Постанова

від 03.12.2014 по справі 924/154/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року Справа № 924/154/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г., суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПрофесійно-технічного навчального закладу "Хмельницька об'єднана технічна школа товариства сприяння обороні України" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2014р. у справі№924/154/14 Господарського судуХмельницької області за позовомПрофесійно-технічного навчального закладу "Хмельницька об'єднана технічна школа товариства сприяння обороні України" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтурсервіс" третя особаТовариство сприяння обороні України провиселення із займаних приміщень

за участю

- позивача:Пахарук О.А. (начальник) - відповідача:Повх О.В. (довіреність від 10.10.2012р.),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд із даним позовом, Професійно-технічний навчальний заклад "Хмельницька об'єднана технічна школа товариства сприяння обороні України" (далі - позивач) просив виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтурсервіс" (далі - відповідач) з нежитлового приміщення №7, площею 65,8 м 2 , розташованого у підвалі чотирьохповерхового будинку за адресою: м. Хмельницький, пр. Миру, 63, з нежитлового приміщення №1, площею 64,2 м 2 , нежитлового приміщення №2, площею 20,17 м 2 , з нежитлового приміщення №4, площею 65,10 м 2 , з нежитлового приміщення №5, площею 21,90 м 2 , з нежитлового приміщення №6, площею 18,09 м 2 , розташованих на першому поверсі чотирьохповерхового будинку за адресою: м. Хмельницький, пр. Миру, 63. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після закінчення договору оренди приміщень, укладеного між позивачем та відповідачем, відповідач повинен був звільнити орендовані приміщення, при тому, що позивач заперечував проти автоматичного його поновлення.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 17.04.2014 (суддя Муха М.Є.) позов задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., судді Розізнана І.В., Мельник О.В.) рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, про відмову у позові.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) 19.12.2003 укладено договір оренди приміщення (надалі в тексті - Договір оренди), відповідно до розділу 1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне володіння приміщення загальною площею 753,43 м 2 за адресою: м.Хмельницький, проспект Миру, 63. Термін оренди складає 10 років з моменту прийняття приміщення. Якщо жодна сторона в термін до 30 днів до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично продовжується на термін 10 років.(п.п.4.1, 4.2 Договору оренди).

Згідно п.п.8.1, 8.2 Договору оренди, в разі закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний підготувати приміщення що орендується до передачі і передати приміщення за актом передачі орендодавцеві протягом 10 днів з моменту закінчення терміну оренди.

23.12.2003 позивач передав, а відповідач прийняв за актом прийому-передачі в оренду вказані нежитлові приміщення.

Листом №160 від 07.10.2013, посилаючись на п.4.2 Договору оренди і зазначивши про власну потребу в орендованих приміщеннях, директор позивача повідомив відповідача про намір не продовжувати договір оренди приміщення від 19.12.2003 та вимагав виселитись із займаних приміщень після закінчення оренди, однак після закінчення строку Договору оренди відповідач не звільнив орендованих приміщень.

Задовольняючи позов суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що позивач висловив своє заперечення проти продовження дії Договору оренди, що підтверджується листом від 07.10.2013 №160, тому підстави для подальшої оренди відпали.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, виходив з того, що ні у строк, передбачений п.4.2 Договору оренди, тобто - ні у місячний строк до закінчення договору, ні у місячний строк після закінчення строку договору (ст.764 Цивільного кодексу України) - позивач письмового повідомлення про відмову від продовження орендних відносин відповідачеві не передавав і не надсилав, крім того позивач у даному випадку в односторонньому порядку відмовившись від договірних зобов'язань - не дотримався також умов пункту 11.7 Договору оренди в частині проведення відшкодування відповідачу коштів, витрачених на ремонт, реконструкцію та невід'ємні поліпшення орендованих приміщень, матеріали справи також не містять і доказів, які підтверджують обставини, пов'язані з наміром позивача використовувати для власних потреб приміщення.

Однак доводи суду апеляційної інстанції не спростовують доводів та висновків суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до присів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права додатково перевіряти докази.

Судами обох інстанцій встановлено що листом №160 від 07.10.2013, посилаючись на п.4.2 Договору оренди, директор позивача повідомив відповідача про намір не продовжувати договір оренди приміщення від 19.12.2003 та вимагав виселитись із займаних приміщень, але відповідач після закінчення строку Договору оренди не звільнив орендованих приміщень.

Відповідно до приписів статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 763 цього кодексу встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 вказаного кодексу, та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Враховуючи встановлені судами попередній інстанцій обставини справи вбачається, що волевиявлення позивача не продовжувати договір оренди приміщення мало місце як до закінчення строку договору оренди, так і на час його закінчення, та після закінчення такого строку, що для відповідача мало бути очевидним.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про те, що як на дату закінчення строку договору оренди, так і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припинився, а постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням вказаних норм права.

Що стосується висновків суду апеляційної інстанції про те, що відшкодування відповідачу коштів, витрачених на ремонт, реконструкцію та невід'ємні поліпшення орендованих приміщень, також може бути підставою для відмови у позові у спорі, що розглянутий судами, суд касаційної інстанції зазначає, що за приписами статті 778 Цивільного кодексу України якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю (ч.3), а згідно приписів статті 15 цього кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням наведених норм права, та оскільки із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи не вбачається, що ним встановлено вартість необхідних витрат та не вбачається, що відповідач заявляв про такі вимоги у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, як і не вбачається, що цим судом досліджувались обставини про те, що вартість поліпшення не було зараховано в рахунок плати за користування річчю, такі доводи не є передбаченою законом підставою для відмови у позові, заявленому у даній справі, а відповідач за наявності спору не позбавлений можливості звернутись у суд за захистом таких прав.

Виходячи із наведених норм права та встановлених судами обставин справи також відсутні правові підстави вважати, що позивач у даному спорі має доводити належними та допустимими доказами свій намір використовувати приміщення для власних потреб.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд невірно застосував норми права та прийняв незаконне рішення, яке не може бути залишене в силі, і встановлених судом першої інстанції обставин справи не спростував.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.6, ст.111 10 ч.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну Професійно-технічного навчального закладу "Хмельницька об'єднана технічна школа товариства сприяння обороні України" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.04.2014 у справі №924/154/14, залишити в силі.

Сягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтурсервіс" на користь Професійно-технічного навчального закладу "Хмельницька об'єднана технічна школа товариства сприяння обороні України" 852 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 60 коп. витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський