Постанова

від 26.11.2014 по справі 826/17268/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/474

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 листопада 2014 року 15:03 № 826/17268/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Інститут радіовимірювальної апаратури» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за участі представників сторін:

представника позивача Гарагуц В.С.,

представника відповідача Титаренко Т.А.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.11.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю «Інститут радіовимірювальної апаратури» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 07 серпня 2014 року № 0000231502.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17268/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2014 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 26.11.2014 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу від 15.07.2014 року № 1690 та на підставі пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78, п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури» (код ЄДРПОУ 14313010) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, та бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів за квітень 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 18.07.2014 № 3298/26-58-15-02-12-14313010 (т. 1, арк. 12-22).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства (т. 1, арк. 21):

- п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та п. 6 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міндоходів України від 13.11.2013 № 678, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2014 року на 105917,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 18.07.2014 № 3298/26-58-15-02-12-14313010 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 07.08.2014:

- № 0000231502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 105917,00 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 26479,25 грн. (т. 1, арк. 36).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стало декларування ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури» в податковій декларації з ПДВ за квітень 2014 року та додатках від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, відображене у рядку 19 податкової декларації, яке складає 78722,00 грн. та сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів, відображена у рядку 23.2 декларації, яку сформовано з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди, а саме: січень 2014 року у сумі 895433,00 грн., лютий 2014 року у сумі 655224,00 грн. та березень 2014 року у сумі 80719,00 грн. (т. 1, арк. 16).

Згідно акту перевірки, причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у січні - квітні 2014 року є будівництво основних фондів, а саме: будівництво офісної будівлі з закладом харчування за адресою м. Київ, вул. Радищева, 10/14, що становить 100% в причині виникнення від'ємного значення. Будівництво виконується, згідно дозволу на виконання будівельних робіт, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України від 18.04.2013 № ІУ114131190177. Генеральним підрядником є ТОВ «Максимус Констракшн» (код ЄДРПОУ 31201919), відповідно до договору генерального підряду від 04.04.2013 № 14/280 (т. 1, арк. 16).

Крім цього, згідно акту перевірки позивача, ДПІ у Солом'янському районі Державної фіскальної служби у м. Києві було досліджено акт ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області (м. Обухів) про результати перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по ТОВ «Максимус Констракшн» (код ЄДРПОУ 31201919) від 21.05.2014 № 1270/10-16-22-09/31201909, згідно якого ТОВ «Максимус Констракшн» було зменшено суму податкових зобов'язань по операціям з ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури» за січень 2014 року на суму ПДВ 105713,51 грн. (т. 1, арк. 18).

Крім цього, відповідач дійшов висновку, що придбаний товар не використовувався в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника, а тому не дає право на формування податкового кредиту у лютому 2014 року, що призвело до завищення суми податкового кредиту на суму 203 грн.

У зв'язку з чим, ДПІ у Солом'янському районі Державної фіскальної служби у м. Києві дійшла висновку, що, оскільки, рішенням ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області (м. Обухів) було зменшено податкові зобов'язання по податковим накладним, що були видані на адресу ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури» на суму ПДВ 105713,51 грн., то ці накладні визнані як такі, що не дають право на формування податкового кредиту, так як не підтверджують факт формування податкових зобов'язань, а тому ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури» було завищено суму податкового кредиту за січень 2014 року в розмірі 789719 грн., що є наслідком завищення суми залишку від'ємного значення на 105714 грн. та було завищено суму податкового кредиту за лютий 2014 року в розмірі 655021 грн., що призвело до завищення суми залишку від'ємного значення на 203 грн. (т. 1, арк. 20).

Позивач не погодився з висновками акту перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням від 07.08.2014 № 0000231502, а тому звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 200.3 ст. 200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до розділу 5 Наказу Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 № 678 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" зазначено, що платники, які заповнили рядок 22 декларації 0110 та відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та подають до декларації 0110 (Д3) (додаток 3).

Значення рядка 3 (Д3) (додаток 3) переноситься до рядка 23 декларації 0110 за поточний звітний (податковий) період. Залежно від обраного платником напряму повернення суми бюджетного відшкодування (на рахунок цього платника у банку або у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів) така сума вказується або в рядку 23.1, або у рядку 23.2, або частково розподіляється у рядках 23.1 та 23.2 податкової декларації 0110.

При цьому платники податку, які мають право на отримання бюджетного відшкодування та прийняли рішення про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок у банку (заповнено рядок 23.1 декларації 0110), подають до декларації 0110 (Д4) (додаток 4).

Залишок від'ємного значення (для декларації 0110 - після бюджетного відшкодування) включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Отже, від'ємне значення суми ПДВ виникає у разі, коли податковий кредит платника більший за податкове зобов'язання, тобто платник податку придбав більше робіт/товарів/послуг ніж продав протягом звітного (податкового) періоду.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури» (замовник) та ТОВ «Максимус Констракшн» (генеральний підрядник), в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір генерального підряду № 14/280 від 04.04.2013 (т. 1, арк. 25-64).

Згідно умов даного договору вбачається, що генеральний підрядник за дорученням замовника зобов'язаний на свій ризик виконати власними або залученими силами і засобами (включаючи необхідні будівельні матеріали і обладнання) будівельні, монтажні та інші роботи по будівництву об'єкту, здати в установлений договором строк об'єкт, збудований відповідно до ДБН та проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язаний надати генеральному підряднику будівельний майданчик, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, оплачувати роботи з будівництва об'єкта, у порядку, встановленому цим договором і додатковими угодами до нього, та прийняти у генерального підрядника закінчений будівництвом об'єкт.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: додаток № 1 (кошторис), додаток № 3 (комплект загальних документів), додаток № 4 (перелік виконавчої документації), додаткову угоду № 6, кошторис, додаткову угоду № 5, кошторис, додаткову угоду № 1, додаткову угоду № 4, додаткову угоду № 3, наказ про призначення відповідальних осіб, акт готовності будівельних конструкцій, листи генерального директора ТОВ «Максимус Констракшн», наказ про призначення відповідальним, акт перевірки прогрівочних трансформаторів ТМО до експлуатації, контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення у зв'язку з встановленням тимчасової огорожі разом з актом про відновлення благоустрою, дозвіл на виконання будівельних робіт, банківські виписки, акти виконаних робіт, акти про виконання робіт (надання послуг), видаткові накладні, податкові накладні за підписом ОСОБА_3 (т. 1, арк. 65-205).

Крім цього, з метою додаткового обґрунтування позиції позивача та підтвердження реальності господарських операцій, позивач надав суду ряд документів щодо підтвердження господарських відносин між ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури» та ТОВ «Максимус Констракшн» щодо виконання умов договору генерального підряду № 14/280 від 04.04.2013 (Додатки І до Т. 2 на 184-х арк., Додатки ІІ до Т. 2 на 232-х арк., Додатки ІІІ до Т. 2 на 78-ми арк., Додатки ІV до Т. 2 на 213-ти арк.,).

Відтак, суд дійшов висновку, що ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури» належними доказами доведено факт надання ТОВ «Максимус Констракшн» будівельних, монтажних та інших роботах по будівництву.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковий орган, на основі припущень, прийняв хибне рішення, оскільки порушення податкового законодавства контрагентом платника податків не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури», ані до ТОВ «Максимус Констракшн» та лише посилається на акти перевірки даного контрагента позивача та можливі порушення податкового законодавства контрагентом - ТОВ «Максимус Констракшн», в той час як позивач наданими суду доказами підтвердив реальність виконання господарських операцій ТОВ «Максимус Констракшн» на замовлення ТДВ «Інститут радіовимірювальної апаратури».

Крім іншого, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).

Крім цього, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду. Однак, такого рішення суду відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 серпня 2014 року № 0000231502.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з додатковою відповідальністю «Інститут радіовимірювальної апаратури» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Державної фіскальної служби у м. Києві від 07 серпня 2014 року № 0000231502.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з додатковою відповідальністю «Інститут радіовимірювальної апаратури» (код ЄДРПОУ 14313010) понесені судові витрати в розмірі 264,80 грн. (двісті шістдесят чотири грн. 80 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02 грудня 2014 року.