01/11-Л.

Згідно з зазначеним договором позивач зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування відповідачу нерухоме майно, що належить йому на праві власності, згідно з додатком №1 до договору, а відповідач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати за нього лізингові платежі на умовах і в строки, встановлені договором.

Пунктом 2.1 договору лізингу сторони передбачили строк його дії, який з урахуванням додаткової угоди №3 від 29.12.2012року, встановлено до 30.09.2013року та зазначили, що закінченням строку лізингу вважається дата підписання договору купівлі-продажу предмета лізингу та акта звірення взаємних розрахунків, у випадку передачі права власності лізенгоодержувачу, або акту повернення предмета лізингу ( в тому числі у разі дострокового розірвання договору).

Крім того, пунктом 16.2 договору сторони узгодили, що термін дії договору обмежений строком лізингу, а в частині взаєморозрахунків - строком повного їх здійснення.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому відповідно до ст.. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним лише належним чином.

Належним виконанням є виконання, що відповідає умовам договору та вимогам закону, тобто виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач виконав свої обов'язки за договором і за актом приймання-передачі від 03.12.2010року, підписаним уповноваженими представниками сторін, передав в володіння відповідачу зазначене в акті нерухоме майно будівель та споруд, розташованих в м. Херсоні по вул. Газовій №8, перелік яких наведено в додатку №1 до договору та в акті приймання-передачі.

За умовами пунктів 3.2.2, 5.2 договору лізингу від 03.12.2010року відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу за користування предметом лізингу лізингові платежі у розмірі і в терміни відповідно до графіка оплати основних лізингових платежів, зазначеного в додатку №2 до договору та додатковій угоді №1 від 30.12.2011року, в тому числі щомісячно сплачувати платіж який відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу в сумі 100грн.00коп. та винагороду (комісію) в сумі 66грн.67коп.

Матеріалами справи доведено, що фактично на день вирішення спору предмет лізингу знаходиться в користуванні відповідача і у встановленому законом та договором порядку відповідач позивачу його не повернув за актом приймання-передачі підписаним обома сторонами.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 ст.16 зазначеного Закону передбачено, що лізингові платежі можуть включати платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно.

Додатковою угодою №2 від 29.06.2012року сторони доповнили договір пунктом 5.18 згідно з яким починаючи з липня 2012року відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати позивачеві не пізніше останнього робочого дня місяця протягом усього періоду користування предметом лізингу додаткову винагороду із розрахунку 4% річних, нарахованих на суму, що дорівнює вартості предмета лізингу, зазначеній в п.1.2 договору лізингу.

Матеріалами справи та наданим до справи розрахунком боргу підтверджується, що заборгованість відповідача за період з 31.01.2011року по 31.10.2014року становить 245280грн.02коп.

Документального підтвердження погашення зазначеного боргу відповідач і в засідання суду не надав, тому основний борг в сумі 245280грн.02коп. підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому посилання відповідача на те, що строк договору лізингу скінчився 30.09.2013року і після цієї дати у нього відсутній обов'язок сплачувати лізингові платежі та додаткову винагороду не ґрунтуються на вимогах закону та договору.

Так, відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей встановлених законом. Аналогічне положення міститься також і в ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 764 ЦК України передбачає наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Відповідно до зазначеної норми у разі продовження наймачем користуватися майном після закінчення строку договору найму за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Пунктом 2.1 договору було встановлено строк лізингу до 30.09.2013року, однак відповідач після цієї дати не повернув предмет лізингу в порядку встановленому пунктами 3.2.9, 3.2.11, 4.10, 12.7 договору лізингу за актом приймання-передачі у стані, в якому він був йому переданий, з урахуванням нормального зносу. За таких підстав, з урахуванням положення ст.764 ЦК України, договір є чинним до 27.07.2016року.

Слід зазначити, що платежі, які передбачені договором лізингу, сплачуються відповідачем на протязі дії договору лізингу незалежно від наслідків його господарської діяльності, в тому числі і незалежно від того використовується чи ні об'єкт лізингу відповідачем в своїй господарській діяльності.

Посилання відповідача на звернення до позивача з листом від 18.11.2013року №12 яким позивач посилався на закінчення строку договору та запропонував повернути предмет лізингу та надіслав проекти акту приймання-передачі не свідчить про повернення об'єкту лізингу в порядку встановленому вищезазначеними пунктами договору, оскільки підписаного сторонами акту, який би свідчив про повернення майна позивачу, ініціатива укладення якого покладається на відповідача, суду не надано, а сам факт надіслання проекту акту не свідчить про реальне повернення майна лізингодавцю у встановленому законом та договором порядку. До того ж цей лист було надіслано 18.11.2013року, тобто за межами одного місяця після встановленого строку дії договору, тому в будь-якому випадку з урахуванням вимог ст. 764 ЦК України та за відсутності заперечень позивача, як лізингодавця, договір вважається поновленим на новий строк.

Безпідставне і посилання відповідача на акт огляду предмета лізингу від 15.10.2013року, який складено представником позивача, оскільки огляд майна за зазначеним актом здійснено на виконання наданого позивачу, як власнику майна, права здійснення контролю та перевірки стану предмета лізингу, однак він не підтверджує факту повернення майна в володіння позивача.

Крім того, стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадках, якщо сторони у договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Оскільки матеріалами справи доведено невиконання відповідачем грошового зобов'язання, позовні вимоги про стягнення 12973грн. 13коп. втрат від інфляції та 6647грн. 16 коп. - 3% річних також підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені суд виходить із наступного.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі і пені); відшкодування збитків.

Відповідно до статті 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст.230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При укладенні договору №01/01/11-Л від 03.12.2010року сторони пунктом 12.4 узгодили, що за несвоєчасне внесення лізингових платежів відповідач, як лізингоодержувач, зобов'язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи від дня наступного за днем оплати поточного платежу зазначеного в додатку №2, по день фактичної оплати цього платежу включно.

Таким чином, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов договору та приписів чинного законодавства, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 11387грн. 21 коп. також підлягає задоволенню.

З урахуванням вищезазначеного позовні вимоги підлягають задоволенню в повному розмірі.

Інші заперечення відповідача судом відхиляються з огляду на вищезазначене.

Судові витрати відповідно до ст.. 49 ГПК України відносяться на відповідача.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з колективного приватного будівельного підприємства "АІС" с. Музиківка Білозерського району Херсонської області, вул. 40 років Перемоги, 37, п/рахунок 26002693402 у філії ПАТ «МАРФІН БАНК» в м. Херсоні, МФО 324285, ідентифікаційний код 14139995 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-лізингова компанія "Рента" м. Одеса, вул. Вапняна, 54-а, п/рахунок 26004244001 в ПАТ «МАРФІН БАНК», МФО 328168, ідентифікаційний код 33085814 - 245280грн. 02коп. основного боргу, 11387грн. 21 коп. пені, 12973грн. 13коп. втрат від інфляції, 6647грн. 16 коп. - 3% річних та 5525грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05 грудня 2014р.

Суддя З.І. Ємленінова