Рішення

від 04.12.2014 по справі 330/679/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/5109/14Головуючий у 1-й інстанції Куценко О.О. Суддя-доповідач Гончар М.С. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Савченко О.В.

суддів Стрелець Л.Г., Гончар М.С.

при секретарі Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Якимівська районна державна адміністрація про визнання державного акту недійсним

ВСТАНОВИЛА:

Позивач на підставі ст. ст. 79-1, 90 ч. 2, 152 ЗК України, ст. ст. 386, 391, 393 ЦК України звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив визнати державний акт серії ЯЛ № 126534 на право власності на земельну ділянку площею 5,9802 га цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер ділянки 2320381000:08:009:0009, виданий 21 жовтня 2010 року на ім'я відповідача - ОСОБА_3, недійсним.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 14 жовтня 2014 року у цій справі в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Якимівська районна державна адміністрація про визнання державного акту недійсним відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши доповідь-судді доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст.307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, суд першої інстанції керувався ст. 79-1, ч. 2 ст. 90, ст.ст. 125, 126, ст. 152 ЗК України, ст. ст. 11, 16, 204, 328 ЦК України, ст. ст.10 - 11, 60 - 61, 209, 215-218, 222 ЦПК України та виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

В силу вимог ст. 356 ч. 1 ЦК України, ст. 86 ч. 1 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність).

Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю (ст. 86 ч. 4 ЗК України).

Право спільної часткової власності на земельну ділянку в силу вимог ст. 87 ч. 1 п. «г» може виникати за рішенням суду.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 (на підставі рішення суду Якимівського районного суду Запорізької області від 24.11.2010 року, а.с.6-8) та відповідач ОСОБА_3 (на підставі рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 24.06.2010 року, а.с.9-12) є співвласниками права спільної часткової власності земельної ділянки (паю) загальною площею 11,96 га , цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Горьківської сільської ради Якимівського району Запорізької області, державний акт на право приватної власності на землю І-ЗП №036602 (а.с.13), у порядку спадкування за законом після смерті 17.12.2006 року спадкодавця ОСОБА_4 по 1/2 ідеальній частці кожний.

21 жовтня 2010 року на підставі вищезазначеного рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 24.06.2010 року (а.с.9-12) відповідач ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 5,9802 га цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер ділянки 2320381000:08:009:0009 (а.с.14).

Проте, відповідно до ст. 358 ЦК України, ст. 88 ч. 1 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Згідно із ст. 364 ЦК України, ст. 88 ч. 3 ЗК України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки , а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Або в силу вимог ст. 88 ч. 4 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

В силу вимог ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак, колегію суддів апеляційного суду встановлено, що сторонами у цій справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як співвласниками права спільної часткової власності вищезазначеної земельної ділянки (паю) загальною площею 11,96 га, не було проведено поділу зазначеної земельної ділянки між останніми у натурі із припиненням права спільної часткової власності (нотаріально посвідчений договір, рішення суду тощо), не погоджено порядку користування цією земельною ділянкою (домовленість сторін у вигляді погодження меж між співвласниками із викладенням у нотаріальному договорі), не визначено порядку користування цією земельною ділянкою за рішенням суду.

Будь-які належні, допустимі докази у спростування даного факту у матеріалах цієї справи відсутні та відповідачем ОСОБА_3 суду першої інстанції не надавались.

Хоча підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_3, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, державний акт серії ЯЛ № 126534 на право власності на земельну ділянку площею 5,9802 га цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер ділянки 2320381000:08:009:0009, виданий 21 жовтня 2010 року на ім'я відповідача - ОСОБА_3 (а.с.14), за своєю формою та змістом як документ, що посвідчує право відповідача на земельну ділянку в силу вимог ст. 126 ЗК України, не відповідає змісту та формі права власності відповідача у правовій підставі, а саме: рішенні Якимівського районного суду Запорізької області від 24.06.2010 року, на виконання якого він був виданий та за яким за відповідачем було визнано лише право власності на 1/2 ідеальну частку вищезазначеної земельної ділянки (паю) загальною площею 11,96 га (а.с.9-12), а тому підлягає скасуванню.

Оскільки, наявність цього акту відповідача ОСОБА_3 на теперішній час порушує права позивача ОСОБА_2 на оформлення та реєстрацію у встановленому законом порядку на підставі рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 24.06.2010 року (а.с.9-12) його права власності на іншу 1/2 ідеальну частку земельної ділянки (паю) загальною площею 11,96 га, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Горьківської сільської ради Якимівського району Запорізької області (письмова відповідь Відділу Держземагенства в Якимівському районі Запорізької області від 22.05.2014 року № 1546, а.с. 37).

Вищезазначені рішення суду щодо визнання за сторонами права власності лише на ідеальні частки спірної земельної ділянки та оспорюваний з боку позивача державний акт відповідача, виданий лише на виконання цих рішень суду, колегія суддів апеляційного суду оцінює та приймає у цій справі на підставі вимог ст. 212 ЦПК України як достатні належні допустимі письмові докази, що не потребували додаткового доказування показами допитаного у суді першої інстанції свідка ОСОБА_5

Доводи відповідача та висновки суду першої інстанції у цій справі про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

Так, дійсно право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України).

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту свого порушеного права не суперечить вимогами ст. 16 ЦК України, оскільки зазначений у цій статті перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд першої інстанції мав з'ясовувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

ЦК та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав.

Так, земельне законодавство регулює відносини, у тому числі й цивільні, об'єктом яких є земля, та встановлює способи захисту прав на земельні ділянки, визначені у ст. 152 ЗК України, перелік яких також є невичерпним.

З урахуванням наведеного, суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Крім того, сам по собі неправильно обраний спосіб захисту права власності не може бути підставою для відмови у позові.

Оскільки, ухвалюючи рішення, суд згідно із ч. 1 ст. 214 ЦПК України має визначати, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Пори цьому, суд має навести у рішенні мотиви, з яких він застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв'язку із цим, посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (ст. 119 ЦПК України , п. 3 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними у цій справі посилання позивача в обґрунтування свого позову у частині скасування акту відповідача від 21.10.2010 року на ст. 79-1 ЗК України, якою останній був доповнений лише 07.07.2011 року.

При вищевикладених обставинах, доводи апелянта частково ґрунтуються на законі та доказах, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Тому, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 жовтня 2014 року у цій справі слід скасувати; ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Якимівська районна державна адміністрація про визнання державного акту недійсним задовольнити; визнати державний акт серії ЯЛ № 126534 на право приватної власності на земельну ділянку площею 5,9802 га цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер ділянки 2320381000:08:009:0009, виданий 21 жовтня 2010 року на ім'я ОСОБА_3, недійсним.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч. ч. 1, 5 ЦПК України у разі задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 у цій справі, останній має право на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 понесених судових витрат у вигляді мінімального належного розміру судового збору при зверненні до суду першої (243,60 а.с.1) та апеляційної (121,80 грн. а.с.97) інстанцій на загальну суму 365,40 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає за доцільне роз'яснити сторонам у цій справі, що дане рішення само по собі є підставою для скасування реєстрації права власності за відповідачем на земельну ділянку площею 5,9802 га на підставі акту, який визнаний судом за цим рішенням недійсним. Проте, визнання недійсним вказаного акту відповідача на земельну ділянку при вищевикладених обставинах, не позбавляє останнього права власності на ? ідеальну частку вищезазначеної земельної ділянки, яке визнане за ним за вказаним вище рішенням суду у порядку спадкування. Оскільки, чинним законодавством на теперішній час не передбачено видачі державних актів на право власності на земельні ділянки, а лише його реєстрація у відповідному реєстрі на підставі правовстановлюючих документів (вищевказаних рішень суду), то сторонам у подальшому слід звернутись для реєстрації їх права власності на земельну ділянку із відповідними заявами до відповідної державної реєстраційної служби.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 жовтня 2014 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати державний акт серії ЯЛ № 126534 на право власності на земельну ділянку площею 5,9802 га цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер ділянки 2320381000:08:009:0009, виданий 21 жовтня 2010 року на ім'я ОСОБА_3, недійсним.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) понесені судові витрати у вигляді судового збору 365,40 грн. (триста шістдесят п'ять гривень сорок копійок).

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддя Савченко О.В.Стрелець Л.Г.Гончар М.С.