Рішення

від 28.11.2014 по справі 910/19793/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19793/14 28.11.14

За позовом Заступника прокурора Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у

воєнній сфері в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України

2. Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра»

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Мале приватне підприємство «Квіт»

Про визнання права власності держави на нерухоме майно та витребування майна шляхом

вилучення

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін :

Прокурор Козакевич О.С. (посвідчення);

від позивача -1: Івашін Є.В. - представник за довіреністю;

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача: Савицький В.І. - представник за довіреністю;

від третьої особи: не з'явився.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.11.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся в інтересах держави в особі позивачів з позовом до відповідача, в якому просив:

- визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві;

- витребувати шляхом вилучення від ТОВ «Левра» нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві;

- витребуване майно передати Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Вимоги прокурора у позові мотивовані тим, що згідно свідоцтва про право власності, виданого 19.12.2000, за Державою Україна було проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно- нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, яке перебувало на утриманні ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» у складі переданого на утримання нежилого фонду « 135 Домобудівельний комбінат» за актом від 06.12.2000. Проте, у вересні 2013 року прокуратурою було встановлено, що на підставі біржової угоди від 09.04.2003 право власності на нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві набуто МПП «Квіт», яке в подальшому відчужило його на користь ТОВ «Левра» за договором купівлі - продажу 12.09.2003. Прокурор наголошує на тому, що Міністерством оборони України, як органом уповноваженим управляти спірним майном, не надавався дозвіл на укладання біржової угоди від 09.04.2003, а тому у особи, яка підписувала вказаний правочин від імені позивача-2 не було повного обсягу цивільної дієздатності, у зв'язку з чим наведений правочин є таким, що порушує публічних порядок та є нікчемним в силу приписів ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України.

В додаткове обгрунтування вимог, прокурор посилався на те, що відчуження спірного нерухомого майна відбулося в межах санації ДП МОУ "Укрвійськбуд". При цьому, на думку прокурора, постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 по справі №24/612-б-43/234 та відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 по справі №24/612-б-43/234 було припинено провадження у справі про банкрутство позивача-2 через набрання чинності вироком у кримінальній справі відносно заступника директора позивача-2 за ст.218 КК України у зв'язку із поданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність ДП МОУ "Укрвійськбуд" та встановлено факт фіктивного банкрутства підприємства. Таким чином, відповідач безпідставно заволодів нерухомим державним майном, а саме: нежилим приміщенням за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві, що є підставою для визнання за державною права власності на нього та витребування наведеного майна від відповідача на користь позивачів.

Крім того, в додаткове обгрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на те, що на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 відчужене за нею спірне майно перебувало в управлінні Міністерства оборони України, і в силу приписів п. 1 та п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 на нього розповсюджувалась заборона передачі будь-яким іншим суб?єктам господарювання та громадянам. Також, прокурор посилався і на порушення вимог Закону України «Про управління об?єктами державної власності» від 21.09.2006 при відчуженні спірного майна.

Міністерство оборони України у письмових поясненнях по суті спору наголошувало на тому, що нерухоме майно: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві - є нерухомим військовим майном, оскільки матеріали справи не містять доказів, що спірна нерухомість перебувала на праві господарського відання у позивача-2, під час фіктивного банкрутства якого шляхом укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 нерухоме військове майно вибуло з володіння держави поза її волею. Крім того, позивач вказував на відсутність у особи, яка підписала Біржову угоду № 28-03/12 від 09.04.2003 від імені позивача-2 необхідного обсягу цивільної дієздатності, та на нікчемність наведеного правочину у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення. Крім того, позивач посилався на те, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є Фонд державного майна України згідно статі 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств».

Ухвалою суду від 22.09.2014 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 06.10.2014 року.

Представник позивача-1 в судове засідання 06.10.2014 року не з'явився, проте через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 06.10.2014 року подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача-2 та прокурор в судове засідання 06.10.2014 року не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

У даному судовому засіданні представник відповідача подав відзив на позовну заяву та надав усні пояснення.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивачів та прокурора, судом задоволено клопотання представника позивача-1 та відкладено розгляд справи на 17.10.2014 року.

Прокурор в судове засідання 17.10.2014 року не з'явився, проте через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 17.10.2014 року представник позивача-1 надав усні пояснення, відповідно до яких зазначив, що аналогічні спори відсутні, а також підтримав подану прокурором заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

Представник позивача-2 у даному судовому засіданні надав усні пояснення.

У судовому засіданні 17.10.2014 року представник відповідача надав усні пояснення, відповідно до яких проти заяви про вжиття заходів до забезпечення позову заперечував.

Заява про вжиття заходів до забезпечення позову буде розглянута судом у наступному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Частиною 3 даної статті встановлено, що питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Суд з власної ініціативи залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Мале приватне підприємство "Квіт" (02093, м. Київ, вул. Бориспілька, 47, код ЄДРПОУ 30252088).

У зв'язку із залученням до участі у справі третьої особи, та у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі, суд відклав розгляд справи на 13.11.2014 року.

У судовому засіданні 13.11.2014 року представник позивача-1 подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача 12.11.2014 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про застосування строків позовної давності, заперечення проти заяви про вжиття заходів до забезпечення позовних вимог та додаткові пояснення по справі, а в судовому засіданні підтримав подані пояснення, заяву та заперечення.

Представник третьої особи 12.11.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував.

Прокурор та представник позивача-2 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Заява про вжиття заходів до забезпечення позову буде розглянута судом у наступному судовому засіданні.

Крім того, представники позивача-1, відповідача та третьої особи у даному судовому засіданні подали спільне письмове клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів, яке судом розглянуто та задоволено.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 13.11.2014 року прокурора та представника позивача-2, суд відклав розгляд справи до 21.11.2014 р.

У судовому засіданні 21.11.201 4 р. прокурор підтримав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, подану 15.10.2014 р.

Представники позивачів-1,2 підтримали заяву про вжиття заходів до забезпечення позову .

Представник відповідача проти задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову заперечив.

Прокурор у даному судовому засіданні подав письмові пояснення.

Представник позивача-1 подав письмові пояснення по справі, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник позивача-2 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд у позові відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, проте 21.11.2014 р. через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи.

У даному судовому засіданні судом була розглянута та відхилена раніше подана прокурором заява про вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Разом з тим, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. При цьому в заяві про вжиття заходів забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову» у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За таких обставин, проаналізувавши вищезазначену заяву та заслухавши пояснення прокурора, суд визнав заяву останнього такою, що не підлягає задоволенню, оскільки прокурором не обґрунтовано належним чином те, що невжиття заходів до забезпечення позову ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а також не надано суду належних доказів того, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, може зменшитись або передатись іншим особам.

У судовому засіданні 21.11.2014 р. судом на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 28.11.2014 р.

Представник Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в судовому засіданні 28.11.2014 підтримав позовні вимоги прокурора з вищенаведених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.11.2014 проти задоволення позову заперечував.

Відповідач в обґрунтування відзиву на позов зазначав про те, що біржова угода від 09.04.2003 укладена на правомірних підставах, зокрема на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство. План санації був схвалений комітетом кредиторів 15.11.2001, погоджений Міністерством оборони України 02.11.2001 та погоджений Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 30.10.2001. Таким чином, МПП «Квіт» у встановленому законом порядку було придбано у власність спірне майно, яке в подальшому було відчужено на користь відповідача за договором купівлі - продажу від 12.09.2003 і відповідач є законним власником нерухомого майна - нежилого приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві. Отже, вимоги прокурора про витребування вказаного майна на користь держави є необґрунтованими, оскільки таку вимогу може заявляти лише власник майна, проте жодних доказів того, що держава і на даний час є власником спірного майна, або доказів того, що воно вибуло з її власності всупереч її волі - прокурором не надано, як не доведено і незаконності набуття відповідачем права власності на спірне майно.

В судове засідання 28.11.2014 третя особа представників не направила, проте, через канцелярію суду подала заву про розгляд справи без участі її представника. Крім того, у поданій заяві третьою особою вказувалось про те, що підстави для задоволення позову Заступника прокурора Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - відсутні.

Також, у письмових поясненнях по суті спору, третя особа вказувала на те, що нею правомірно було набуто у власність спірне майно, яке вибуло із володіння держави за її волею та за згодою уповноваженого органу - Міністерства оборони України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши присутніх представників сторін та прокурора, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.1998 Міністерством оборони України було видано наказ Міністра оборони України № 27 «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України», згідно якого на базі розформованих військових частин та організацій будівельно - квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема «Укрвійськбуд» (п. 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийому - передачі фондів, зазначених у п. 1 (п. 4).

Відповідно до Плану організаційних заходів у квартирно - будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році, який є додатком до наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998, створення Державного підприємства «Укрвійскбуд» та його підпорядкування визначити начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, розформовано 135 завод залізобетонних виробів Головного управління військового будівництва і правонаступником якого вважати Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»; фонди і майно передати Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Як встановлено судом, і не заперечувалось сторонами спору, згідно свідоцтва про право власності, виданого 19.12.2000, за Державою Україна було проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно- нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, яке перебувало на утриманні ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» у складі переданого на утримання нежилого фонду « 135 Домобудівельний комбінат» за актом приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 06.12.2000, який затверджено Начальником Головного КЕУ МО України.

Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 06.11.2000 за заявою ініціюючого кредитора -ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 31.07.2000р. порушено провадження у справі про банкрутство ДП МОУ „Укрвійськбуд".

В газеті „Голос України" №226 від 07.12.2000р. опубліковано оголошення про порушення справи про банкрутство ДП МОУ „Укрвійськбуд".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.04.2001 введена процедура санації Державного підприємства Міністерства оборони України " Укрвійськбуд", призначено керуючого санацією Горячова С.Ю., розпорядником майна боржника Капелюшного І.В. на підставі ст. 53 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , яка передбачає особливості проведення санації боржника його керівником.

23.02.2006 відбулося засідання комітету кредиторів ДП МОУ " Укрвійськбуд" , на якому комітет кредиторів ухвалив рішення про припинення повноважень керуючого санацією Горячова С.Ю. та розпорядника майна арбітражного керуючого Капелюшного І.В. та вирішив перейти до процедури санації за загальною процедурою на підставі ст. 17 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.10.2006 клопотання комітету кредиторів ДП МОУ "Укрвійскбуд" від 23.02.2006 задоволено у повному обсязі, продовжена процедура санації ДП МОУ "Укрвійськбуд" на шість місяців, звільнено Горячева С.Ю. від виконання повноважень керуючого санацією у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" , призначено керуючим санацією в справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" арбітражного керуючого Новикова М.В. -ліцензія на право провадження діяльності арбітражного керуючого серії АБ № 216977 від 18.05.2005, звільнено арбітражного керуючого Капелюшного І.В. від виконання повноважень розпорядника майна в справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 припинено на підставі ст. 40 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що в ході розгляду справи і на час прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом, боржник повністю сплатив борги перед конкурсними кредиторами, а також частково перед поточними кредиторами, щу зв'язку з чим суд апеляційної інстанції на підставі ст. 40 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припинив провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Крім того, судом апеляційної інстанції при винесенні постанови враховано наявність вироку Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі № 1-175/07 по обвинуваченню Дубова Олексія Геннадійовича (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ " Укрвійськбуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд". Факт наявності вказаного вироку має преюдиціальне значення для справи про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234 залишено без змін.

В свою чергу, в процедурі провадження справи про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» (тобто до моменту припинення провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234), органом уповноваженим керувати майном боржника - Міністерством оборони України в особі виконуючого обов'язки Міністра оборони України Шкідченко В.П., та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в особі заступника державного секретаря І.Уманського, 02.11.2001 та 30.10.2001 відповідно було погоджено відповідний план санації, який також було схвалено Комітетом кредиторів ДП МОУ «Укрвійськбуд» (протоколом № 2 від 15.11.2001).

09.04.2003 між постійним членом біржі, Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі Дубова Олексія Геннадійовича, який діяв на підставі довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., як продавцем, та тимчасовим членом біржі - Малим приватним підприємством «Квіт», в особі фінансового директора Швеця Владислава Арнольдовича, який діяв на підставі доручення № 5/03 від 26.03.2003, як покупцем, укладено Біржову угоду № 28-03/12 - договір купівлі - продажу нерухомості (далі - Біржова угода № 28-03/12 від 09.04.2003), яка посвідчена печатками обох сторін , а також зареєстрована на філії «Київська ресурсна палата» ТБ «ЗУБН» на підставі статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1999.

Умовами Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 сторонами узгоджено, що продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, а саме: приміщення підвалу площею 151,9 кв.м., вартістю 33 449,00 грн. з ПДВ, а також приміщення першого поверху площею 232,8 кв.м., вартістю 73 862,00 грн. з ПДВ (пункт 1), нерухоме майно, вказане у пункті 1 , належить Державі Україна та відображається на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на праві державної власності відповідно Свідоцтву серії НП № 010006915 на право власності на нежиле приміщення, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва 14.03.2003 на підставі наказу «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна» від 14.03.2003 № 252-В.

Пунктом 5 Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 визначено, що реалізація спірного нерухомого майна проводиться на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення із кризи ДП МОУ "Укрвійськбуд" у процедурі провадження у справі про банкрутство.

Згідно пункту 6 Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти нерухоме майно (вказане у п. 10 разом із технічною документацією по акту приймання - передачі протягом 7 календарних днів після оплати останнім вартості договору в повному обсязі.

25.04.2003 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі Дубова Олексія Геннадійовича, який діяв на підставі довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., як продавцем, та Малим приватним підприємством «Квіт», в особі фінансового директора Швеця Владислава Арнольдовича, який діяв на підставі доручення № 5/03 від 26.03.2003, як покупцем, було підписано і посвідчено печатками сторін Акт приймання - передачі до Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, згідно якого продавцем передано, а покупцем прийнято нерухоме майно: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, а саме: приміщення підвалу площею 151,9 кв.м., вартістю 33 449,00 грн. з ПДВ, а також приміщення першого поверху площею 232,8 кв.м., вартістю 73 862,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 13.07.2003, за МПП «Квіт» зареєстровано право власності на нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, про що внесено реєстраційний запис № 5538-П в реєстрову книгу № 67п-141.

12.09.2003 між МПП «Квіт», як продавцем, та ТОВ «Левра», як покупцем, укладено договір купівлі - продажу нежилого приміщення (далі - Договір купівлі - продажу від 12.09.2003), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. в реєстрі за № 9184, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, а саме: приміщення підвалу площею 151,9 кв.м., приміщення першого поверху площею 232,8 кв.м.

Пунктом 2 Договору купівлі - продажу від 12.09.2003 визначено, що нежилі приміщення належать продавцю на підставі Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, та зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстраційним записом № 5538-П у реєстровій книзі № 67п-141.

Також, на останній сторінці договору купівлі - продажу від 12.09.2003, Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вчинено реєстраційний напис про реєстрацію за ТОВ «Левра» права власності на придбане нерухоме майно за договором купівлі - продажу від 12.09.2003,а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві.

15.09.2003 МПП «Квіт», як продавцем, та ТОВ «Левра», як покупцем, підписано та посвідчено печатками сторін акт передачі нежилого приміщення за договором купівлі - продажу від 12.09.2003, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв у власність відчужене за договором майно.

Так, в позовній заяві зазначається, що відчуження спірного нерухомого майна відбулося в межах санації ДП МОУ "Укрвійськбуд". При цьому, на думку прокурора, постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року по справі №24/612-б-43/234 та відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 року по справі №24/612-б-43/234 було припинено провадження у справі про банкрутство позивача-2 через набрання чинності вироком у кримінальній справі відносно заступника директора позивача-2 за ст.218 КК України у зв'язку із поданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність ДП МОУ "Укрвійськбуд" та встановлено факт фіктивного банкрутства підприємства.

Водночас, дослідивши зміст постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 по справі №24/612-б-43/234 та постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 по справі №24/612-б-43/234, а також зміст вироку Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 року по кримінальній справі №1-175/07, суд дійшов наступних висновків.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 29.01.2008 по справі №24/612-б-43/234 в якості підстави припинення провадження у справі про банкрутство вказується, що судом апеляційної інстанції в постанові від 31.10.2007 року встановлено, що в ході розгляду справи і на час прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом, боржник повністю сплатив борги перед конкурсними кредиторами, а також частково перед поточними кредиторами.

Також, у постанові Вищого господарського суду України від 29.01.2008 зроблено висновок, що судом апеляційної інстанції в постанові від 31.10.2007 був встановлений факт погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, в зв'язку з чим обґрунтовано на підставі ст.40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припинено провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд".

З урахуванням наведеного вище, судом встановлено, що припинення провадження у справі про банкрутство позивача-2 відбулося у зв'язку із проведенням розрахунків із усіма конкурсними кредиторами, а не через його фіктивність. В цьому контексті суд звертає увагу на те, що ГПК України та Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" взагалі не передбачають підстав закриття провадження у справах про банкрутство у зв'язку із його фіктивністю.

Крім того, в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, із законністю якої погодився Вищий господарський суд України, визначено, що заборгованість боржника в процесі провадження справи про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" погашалась з урахуванням вимог Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов'язанням боржника, а отже здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.

До того ж, в будь-якому випадку, та обставина, що відчуження спірного майна відбувалось у відповідності до плану санації відповідача, затвердженого ухвалою суду по справі про банкрутство, свідчить про наявність передбачених законом правових підстав для відчуження спірного майна на момент його продажу.

У відповідності до положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Як вбачається зі змісту вироку Подільського районного суду м.Києва від 03.03.2007 року по кримінальній справі №1-175/07, копію якого долучено до матеріалів справи відповідачем, заступник директора позивача2, визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 218 Кримінального кодексу України, а саме - у тому, що він 09 січня 2001 року подав заяву про участь у санації (за № 128), тобто фактично зробив завідомо неправдиву заяву про фінансову неспроможність ДП МО України "Укрвійськбуд" виконати вимоги з боку кредиторів та зобов'язання перед бюджетом, в результаті чого - внаслідок дії мораторію на задоволення вимог кредиторів - податковими органами не були застосовані штрафні санкції на суму 61512,73 гривень, чим державі спричинена велика майнова шкода.

Крім того, у вироку зазначено, що справа про банкрутство позивача-2 була ініційована 31 липня 2000 ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, якою до Арбітражного суду м. Києва була направлена відповідна заява про визнання ДП МО України "Укрвійськбуд" банкрутом.

Таким чином вироком встановлено, що процедура по відновленню платоспроможності ДП МО України "Укрвійськбуд" була ініційована іншою особою задовго до вчинення дій, що інкримінувались підсудному за вказаним вироком.

Дослідження зазначеного вироку судом також свідчить, що в ньому не встановлювались та не досліджувались обставини укладання правочинів щодо відчуження майна позивача. Будь-які свідчення про те, що були укладені правочини, безпосередньо спрямовані на незаконне заволодіння державним майном у вироку від 03.03.2007р. відсутні.

Таким чином, вирок Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007р. не доводить вчинення дій умисно спрямованих на незаконне заволодіння спірним майном, інших доказів наведених обставин матеріали справи також не містять.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

У зв'язку із наведеним суд не приймає як необґрунтовані доводи прокурора щодо спрямованості правочину, на підставі якого відповідач набув у власність спірне майно, на незаконне заволодіння таким майном та його кваліфікації як такого, що порушує публічний порядок.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що наявність волевиявлення власника майна, або особи, якій майно передано власником у володіння, на відчуження даного майна виключає подальшу можливість його витребування від добросовісного набувача в порядку встановленому ст.388 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Суд зазначає про те, що майно, яке належить до державної власності і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, тобто підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності, визначеним статутом підприємства (стаття 37 Закону України "Про власність" (який був чинним до 20.06.2006) та пункт 2 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" (який був чинним до 01.01.2004)).

Права підприємства щодо розпорядження закріпленим за ним майном, у тому числі державним, визначені, зокрема, в пунктах 5 та 6 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" (який був чинним до 01.01.2004, тобто на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 та договору купівлі - продажу від 12.09.2003).

Так, підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності.

Відповідно до Статуту ДП МОУ «Укрвійськбуд», майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства; майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство користується та розпоряджається зазначеним майном на власний розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту (п. 4.1, п. 4.2).

29.01.1998 Міністерством оборони України було видано наказ Міністра оборони України № 27 «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України», згідно якого на базі розформованих військових частин та організацій будівельно - квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема «Укрвійськбуд» (п. 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийому - передачі фондів, зазначених у п. 1 (п. 4).

Відповідно до Плану організаційних заходів у квартирно - будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році, який є додатком до наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998, створення Державного підприємства «Укрвійскбуд» та його підпорядкування визначити начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, розформовано 135 завод залізобетонних виробів Головного управління військового будівництва і правонаступником якого вважати Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»; фонди і майно передати Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

З огляду на викладене, судом встановлено, що на утриманні ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» у складі переданого на утримання нежилого фонду 135 Домобудівельний комбінат (завод залізобетонних виробів) за актом приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 06.12.2000, який затверджено Начальником Головного КЕУ МО України, перебувало спірне майно на праві господарського відання.

Спірне майно було відчужено відповідачем-2 в процедурі провадження справи про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» (тобто до моменту припинення провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234), а органом уповноваженим керувати майном боржника - Міністерством оборони України в особі виконуючого обов'язки Міністра оборони України Шкідченко В.П., та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в особі заступника державного секретаря І.Уманського, 02.11.2001 та 30.10.2001 відповідно було погоджено відповідний план санації, який також було схвалено Комітетом кредиторів ДП МОУ «Укрвійськбуд» (протоколом № 2 від 15.11.2001) та затверджено відповідною ухвалою суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відчуження спірного майна відбулось з волі особи, якій воно було передано власником у володіння на передбачених законом підставах, що виключає наявність підстав для витребування даного майна від відповідача, як добросовісного набувача, в порядку встановленому ст.388 ЦК України.

Крім того, як випливає зі змісту згаданої вище Біржової угоди із сторони позивача-2 вона була підписана представником, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності серії АВН №864155 від 20.09.2000 . Згідно ж до п.17 Біржової угоди відображено встановлення правоздатності та дієздатності сторін, а також їх представників, правомірність відчуження майна.

Також, згідно ч.5 ст.18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції станом на 28.03.2003 рік) схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації. Керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.

Таким чином, із урахуванням того, що реалізацію спірного нерухомого майна проведено на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення із кризи позивача-2 в процедурі провадження у справі про банкрутство, саме існування такого плану санації та його затвердження судом, обов'язково передбачало наявність погодження органу, уповноваженого управляти майном боржника, тобто позивача-1. Наведені обставини свідчать про вибуття спірного майна із володіння держави за згодою компетентного органу - Міністерства оборони України.

Щодо доводів позивача про те, що Біржова угода № 28-03/12 від 09.04.2003 є нікчемним правочином у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення - суд вважає їх необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Як встановлено судом, Біржова угода № 28-03/12 укладена 09.04.2003, а тому до правовідносин сторін, які виникли під час її укладення, підлягають застосуванню норми Закону України «Про товарну біржу» та Цивільного кодексу УРСР 1960 року, в редакціях, які були чинними на момент укладення наведеної угоди.

Згідно статті 154 Цивільного кодексу УРСР 1960 року, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Статтею 47 Цивільного кодексу УРСР 1960 року визначено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Статтею 224 Цивільного кодексу УРСР 1960 року встановлено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 227 Цивільного кодексу УРСР 1960 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, яка була чинною на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003) визначено, що біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Отже, вимогами статті 227 Цивільного кодексу УРСР 1960 року, було передбачено необхідність нотаріального посвідчення угоди купівлі - продажу лише у тому випадку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, і предметом відчуження за вказаною статтею є жилий будинок.

Проте, як встановлено судом, Біржова угода від 09.04.2003 укладена між юридичними особами, зокрема між постійним членом біржі, Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі Дубова Олексія Геннадійовича, який діяв на підставі довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., як продавцем, та тимчасовим членом біржі - Малим приватним підприємством «Квіт», в особі фінансового директора Швеця Владислава Арнольдовича, а тому нотаріальне її посвідчення не вимагалось.

Крім того, на виконання приписів статті 15 України «Про товарну біржу» (в редакції, яка була чинною на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003), Біржова угода від 09..04.2003 зареєстрована на філії «Київська ресурсна палата» ТБ «ЗУБН», про що в тексті угоди міститься відповідний посвідчувальний напис.

З урахуванням наведених приписів Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, яка була чинною на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003), суд дійшов висновку, що угода, укладена на біржі, не підлягала нотаріальному посвідченню, а тому посилання прокурора про нікчемність Біржової угоди № 28-03/12 саме внаслідок відсутності її нотаріального посвідчення - є безпідставними та необґрунтованими.

Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Як зазначено в п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів, за частиною першою ст. 58 Конституції України дію нормативно-правового акту в часі треба розумі так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Посилання позивача на статтю 657 Цивільного кодексу України судом відхиляється, оскільки норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004, стосовно нотаріального посвідчення угод не підлягають застосуванню до правовідносин сторін за Біржовою угодою № 28-03/12, оскільки остання була укладена 09.04.2003, тобто ще до моменту набрання ним чинності.

Крім того, доводи прокурора у позові та позивача про те, що Міністерством оборони України, як органом уповноваженим управляти спірним майном, не надавався дозвіл на укладання Біржової угоди від 09.04.2003 , а тому у особи, яка підписувала вказаний правочин від імені позивача-2 не було повного обсягу цивільної дієздатності - судом відхиляється як безпідставний та необґрунтований з огляду на наступне.

На момент укладення Біржової угоди від 09.04.2003 діяв Цивільний кодекс УРСР 1960 року, статтею 11 якого було визначено, що здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку. У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.

В свою чергу, статтею 26 Цивільного кодексу УРСР 1960 року визначено, що юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Таким чином, на момент укладення Біржової угоди від 09.04.2003 норми цивільного законодавства розрізняли поняття цивільної дієздатності фізичної особи, яка є учасником цивільних відносин і досягла певного віку (ст.ст. 12-14 Цивільного кодексу УРСР 1960 року), та поняття цивільної правоздатності юридичної особи (ст. 26 Цивільного кодексу УРСР 1960 року ). Отже, особа, яка підписувала Біржову угоду від 09.04.2003 виступала від імені позивача-2 як юридичної особи, яка була наділена певною цивільною правоздатністю в розумінні ст. ст. 26 Цивільного кодексу УРСР 1960 року, і предметом дослідження при вирішенні даного спору є саме наявність у особи, яка представляє інтереси юридичної особи, відповідних повноважень, а не цивільної дієздатності фізичної особи, оскільки у біржовій угоді стороною правочину виступає саме юридична особа, а не фізична особа.

Таким чином, посилання прокурора у позові на те, що біржову угоду підписано від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд» особою без повного цивільної дієздатності - є безпідставним, оскільки у даному випадку вказана угода стосується правовідносин юридичних осіб, цивільна дієздатність яких (зокрема і повноваження осіб зі сторони позивача-2, які підписали угоду) і є предметом дослідження під час вирішення вказаного спору, а відсутність цивільної дієздатності фізичних осіб, які підписували угоду жодним чином не доведена, оскільки обмеження особи у здійсненні її цивільної дієздатності може встановлюватись відповідним рішенням суду.

Також, судом відхиляється як необґрунтований довод позивача-1 про те, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є Фонд державного майна України згідно статі 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», з огляду на наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (в редакції, яка була чинною на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003), Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

Таким чином, необхідною умовою приватизації є включення відповідного об'єкту до переліку об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом або викупу.

Проте, ні прокурором, ні позивачем -1станом на момент вирішення спору не надано належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що спірне майно було включено до переліку об'єктів, що підлягали приватизації, а тому продаж спірного майна ДП МОУ «Укрвійськбуд», як продавцем, було здійснено згідно вимог діючого на той час законодавства.

Крім того, щодо посилань прокурора у позові як на підставу задоволення позову на ту обставину, що на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 відчужене за нею спірне майно перебувало в управлінні Міністерства оборони України, і в силу приписів п. 1 та п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 на нього розповсюджувалась заборона передачі будь-яким іншим суб?єктам господарювання та громадянам, слід зазначити наступне.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 (в редакції, яка була чинною на момент укладення ) Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 та договору купівлі - продажу від 09.04.2003) було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

Пунктом 5 наведеного Декрету, було заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Таким чином, вказаний пункт Декрету встановлював заборону саме безоплатної передачі, проте, заборони щодо оплатної передачі майна, що і було здійснено за Біржовою угодою № 28-03/12 від 09.04.2003, - не містить, у зв?язку з чим відчуження спірного майна було здійснено у встановленому порядку і жодним чином не суперечило приписам наведеного Декрету.

Крім того, не можуть бути прийняті судом і посилання прокурора на порушення вимог Закону України «Про управління об?єктами державної власності» від 21.09.2006 при відчуженні спірного майна, оскільки вказаний закон набрав чинності з дати його опублікування - з 18.10.2006, а отже, в силу приписів статті 5 Цивільного кодексу України регулює відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не підлягає застосуванню до правовідносин сторін, які виникли на підставі укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 та договору купівлі - продажу від 12.09.2003.

Також, Господарський суд міста Києва констатує необхідність застосування при вирішенні вказаного спору судової практики Європейського суду з прав людини у національному законодавстві як інструменту функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07.

Отже, суд, врахувавши приписи ст.9 Конституції України ст.ст.17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.19 Закону України "Про міжнародні договори" та положення Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, дійшов висновку, що Мале приватне підприємство «Квіт», а в подальшому і ТОВ «Левра», укладаючи відповідно Біржову угоду № 28-03/12 від 09.04.2003 та договір купівлі - продажу від 12.09.2003 та перераховуючи кошти за нього відповідно до умов договору, правомірно очікували на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що Біржова угода № 28-03/12 від 09.04.2003 укладена на правомірних підставах, зокрема на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство. План санації був схвалений комітетом кредиторів 15.11.2001, погоджений Міністерством оборони України 02.11.2001 та погоджений Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 30.10.2001, а тому МПП «Квіт» у встановленому законом порядку було придбано у власність спірне майно, яке в подальшому було відчужено на користь відповідача за договором купівлі - продажу від 12.09.2003. З моменту набуття МПП «Квіт» у власність спірного майна, воно втратило статус державного внаслідок вираження волі держави в особі уповноваженого органу - Міністерства оборони України про відчуження наведеного майна за Біржовою угодою № 28-03/12 від 09.04.2003, і відповідно, набуло статусу приватного майна, належного юридичній особі, яка на підставі цивільного правочину вчинила дії по його відчуженню на користь відповідача.

Отже, оскільки ТОВ «Левра» є законним власником нерухомого майна - нежилого приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, яке набуто ним на законних підставах та у встановленому законом порядку, а тому суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування спірного майна на користь держави є необґрунтованими, оскільки таку вимогу може заявляти лише власник майна, проте жодних доказів того, що держава і на даний час є власником спірного майна, або доказів того, що воно вибуло з її власності всупереч її волі - прокурором не надано, як не доведено і незаконності набуття відповідачем права власності на спірне майно.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Заступника прокурора Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві;, витребування шляхом вилучення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» нежилого приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві та його передачу Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

03.12.2014

Суддя О.М. Спичак