Ухвала

від 26.11.2014 по справі 2а/0470/2090/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Київ К/9991/74753/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Плохій А.Ю., Солопова М.О.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012

у справі № 2а/0470/2090/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аукро Україна" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 № 0000012305, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ за звітні періоди з березня 2010 року по січень 2011 року в загальному розмірі 2 978 293 грн.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що при формуванні податкового кредиту за операціями з придбання рекламних послуг позивачем було дотримано законодавчо встановлені вимоги щодо документальної підтвердженості цих операцій та їх спрямування на отримання позитивного економічного ефекту.

Не погоджуючись з наведеними висновками судів інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування цих вимог скаржник зазначає, що витрати на популяризацію власного імені безвідносно до товарів та послуг не є витратами на рекламу у сфері господарської діяльності платника. Також ДПІ наголошує на збитковій діяльності Товариства, що виключає отримання останнім економічного ефекту від придбаних рекламних послуг.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваної касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії став висновок ДПІ, викладений в акті від 15.04.2011 № 000780/2305/36295991 про результати позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з питань виникнення залишку від'ємного значення ПДВ (задекларованого у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року), щодо незаконного віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні придбаних рекламних послуг, які не пов'язані з господарською діяльністю Товариства.

Правила формування податкового кредиту, визначені у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), передбачають однією з визначальних умов виникнення у платника права на податковий кредит придбання товарів, робіт, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У статті 1 Закону України «Про рекламу» рекламу визначено як інформацію про особу чи товар, розповсюджену в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; товаром у розумінні наведеного Закону є будь-який предмет господарського обігу, в тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, об'єкти права інтелектуальної власності.

Таким чином, об'єктом рекламування є товар (роботи, послуги), засоби індивідуалізації юридичної особи та (або) товару, виробник або продавець, результати інтелектуальної діяльності.

Кваліфікуючою ознакою реклами є цільова спрямованість інформації, що поширюється, на притягнення уваги до об'єкта рекламування, на формування та\або підтримання інтересу до нього, просування цього об'єкта на ринку.

У справі, що переглядається, суди встановили, що у перевіреному періоді позивачем (замовником) було укладено ряд договорів з суб'єктами-господарювання - власниками веб-сайтів (виконавцями), умовами яких передбачалося надання Товариству рекламних послуг у мережі Інтернет шляхом розміщення на визначених веб-сайтах банерів, через які відвідувачі сайтів одержують можливість доступу до сайту Товариства.

Таким чином, розміщення банеру на веб-сайті іншої компанії є способом розміщення реклами у мережі Інтернет, що одночасно слугує інструментом зв'язку клієнтів з сайтом рекламодавця та доступу до пропонованих ним до продажу товарів (послуг).

Наведене цілком відповідає поняттю реклами у розумінні статті 1 Закону України «Про рекламу».

При цьому слід зазначити, що для цілей оподаткування господарський характер витрат платника на придбання рекламних послуг має визначатися наявністю у платника перспективи отримання прибутку та об'єктивним встановленням розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

Сам факт отримання збитку в результаті господарської діяльності не може розцінюватися як доказ відсутності у платника ділової мети або відсутності наміру одержати позитивний економічний ефект від господарської операції. В силу ризикового характеру господарської діяльності існують об'єктивні межі у можливостях виявити наявність ділових розрахунків в економічних рішеннях суб'єктів господарювання.

А відтак, оскільки розміщення банерної реклами у мережі Інтернет мало на меті розширення клієнтської бази Товариства за рахунок відвідувачів відповідних веб-сайтів, то суди дійшли цілком об'єктивного висновку про господарський характер витрат за розглядуваними операціями.

Реальність виконання операцій з поставки позивачеві спірних рекламних послуг податковим органом не заперечувалася.

За таких обставин слід погодитися з висновком судів про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 у справі № 2а/0470/2090/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько