Постанова

від 28.10.2014 по справі 808/5772/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

28 жовтня 2014 року (12 год. 42 хв.) Справа № 808/5772/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,

представника позивача - Сафонцева Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич-Азов» до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення.

15.09.2014 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич-Азов» (далі - позивач) до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0000372211, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 4563,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, правильності, повноти донарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з суб'єктом підприємницької діяльності ТОВ «Полімер Універсал» за період з 01.02.2013 по 30.09.2013 року, за результатами якої складено акт від 23.04.2014 №044/08-22-22-11-08/31726425 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0000372211. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставними та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 18.09.2014 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 30.09.2014.

У судове засідання 30.09.2014 представники сторін не прибули.

Ухвалою від 22.09.2014 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 15.10.2014.

Ухвалою від 15.10.2014 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначене на 15.10.2014.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 28.10.2014.

У судове засідання 28.10.2014 представник відповідача не прибув.

28.10.2014 від відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі для надання додаткових доказів, розглянути клопотання без участі представника відповідача.

Суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, оскільки зазначене клопотання не було обґрунтоване відповідачем, а саме не зазначено, які саме додаткові докази вважав за необхідне надати відповідач, а тому у судовому засіданні у задоволенні клопотання відповідача було відмовлено.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що позивачем були надані всі необхідні первинні документи, що повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Полімер Універсал» щодо поставки датчиків та є підставою для належного формування складу податкового кредиту. Зазначив, що на момент проведення перевірки, кримінальна справа відносно ТОВ «Полімер Універсал» знаходилась на стадії досудового розслідування, і на момент складення податкового повідомлення-рішення не було винесено вирок суду, тобто не доведено факт фіктивного підприємництва, отже посилання відповідача на матеріали досудового розслідування, висновок експерта не є правомірним. Зазначив, що жодний правочин із зазначених в Акті перевірки не визнаний недійсним у судовому порядку, а тому висновки про відсутність у позивача права на податковий кредит за нікчемними угодами не відповідає вимогам ст. 215, 216 ЦК України. З наведених підстав, вважає складене податкове повідомлення-рішення неправомірним, а отже таким, що підлягає скасуванню. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні 28.10.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлень від 08.04.2014 №0401, №0402, наказу відповідача від 08.04.2014 №826 та постанови Прокуратури Запорізької області про призначення документальної перевірки від 28.03.2014 відповідачем, у період з 09.04.2014 по 15.04.2014, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, правильності, повноти донарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з суб'єктом підприємницької діяльності ТОВ «Полімер Універсал» за період з 01.02.2013 по 30.09.2013 року.

За результатами перевірки 23.04.2014 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201, пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 3042,00 грн. за травень 2013 року.

30.04.2014 позивач направив заперечення №30/04/14 на Акт перевірки, проте відповіддю про результати розгляду заперечень до Акту перевірки, зазначені заперечення були залишені без задоволення, а Акт перевірки - без змін.

На підставі Акту перевірки 13.05.2014 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000372211, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4563, 00 грн. з яких 3042,00 грн. за основним платежем, 1521,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

19.06.2014 позивачем на оскаржуване податкове повідомлення-рішення було направлено скаргу №19-06.

27.06.2014 відповідачем було складено рішення про продовження строку розгляду первинної скарги №2915/10/08-01-10-04-13, відповідно до якого строк розгляду первинної скарги було продовжено до 22.08.2014 включно.

20.08.2014 позивачем на оскаржуване податкове повідомлення-рішення було направлено скаргу №20-08.

Рішенням від 13.08.2014 №2933/10/0801-100-413 про результати розгляду первинної скарги відповідачем оскаржуване податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог

пп. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201, пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно пп. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну , складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Відповідно до пп. 198.1, 198.3 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Судом встановлено, що позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за травень 2013 року всього у сумі 39573,00 грн., в тому числі по господарських операціях з ТОВ «Полімер-Універсал» у сумі ПДВ 3042,00 грн.

25.04.2013 між позивачем та ТОВ «Полімер-Універсал» було укладено договір поставки №2504/1, за умовами якого останній зобов'язався поставити позивачу визначений договором товар (датчики), а позивач прийняти та сплатити його вартість.

На виконання зазначеного договору ТОВ «Полімер-Універсал» на загальну суму 18252,00 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 3042,00 грн. виписано податкову накладну від 07.05.2013 №711, видаткову накладну від 07.05.2013 №711 та рахунок на оплату від 07.05.2013 №709 на зазначену суму.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Полімер-Універсал», згідно платіжного доручення №526 від 07.06.2013 та банківської виписки. Факт сплати позивачем вартості придбаного товару підтверджується, також, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 за травень 2013, по рахунку 631 за період з 01.02.2013 по 30.09.2013, по рахунку 202.

Суд зазначає, що наявна в матеріалах справи податкова накладна, видаткова накладна, рахунок на оплату оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Полімер-Універсал».

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що оригінали зазначених вище документів по здійсненню господарської діяльності з ТОВ «Полімер Універсал» були отримані відповідачем за запитом №5056/8/08-22-22-11-12 від 09.04.2014 до слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у Запорізькій області майора податкової міліції Літвиненка А.М. Зазначені документи були вилучені у позивача про що складено протокол та опис вилучення від 17.01.2014.

Судом встановлено, що придбані у ТОВ «Полімер-Універсал» датчики позивач використовував для ремонту ваг, які в подальшому реалізовував: ТОВ «Берег-1», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ПАТ «ВТФ «Іванна», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ «Варіор», ТОВ «АТК», ФОП ОСОБА_8, ОСОБА_9

На підтвердження факту реалізації ваг позивач надав належним чином оформлені видаткові накладні та гарантійні талони.

В Акті перевірки відповідач посилається на Висновок експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в Запорізькій області від 13.03.2014 Д/№86, яким встановлено, що підписи в графі «директор», «від постачальника», «виписав(ла)», «підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну», в документах фінансово-господарських операцій між ТОВ «Полімер-Універсал» та позивачем, а саме: договорі поставки, видатковій накладні, рахунку на оплату, податковій накладній - виконані не ОСОБА_10 (керівник підприємства), а іншою особою (особами).

Крім того, відповідач посилається на досудове розслідування, в рамках кримінального провадження №32013080000045, відповідно до якого встановлено, що службові особи позивача в період з 01.02.2013 по 30.09.2013, при здійсненні фінансово-господарської діяльності, безпідставно задекларували у складі податкового кредиту з податку на додану вартість операції з псевдо-придбання робіт та послуг від підприємства з ознаками фіктивності ТОВ «Полімер-Універсал», чим спричинили ненадходження коштів до державного бюджету на суму 3000,00 грн.

Відносно наявності порушеної кримінальної справи щодо керівників ТОВ «Полімер-Універсал» по факту здійснення фіктивного підприємництва, за ознаками скоєння злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, суд зазначає, що на даний час їх вина та умисел не доведені у судовому порядку, вироки по кримінальним справам не винесено.

Також, суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «Полімер-Універсал».

Крім того, відповідач посилається на акт Харківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 31.10.2013 №169/20-22-23-06/37431272 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Полімер-Універсал» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків та зборів за квітень - грудень 2012, травень, серпень 2013, яким встановлено, що ТОВ «Полімер-Універсал» за юридичною адресою не знаходиться та відповідно до звіту форми 10ДФ за 2-3 квартали 2013 року у підприємства відсутні працівники, що є неможливим для виконання фінансово-господарських операцій. Також, згідно наданих довідок за ТОВ «Полімер-Універсал» не зареєстровані транспортні засоби, а у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо зареєстрованого нерухомого майна.

Суд зазначає, що за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та його контрагентами порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «Полімер-Універсал» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість, а відтак мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім товару, який надавався цим підприємством.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення між позивачем та ТОВ «Полімер-Універсал» господарської операції з поставки товару.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням від 09.09.2014 №683 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 182,70 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич-Азов» до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0000372211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Славутич-Азов» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4563,00 грн., з яких за основним зобов'язанням - 3042,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1521,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич-Азов» (код ЄДРПОУ 31726425, місцезнаходження: 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Леніна, 25) суму судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль