Постанова

від 08.12.2014 по справі 914/2922/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа № 914/2922/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тевер Вуд Вінер Факторі»

на рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014р.

у справі № 914/2922/14

за позовом Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», м.Івано-Франківськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тевер Фуд Вінер Факторі», м.Жидачів

про стягнення заборгованості в сумі 100000,00 грн. ,

з участю представників :

від скаржника - не з»явився

від Міністерства оборони України - Боберський І.М.

від ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» - Данбк І.В.

від прокуратури - не з»явився

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник та прокуратура належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували, в зв"язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.10.2014р. у справі № 914/2922/14 (суддя Яворський Б.І.) задоволено позов Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «Івано-Франківський війський ліспромкомбінат», м.Івано-Франківськ та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тевер Вуд Вінер Факторі», м.Жидачів на користь Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» заборгованість в сумі 100000,00 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тевер Вуд Вінер Факторі» в доход державного бюджету 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тевер Вуд Вінер Факторі» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги, так як строк виконання зобов»язань по оплаті за послуги зберігання не настав. Крім того, на думку скаржника, рішення суду грунтується на безпідставному акті наданих послуг № 44 від 30.08.2013р., оскільки 30.07.2013р. ТзОВ «Тевер Вуд Вінер Факторі» було подано заяву щодо повернення майна із відповідального зберігання.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

16.05.2013р. між Державним підприємством "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тевер Вуд Вінер Факторі" було укладено договір зберігання від 16.05.2013р. №136 .

Відповідно до п.1.1 договору власник передає, а зберігач приймає на зберігання майно (обладнання), зазначене в акті прийому-передачі.

У п.1.2. зазначено, що передача майна на зберігання та його повернення оформляється актом прийому-передачі, який підписується сторонами і є невід'ємною частиною договору.

Вартість зберігання складає сорок тисяч гривень (в т.ч. ПДВ) в місяць (п.2.2. Договору).

Як передбачено п. 2.3 договору, оплата за зберігання майна здійснюється щомісячно згідно виставленого зберігачем рахунку шляхом внесення коштів у касу підприємства або на розрахунковий рахунок.

Згідно з актом передачі рухомого майна (обладнання) ТзОВ "Тевер Вуд Вінер Факторі" передало індивідуально визначене рухоме майно (обладнання) на відповідальне зберігання ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат".

Листом від 31.07.2013р. ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" дано відповідь на заяву від 30.07.2013р. №30/07-01 щодо повернення майна зі зберігання, в якому повідомляється, що ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" не заперечує проти повернення майна (обладнання) ТзОВ "Тевер Вуд Вінер Факторі", яке згідно договору зберігання знаходиться на зберіганні ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат".

Згідно актів наданих послуг: №22/1 від 31.05.2013р. підприємством за травень місяць надано послуг на суму 20 000,00 грн. з ПДВ; №27 від 27.06.2013р. підприємством за червень місяць надано послуг на суму 40 000,00грн. з ПДВ; №35 від 31.05.2013р. на суму 40 000,00грн. з ПДВ; №44 від 30.08.2013р. на суму 40 000,00грн. з ПДВ.

ТзОВ "Тевер Вуд Вінер Факторі" здійснено оплату підприємству за надані послуги тільки в розмірі 40 000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №31 від 06.06.2013р.

Станом на 07.10.2014 р доказів погашення заборгованості на суму 100 000, грн. відповідачем не надано.

Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.2 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Даний позов заявлено Івано - Франківським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" для захисту їх прав, передбачених "Положенням про Міністерство оборони України та Положенням про Генеральний штаб Збройних Сил України" від 06 квітня 2011 р. №406/2011 та Наказом Міністра оборони України № 469 від 30.09.2008р., а тому суд вірно дійшов висновку, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч.1 ст. 938 ЦК України).

Згідно з ч.1,2 ст 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

Матеріалами справи підтверджено, що за договором зберігання №136 від 16.05.2013 р. поклажодавець повенен сплачувати щомісячні платежі зберігачеві. Проте поклажодавець здійснив лише одноразову сплату за договором на суму 40 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №31 від 06.06.2013р. Решту суми вартості наданих послуг відповідач не оплатив, а тому утворилась заборгованість у сумі 100 000,00 грн., яка обгрунтовано судом задоволена.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні господарського суду Львівської області від 07.10.2014р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тевер Вуд Вінер Факторі» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014р. у справі № 914/2922/14 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

6. Повний текст постанови складено « 08» грудня 2014р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.