Рішення

від 27.11.2014 по справі 372/592/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/592/14-ц Головуючий у І інстанції Мора О.М. Провадження № 22-ц/780/6225/14 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С. Категорія 1 27.11.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

27 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Микитенко Д. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, Закритого акціонерного товариства Промислово-комерційна компанія «ЯГІКС» про визнання права власності на земельну ділянку, визнання втраченим права користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації державного акту,-

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з вищевказаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, на якій розташований незавершений будівництвом комплекс будівель млина площею 0,25 га, по АДРЕСА_1, визнати ЗАТ «ЯГІКС» таким, що втратило право користування даною земельною ділянкою та скасувати державну реєстрацію державного акту на право постійного користування землею ЗАТ «ЯГІКС» № 528 від 29 грудня 1999 року.

Позов вмотивовано тим, що позивач, відповідно до договору купівлі-продажу від 29 листопада 2007 року, укладеного між ним та ЗАТ «ЯГІКС», набув право власності на вищевказаний незавершений будівництвом комплекс будівель млина, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 грудня 2007 року.

Вказує, що придбаний нерухомий об'єкт знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га, наданій для постійного користування ЗАТ «ЯГІКС» згідно державного акту на право постійного користування землею від 29 грудня 1999 року.

ОСОБА_2 також зазначає, що з березня 2008 року неодноразово звертався до Нещерівської сільської ради Київської області із заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки, на якій розташований вищевказаний об'єкт нерухомості, посилаючись на те, що він, набувши право власності на нього, одночасно набув права власності і на дану земельну ділянку, на якій розташований вищевказаний комплекс.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, на якій розташований незавершений будівництвом комплекс будівель млина площею 0,25 га, по АДРЕСА_1, визнано ЗАТ «ЯГІКС» таким, що втратило право користування даною земельною ділянкою, скасовано державну реєстрацію акту на право постійного користування землею № 528 від 29 грудня 1999 року та стягнуто з Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області та ЗАТ «ЯГІКС» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 1519 грн. 50 коп. з кожного.

Не погоджуючись з даним рішенням, заступник прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування усіх обставин справи. У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у разі придбання об'єктів нерухомості, право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, не переходить до набувача автоматично, а суд, проігнорувавши вимоги закону, порушив встановлений порядок набуття права власності та користування на земельну ділянку.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції помилково виходив з того, що особа, яка придбала об'єкт нерухомості, автоматично набуває права власності і на земельну ділянку, на якій він розміщений, посилаючись на ч. 1, ст. 377 ЦК України, не зважаючи на те, що дана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні іншої особи.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ЯГІКС» було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом комплексу будівель млина, що розташований за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 6), згідно якого ОСОБА_2 набув права власності на дане нерухоме майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 21 грудня 2007 року (а. с. 7).

Разом з тим, земельна ділянка, на якій розташована дана будівля перебуває у користуванні ЗАТ «ЯГІКС» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 001057 від 29 грудня 1999 року (а. с. 8).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції станом на 29 листопада 2007 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Відповідно до ч. 1, ст. 377 ЦК України (у редакції станом на 29 листопада 2007 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Згідно зі ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону.

У інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

Враховуючи вищевикладене, у разі придбання об'єктів нерухомості, право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, не переходить до набувача автоматично. Оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку та належить до компетенції відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Проте, суд першої інстанції проігнорував вимоги закону, порушивши встановлений порядок набуття права власності та користування на земельну ділянку.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що передача у приватну власність земельної ділянки, яка перебуває у іншої особи у постійному користуванні, є прямим порушенням норм законодавства України, що доводить необґрунтованість рішення суду.

Отже, судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, через що він прийшов до висновків, які не ґрунтуються на законі.

За таких обставин, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Обухівського району Київської області задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: