Постанова

від 04.09.2014 по справі 810/4624/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2014 року № 810/4624/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерок» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного Управління Міністерства доходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Аерок» з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного Управління Міністерства доходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000782201 та №0000772201/1868 від 04.07.2014.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким просив у задоволенні позову відмовити та розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Аерок» зареєстроване як юридична особа 25.12.2006, як платник податків перебуває на обліку у ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Аерок» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Палладієм» код ЄДРПОУ - 24824757 за період - січень 2013 року, ТОВ «ТК «Сітібудсервісгруп» код ЄДРПОУ - 3421445 за період - серпень, вересень 2011 року, ТОВ «Бізнес Формат Індустрія» код ЄДРПОУ - 35253165 за період - травень 2012 року, ТОВ «Перітус Альянс» код ЄДРПОУ - 38780059 за період - серпень 2013 року, ТОВ «Рона - С» код ЄДРПОУ - 38488108 за період - лютий 2013 року, ТОВ «Ермана» код ЄДРПОУ - 35269012 за період - березень 2012.

За результатами перевірки складено Акт від 23.06.2014 № 1672/10-16-22-01/34840150, згідно висновків якого встановлено порушення підприємством п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, 200.1 ст. 200, п. 201.4, п. 201.7, п.201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до:

- завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового період (р. 24 Декларації) на загальну суму 16 250,00 грн., в тому числі за: вересень 2011 р. - 16 250,00 грн.;

- заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі - 39 150,00 грн., в тому числі за: - січень 2013 р. - 7 800,00 грн., лютий 2013 р. - 30 667,00 грн., березень 2013 р. - 683,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.07.2014 № 0000782201 та № 0000772201/1868.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на наступному:

- у товарно-транспортних накладних, оформлених при здійсненні відносин з ТОВ «РОНА-С», відсутні обов'язкові реквізити, в зв'язку з чим позивачем порушено вимоги Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 року №363;

- податковий орган вважає недійсним договір від 13.07.2011 №13/07 на ведення ремонтно-будівельних робіт в м. Березань, укладений між ТОВ «АЕРОК» і ТОВ «СІТІБУДСЕРВІСГРУП» та не підтвердження факту виконання ТОВ «СІТІБУДСЕРВІСГРУП» ремонтно-будівельних робіт (фарбування силосів для сировини) для ТОВ «АЕРОК»;

- податковий орган мав сумніви щодо дійсності усної домовленості між ТОВ «АЕРОК» і ТОВ «БІЗНЕС ФОРМАТ ІНДУСТРІЯ» та відсутності підтвердження факту купівлі-продажу товарів, а саме: камери змішувальної насоса та фланцевого з'єднання з сальниковим вузлом, а також відсутності документів, що підтверджують доставку товару ТОВ «АЕРОК»;

- у відносинах з ТОВ «ПАЛЛАДІУМ» податковий орган вважає недійсним договір про поставку обладнання №2013/001 від 10.01.2013, що свідчить про відсутністі факту передачі товару від ТОВ «ПАЛЛАДІУМ» до ТОВ «АЕРОК» у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) товарно-транспортних накладних, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що господарські взаємовідносини між позивачем і вказаними підприємствами мають ознаки нереальності та не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Вказане, на думку відповідача, свідчить про не доведення ТОВ «Аерок» правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносини з даними контрагентами.

Такі висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Між ТОВ «АЕРОК» і ТОВ «РОНА-С» укладено договір перевезення автомобільним транспортом по Україні від 01.02.2013 №0212/13.

За наслідками виконання умов даного договору ТОВ «РОНА-С» виписано податкові накладні за лютий 2013 року на загальну суму 188 100,00 грн., його сторонами складено акти здачі-приймання робіт (надання послуг) - надання транспортно-експедиційних послуг на загальну суму 188 100,00 грн. та товарно-транспортні накладні.

Також позивачем надано суду документи, що підтверджують справжність номерів саме тих автомобілів, які здійснювали перевезення, а саме - копії журналів обліку транспорту та копії перепусток).

Між ТОВ «АЕРОК» і ТОВ «СІТІБУДСЕРВІСГРУП» укладено договір від 13.07.2011 №13/07 на ведення ремонтно-будівельних робіт в м. Березань.

На підтвердження виконання ремонтно-будівельних робіт, а саме - фарбування силосів для сировини, позивачем з ТОВ «СІТІБУДСЕРВІСГРУП» підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 19.09.2011 на суму 97 500,00 грн. та, відповідно, податкові накладні на загальну суму 97 500,00 грн.

Факт купівлі-продажу камери змішувальної насоса та фланцеве з'єднання з сальниковим вузлом підтверджується видатковими та податковими накладними на загальну суму 34 800,00 грн. Як пояснив представник позивача, доставка товару здійснювалась силами підприємства зі складу постачальника, що підтверджується подорожнім листом, копія якого міститься в матеріалах справи.

Між ТОВ «АЕРОК» і ТОВ «ПАЛЛАДІУМ» укладено договір поставки обладнання від 10.01.2013 №2013/001.

На підтвердження поставки товару (набору фільтрувальних елементів для фільтра типу WAMECO №FS3J24VA022764) виписано видаткову та податкову накладні на загальну суму 12 000,00 грн.

Крім того, позивачем доведено факт, що в даний час товар використовується у господарській діяльності, а саме - надано свідоцтво про право власності на завод ТОВ «АЕРОК» в м. Березань Київської області, фотокартки силосів, паспорт установки очистки газу, акт оцінки і списання устаткування (матеріалів, інших основних засобів) з експлуатації від 04.01.2013, акт перевірки технічного стану установки очистки газу - фільтрів WAMECO №FS3J24VA022764 на джерелі викиду №2, реєстраційний номер 323/2, протокол №1/12 дослідження повітря населених місць, звіт про охорону атмосферного повітря за 2012 рік, дозвіл № 3210400000-17 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 27.05.2010.

Дослідивши вказані документи, суд приходь до висновку, що вони відповідають вимогам закону до оформлення та заповнення документів первинної фінансової звітності, а тому позивачем підтверджено належними доказами товарність операцій з його контрагентами.

Як встановлено судом, оплата товарів здійснювалась у безготівковій формі, що не заперечувалось податковим органом в ході перевірки.

На час укладання зазначених договорів та здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача і його контрагентів не були визнані у судовому порядку недійсними та відсутні вироки судів, що набрали законної сили, щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, у т.ч. щодо укладання нікчемних правочинів чи здійснення нереальних господарських операцій.

При цьому суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з вказаними підприємствами.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України законодавством передбачено, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, та можуть бути застосовані до іншої особи.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 у справі №К/9991/13332/12 в якій зазначено про те, що визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Як зазначено вище, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу податкової звітності коштів, сплачених позивачем його контрагентам за придбаний товар і послуги.

У той же час, факт виконання договорів підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності.

Крім цього, відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані юридичні особи, мали право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 182,70 грн. (платіжне доручення від 14.07.2014 № 5839), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного Управління Міністерства доходів у Київській області 04.07.2014 №0000782201 та №0000772201/1868.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерок" сплачений згідно платіжного доручення від 14.07.2014 № 5839 судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.