Ухвала

від 25.11.2014 по справі 2а-4936/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року Справа № 9104/28935/12 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області про перерахунок пенсії,

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2011 року позивач через поштове відділення зв'язку (а.с. 10) звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просив, з урахуванням позовної заяви з виправленими недоліками (а.с. 14), зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної компенсації за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. ст. 39, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в межах позовної давності та з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що позивач - ОСОБА_1 є дружиною померлого громадянина, із числа потерпілих категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Крім того, позивач є непрацюючим пенсіонером, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та належить до категорії 3 постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач наділений правом на отримання доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та відповідно до ст. 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України. Розмір нарахованої та виплаченої позивачу доплати до пенсії та щомісячної компенсації є значно меншим ніж передбачено ст. ст. 39, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що в свою чергу є порушенням його конституційних прав та свобод.

Оскаржуваною постановою позов задоволено повністю.

Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1, як особі, віднесеній до категорії 3, непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, дружині померлого громадянина з числа потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної компенсації за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком згідно ст.ст.39, 52 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 10 серпня 2010 року по 10 лютого 2011 року.

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбаченого ч.1 та ч.2 ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням ст.53 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», ст.22 Закону України «Про державний бюджет на 2011 рік» і виплачених сум за період з 10 серпня 2010 року по 10 лютого 2011 року, та, як непрацездатній дружині померлого громадянина з числа потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи щомісячної компенсації за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 50 (п'ятдесяти) процентів мінімальної заробітної плати відповідно до ст.52 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за цей же період із врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Зазначену постанову мотивовано тим, що нарахування доплати до пенсії та щомісячної компенсації відповідачем здійснюється без дотримання вимог ст. ст. 39, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв в межах наданої компетенції та у відповідності до вимог законодавства, зокрема чинних постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач - ОСОБА_1 зареєстрована в м. Луцьк Волинської області, однак постійно проживає в с. Добре Камінь-Каширського району Волинської області, тобто в зоні гарантованого добровільного відселення та є вдовою померлого громадянина із числа потерпілих категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення - провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Частиною першою статті 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок від Чорнобильської катастрофи» щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 27.12.2007 року було внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до внесених змін частини першу та другу статті 39 Закону замінено однією частиною такого змісту «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України», текст частини 1 статті 52 Закону викладено в такій редакції: «Щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 1-28/2008, визнано неконституційними зазначені положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому з 22 травня 2008 року позивач має право на отримання доплати до пенсії та щомісячної компенсації за втрату годувальника в розмірах, визначених ст. ст. 39, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно із положеннями частини 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Із змісту статті 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру щомісячної компенсації за втрату годувальника, за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом першим частини першої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим Законом.

Однак, наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної компенсації за втрату годувальника, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 51, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Оскільки позивачу слід визначати щомісячну компенсацію за втрату годувальника виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Також із змісту статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру належного позивачу підвищення до пенсії за основу береться мінімальна заробітна плата, розмір якої встановлюється спеціальним законом або законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Крім того, слід зазначити, що, відповідно до положень указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» № 384/2011 від 06 квітня 2011 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» № 1261 від 24 жовтня 2007 року, призначення та перерахунок розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, тому суд не має повноважень самостійно визначати розмір пенсії, яку належить нарахувати та виплатити позивачу, а може лише зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію відповідно до вимог законодавства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 р. за № 209/14900, одним із основних завдань управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У своєму рішенні в справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 червня 2011 року в справі № 2а-4936/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов