Постанова

від 02.12.2014 по справі 902/1193/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

02 грудня 2014 року Справа № 902/1193/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Петухов М.Г. ,

судді Гулова А.Г.

за участю представників:

позивача - пред-ка Детюк О.В. (пост.дов.№23/2013 від 12.11.2013 р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна" на рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.14 р. у справі № 902/1193/14 (суддя Яремчук Ю.О. )

за позовом приватного акціонерного товариства "Волиньхолдінг"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна"

про стягнення заборгованості 109 744,93 грн.

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.10.2014 р. (суддя Яремчук Ю.О.) позов приватного акціонерного товариства "Волиньхолдінг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна" про стягнення 109744,93 грн. заборгованості задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 97315,00 грн., заборгованості, 2878,08 грн. інфляційних втрат, 6551,85 грн. 3% річних, 2194,89 грн. витрат на оплату судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс" подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2014 р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник пояснює, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки постановлено з порушенням норм матеріального права, при недоведених обставинах, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Пояснює, що клопотання про витребування доказів, було судом проігноровано, тому в судовому засіданні не було досліджено доказів, які мали істотне значення дл встановлення важливих обставин справи.

Вказує, що на момент підписання видаткових накладних директором товариства "Асептиксервіс Україна" являвся Григорук О.С., однак підпис на накладній № 80000060 від 27.02.2012 р. не ідентичний з його підписом. Пояснює, що в товариства "Асептисервіс Україна" відсутні будь-які доручення на отримання даного товару за накладною № 80000060 від 27.02.2012 р. і це підтверджено витягом із книги реєстрації доручень товариства. Також вказує, що з 28.03.2012 р. директором товариства «Асептиксервіс Україна» призначено Дідик Н.В. відповідно до наказу № 36-к від 28.03.2012 р., тому накладна № 800000102 мала б бути підписана саме нею, або ж уповноваженою на те особою відповідно до довіреності, тоді як відповідна довіреність не видавалась згідно з витягом із книги реєстрації доручень.

Пояснює, що накладна № 80000060 від 27.02.2012 р. була оплачена згідно з платіжними дорученнями № 482 - 11.06.2012 р.; № 229 від 28.03.2012 р., № 199 від 19.03.2012 р.;

накладна № 80000049 від 04.02.2012 р. була оплачена частково згідно з платіжним дорученням № 482 від 11.06.2012 р.

Зазначає також, що відповідні товарно-транспортні накладні на отримання товару за накладними № 80000049 від 04.02.2012 р., № 80000060 від 27.02.2012 р. та № 800000102 від 29.03.2012 р. відсутні і до суду не надані в якості доказу, тоді як відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. № 363, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, - товарно-транспортна накладна є єдиним юридичним документом для всіх учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків і перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що відповідачем по справі не було наведено жодних доводів, які б спростовували факт отримання товару товариством «Асептиксервіс Україна» на суму заборгованості, як і не наведено доводів, які саме норми матеріального права було порушено судом при винесені рішення. При цьому, відповідач не заперечує факту отримання товару та не спростовує факту наявності заборгованості. Натомість товар отриманий згідно накладної № 80000060 від 27.02.2012 р. на суму 67515 грн. був відповідачем частково оплачений 11.06.2012 р. та 16.08.2013 р. в розмірі 51000 грн., що підтверджує факт отримання ним товару у позивача. З банківської виписки вбачається, що оплата здійснювалася відповідачем 11.06.2012 р. та 16.08.2013 р. на підставі рахунку № 19 від 27.02.2012 р., який виставлений на оплату товару, поставленого за накладною № 80000060 від 27.02.2012 р. та у відповідності до договору № 11/01-1 від 11.01.2012 р.

Позивач пояснює, що 19.03.2012 р., 28.03.2012 р. та 11.06.2012 р. відповідач виконував оплати на підставі рахунку № 15 від 04.02.2012 р., який виставлений на оплату товару, одержаного згідно з накладною № 80000049, в зв'язку з цим посилання відповідача на факт неправильного зарахування оплачених коштів не відповідає дійсності.

Також позивач доводить, що посилання відповідача в апеляційній скарзі про те, що підпис покупця від імені відповідача на накладній не ідентичний підпису директора і довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не видавалися - не мають значення у справі, оскільки підпис представника відповідача на накладній засвідчений печаткою товариства. При цьому відповідачем не надано інших доказів на спростування факту господарської операції з купівлі-продажу та отримання товару за накладними № 80000060 від 27.02.2012 р. і № 800000102 від 29.03.2012 р.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, пояснює, що згідно з договором поставка здійснювалася на умовах ЕХW (склад постачальника) згідно Інкотермс 2000, таким чином, зобов'язання постачальник виконав в момент передачі товару на складі підприємства "Волиньхолдінг" і подальшої участі в транспортному процесі товариство не приймало. При цьому покупець на оформленні товарно-транспортної накладної не наполягав, а оформлення проведеної господарської операції здійснювало видатковими накладними, що не суперечить вимогам законодавства.

Також позивачем було направлено відповідачу листа за вих. № 639\01-12 від 20.11.2012 р. щодо погашення заборгованості в розмірі 105 315 грн. та підписання акту звірки, а також претензію за вих.№ 695\01-12 від 26.12.2012 р. Відповідач листом за вих.№ 116 від 30.11.2012 р. заборгованість визнав повністю, а також - скаржник визнав заборгованість у листі № 44 від 13.05.2013 р., в якому просив підприємство "Волиньхолдінг" про розстрочення боргу. Частина боргу в розмірі 8000 грн. дійсно була погашена 16.08.2013 р. Також позивач оцінює як визнання скаржником позовних вимог його заяву за вих.№ 62 від 17.10.2014 р. про відкладення розгляду справи для надання можливості сторонам укласти мирову угоду.

Позивач вважає, що дії скаржника спрямовані виключно на затягування вирішення справи, тоді як судом першої інстанції було досліджено та встановлено всі обставини справи і прийняте рішення з дотриманням норм як матеріального, так і процесуального права.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. представник позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. За клопотанням представника позивача до матеріалів спарви залучені рахунок № 19 від 27.02.2012 р. та рахунок № 15 від 04.02.2012 р. Керуючись ст.ст.43, 101 ГПК України, колегія суддів взяла до уваги, що при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач заперечень відносно зарахування платежів не надавав, інших заперечень, викладених в апеляційній скарзі не наводив (і це вбачається з матеріалів справи), тому позивачем не надавались відповідні рахунки чи інші докази на спростування наведеної скаржником в апеляційнеій скарзі позиції.

Відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання, суду подана заява (підписана представником Боднар В.І., що дії за довіреністю № 23/2013 від 12.11.2013 р., яка міститься в матеріалах справи на а.с.25) про розгляд справи без участі представника товариства "Асептиксервіс Україна" /а.с.164/.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна" повідомлялось про розгляд апеляційної скарги належним чином та за належною адресою - 21017, м.Вінниця, вул.Липовецька 6А, і така юридична адреса підтверджена довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, який наданий/направлений суду відповідачем 27.11.2014 р./а.с.164-167/. На час розгляду справи вручення рекомендованого поштового відправлення (ухвали апеляційного суду) товариству з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна" не відбулось, ухвала апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду надіслана за наявною у матеріалах справи адресою відповідача і повернута поштовим відділенням із відміткою про "закінчення терміну зберігання" /а.с.154 /.

Разом з тим, така адреса відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна" (21017, м.Вінниця, вул.Липовецька 6А,) підтверджена, крім даних ЄДР, матеріалами справи - зазначена у позовній заяві /а.с.2-3/, договорі №11/01-1 від 11.01.2012 р. /а.с.7-9/, у додатковій угоді від 01.03.2012 р. до договору №11/01-1 від 11.01.2012р./а.с.10/, а також копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи /а.с.168-169/ та копією свідоцтва №100298746 про реєстрацію платника податку на додану вартість /а.с.170/, які надані суду представником відповідача.

Відповідно до п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Враховуючи, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. У п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Отже, апеляційний суд повідомив відповідача про час і дату розгляду апеляційної скарги за адресою, підтвердженою матеріалами справи та даними ЄДР, тому невручення процесуального документа, направленого судом стороні за належною адресою, та повернення рекомендованої кореспонденції поштою по закінченню терміну зберігання не свідчить про невиконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників процесу про вчинення процесуальних дій, оскільки матеріали справи містять докази вчинення судом необхідних дій, направлених на завчасне повідомлення сторін, зокрема, відповідача про час і місце розгляду справи.

Крім того, ухвала була направлена судом за адресою уповноваженого представника відповідача, за зазначеною ним в апеляційній скарзі адресою, і таке поштове відправлення вручено представнику 21.11.2014 р., що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с.152/.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи /а.с.152-155/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, матеріали справи є достатніми для розгляду заяви в даному судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна"

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарги не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче.

11.01.2012 р. приватним акціонерним товаристом "Волиньхолдінг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна" було укладено договір № 11/01-1, відповідно до умов п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в кількості, за цінами та на умовах, визначених даним договором./а.с.7-9/.

Відповідно до п.п.1.2. ,1.3. договору сторони погодили асортимент товару - бочка б/в з-під томатної пасти І сорту, (бочка, кришка пластмасова/металева), бочка б/в з-під томатної пасти ІІ сорту (бочка, кришка пластмасова/металева), бочка б/в з-під томатної пасти ІІ сорту (бочка, кришка пластмасова/металев), каністра пластмасова: б/у (каністра 25 л, кришка пластмасова). Відповідно до п.1.2 погоджено ціну товару і відповідно до п.1.4. договору погоджено, що кількість товару буде визначатися згідно видаткових накладних.

За умовами п.1.5. договору визначено, що загальна сума договору складається з суми всіх фактично здійснених поставок, але в будь-якому випадку не може перевищувати суму в розмірі 800000 грн. без урахування ПДВ 20%.

Відповідно до п.2.1. договору поставка здійснюється на умовах EXW (склад постачальника: 45612, смт.Торчин, вул. І.Франка,4) згідно з Інкотермс 2000 автотранспортом покупця.

За умовами п.5.1. договору визначено, що приймання товару здійснюється на складі постачальника під час його відвантаження. Покупець втрачає право на пред'явлення претензій щодо кількості товару, якщо він не заявив про це під час приймання.

За умовами п.3.1. договору сторони встановили, що покупець здійснює оплату товару протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару згідно з підписаними видатковими накладними.

Згідно з п.9.1. договору цей договір вступає в силу після його підписання обома сторонами і діє до 31.03.2013 р., а в частині розрахунків - до повного їх завершення.

Договір підписаний сторонами та скрепілений їх печатками.

01.03.2012 р. сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору №11-01-1 від 11.01.2012 р., відповідно до якої сторони внесли зміни до умов щодо асортименту поставки та дійшли згоди про доповнення договору пунктом 9.5. щодо захисту персональних даних.

Додаткова угода № 1 від 01.03.2012 р. підписана представниками сторін та скріплена їх печатками.

Господарський договір згідно зі ст.174 ГК України є однією із підстав виникнення господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.1-4,181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Правовідносини з поставки врегульовані нормами пар.1,3 глави 54 ЦК України та пар.1 глави 30 ГК України. Відповідно до ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст.712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання договору відповідач одержав від позивача товари - по накладній № 80000049 від 04.02.2012 р. на суму 49985,00 грн., в т.ч. ПДВ, по накладній № 80000060 від 27.02.2012 р. на суму 67515,00 грн., в т.ч. ПДВ, та по накладній № 800000102 від 29.03.2012 р. на суму 80800,00 грн. в т.ч. ПДВ - на загальну суму 198300,00 грн./а.с.11-12, 39-41/.

Накладні підписані представниками сторін і містять відбитки печаток сторін.

Відповідач прийняв товари без зауважень.

Накладні мають необхідні реквізити відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95 р. за № 168/704 (зі змінами та доповненнями), тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція з постачання, і відповідно - є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Колегія суддів звертає увагу, що видаткові накладні містять посилання на договір № 11/01-1 від 11.01.2012 р.

У строки, визначені договором поставки, відповідач свої зобов'язання по оплаті товару не виконав.

Так, на підставі рахунків № 15 від 04.02.2012 р. на суму 49985 грн. 67515 грн. і № 19 від 27.02.2012 р. на суму 67515 грн. позивач 11.06.2012 р. сплатив 77985 грн.(з посиланням на обидва рахунки), 19.03.2012 р. сплатив 10000 грн. і 28.03.2012 р. сплатив 5000 грн. з посиланням у графі 'призначення платежу' на рахунок № 15 від 04.02.2012 р. та 16.08.2013 р. сплатив 8000 грн. з посиланням у графі 'призначення платежу' на договір № 11/01-1 від 11.01.2012 р. /а.с.42-16-17/. Отже, відповідачем повністю оплачено вартість товару, одержаного за накладною № 80000049 від 04.02.2012 р. на суму 49985,00 грн., і така накладна не визначена позивачем як підстава позовної вимоги про стягнення боргу.

Разом з тим, вартість товарів, одержаних від позивача по накладним № 80000060 від 27.02.2012 р. на суму 67515,00 грн. та № 800000102 від 29.03.2012 р. на суму 80800,00 грн., оплачена частково, що підтверджено банківськими виписками /а.с.16-17, 42-45/ і заборгованість становить 97315 грн.

Таким чином, належними та допустимими доказами відповідно до норм ст.ст.33-34,43 ГПК України підтверджено наявність заборгованності по розрахункам за поставлені товари, і місцевим господарським судом правомірно з урахуванням вищезазначених обставин та норм права задоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 97315 грн. боргу.

Доводи відповідача про те, що в накладних № 80000060 від 27.02.2012 р. та № 800000102 від 29.03.2012 р. підпис представника покупця не є ідентичним підпису директора товариства, не мають значення з урахуванням того, що як зазначено вище, накладні, крім підписів представників сторін, містять відбитки печаток як постачальника, так і покупця, що підтверджує повноваження особи на вчинення відповідної дії - одержання товару за накладною. Відповідач не заперечує автентичність відбитку печатки.

Разом з тим, відповідач ні в досудовому порядку, ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не заперечує факт одержання товарів за зазначеними накладними, а також - не заперечує наявність боргу у визначеній позивачем сумі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем направлені відповідачеві лист за вих. № 639\01-12 від 20.11.2012 р. щодо погашення заборгованості в розмірі 105 315 грн. та підписання акту звірки, а також - претензія за вих.№ 695\01-12 від 26.12.2012 р. Відповідач листом за вих.№116 від 30.11.2012 р. заборгованість визнав повністю та просив товариство "Волиньхолдінг" про розстрочення боргу /а.с.15/.

В досудовому порядку заборгованість частково погашена відповідачем. Зокрема, сума 8000 грн. перерахована вже після пред'явлення претензії позивачем.

Доводи відповідача про відсутність довіреності (посилання на довіреність у накладних) та відсутність товарно-транспортних накладних в даному випадку не спростовують факт одержання товарів, оскільки як зазначено вище, надані позивачем суду видаткові накладні за формою і змістом відповідають нормам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та містять необхідні дані для підтвердження факту поставки. Відсутність довіреності може свідчити про недоліки бухгалтерського обліку, однак відсутність довіреності на одержання товару сама по собі не спростовує факт передачі/одержання товарів за видатковими накладними.

Відповідач не заперечує факт одержання товарів і не надав суду в порядку ст.ст.33-34 ГПК України жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував факт отримання товару товариством з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна" на суму заборгованості.

Відсутність товарно-транспортних накладних і оформлення поставки саме за видатковими накладними відповідає умовам п.п.2.1-2.2, 5.1, де сторони визначили, що приймання товару відбувається на складі позивача і право власності переходить до покупця/відповідача після оформлення видаткової накладної. Правовідносини сторін за договором поставки № 11/01-1 від 11.01.2012 р. не охоплюють транспортування/перевезення товару, тому видаткові накладні є достатнім доказом того, що відбулась господарська операція поставки.

Колегія суддів оцінює докази в їх сукупності відповідно до норм ст.43 ГПК України і вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про правомірність позову в частині стягнення боргу 97315 грн.

Оскільки несвоєчасне виконаня грошового зобов'язання має місце, є також правомірними позовні вимоги про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних.

Відповідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач у визначений умовами п.3.1 договору термін - протягом 10 календарних днів з дати поставки товару згідно з підписаними видатковими накладними - оплату не виконав, докази виконання грошового зобов'язання суду не надані, тому судом першої інстанції підставно задоволені позовні вимоги про стягнення 5878,08 грн. інфляційних втрат та 6551,85 грн. відсотків річних, нарахованих від сум боргу 16515 за період з 09.03.2012р. по 01.07.2014 р. та від суми боргу 80800 грн. за період прострочення розрахунків з 09.04.2012 р. по 01.07.2014 р. Колегією суддів перевірені розрахунки позивача /а.с.6/ і встановлено, що вони є математично правильними, відповідають конкретним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2014 р. у справі № 902/1193/14 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на нормах законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, і підстав для його зміни чи скасування за ст.104 ГПК України немає. Відповідач всупереч нормам ст.ст.33-34 ГПК України не навів конкретних заперечень щодо заявлених позовних вимог, зокрема, наявності боргу і не спростовує пред'явлені вимоги доказами.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99,101,103-105 ГПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Асептиксервіс Україна" залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2014 р. у справі № 902/1193/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.