Ухвала

від 29.10.2014 по справі 2а-77/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/16038/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Титенко М.П.,

за участю:

представника відповідача - Орлової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року

у справі № 2а-77/10/1670

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції

за участю Прокурора Полтавської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 травня 2009 року № 0121141701/0 та № 0121131701/0, від 20 серпня 2009 року № 0121141701/1 та №0121131701/1, від 30 жовтня 2009 року № 0121141701/2 та № 0121131701/2 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У запереченні на касаційну скаргу Лубенська ОДПІ, посилаючись на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Лубенську ОДПІ його правонаступником - Лубенською ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА № 603933 від 05 червня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Лубенська ОДПІ провела планову виїзну перевірку приватного підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої був складений акт від 27 квітня 2009 року № 1098/17-1776608829.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної ДПІ України від 21 квітня 1993 року № 12, в результаті чого в декларації за 3-4 квартал 2007 року було допущено заниження суми податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб (з підприємницької діяльності) на загальну суму 709676,00 грн., в декларації за 1-3 квартали 2008 року - у загальній сумі 269519,58 грн.; вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 946167,00 грн., у тому числі по періодах: у сумі 56788,00 грн. - по строку сплати 30 серпня 2007 року, у сумі 188221,00 грн. - по строку сплати 01 жовтня 2007 року, у сумі 211937,00 грн. - по строку сплати 30 жовтня 2007 року, у сумі 105909,00 грн. - по строку сплати 30 листопада 2007 року, у сумі 189488,00 грн. - по строку сплати 04 січня 2008 року, у сумі 180786,00 грн. - по строку сплати 03 березня 2008 року, у сумі 12838,00 грн. по строку сплати 30 липня 2008 року; вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту червня 2008 року податок на додану вартість на загальну суму 867,00 грн., який не підтверджений податковими накладними.

В акті перевірки було встановлено, що у періоді, який перевірявся, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 застосовувала загальну систему оподаткування обліку та звітності, а також була зареєстрована як платник податку на додану вартість. Також, у акті перевірки було вказано, що у періоді з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 здійснювала таких вид діяльності як оптова торгівля паливом.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що перевіркою виявлено взаємовідносин позивача з суб'єктами господарювання, діяльність яких припинена відповідно до рішення суду, та яким скасовано свідоцтво платника податку на додану вартість, а саме: з ТОВ «Прадо-Приват» (ухвалою Господарського суду Донецької області від 15 листопада 2008 року у справі № 42/87б був затверджений ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, юридичну особу ТОВ «Прадо-Приват» припинено; 17 листопада 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців був внесений запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом; свідоцтва платника податку на додану вартість анульоване 05 листопада 2008 року) та з ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр» (ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2008 року у справі № Б24/123-08 був затверджений ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, юридичну особу ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр» припинено; 07 травня 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців був внесений запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом; свідоцтва платника податку на додану вартість анульоване 21 травня 2008 року.

Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що позивач (покупець) неправомірно включив до складу валових відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр» (договір поставки товару № 119 від 10 жовтня 2006 року) та у ТОВ «Прадо-Приват» (договір поставки № 05/03/07 від 05 березня 2007 року) паливно-мастильних матеріалів (нафто-газової конденсатної суміші), а суму податку на додану вартість, сплачену у складі вартості таких товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, з огляду на те, що: документів, які б підтверджувати транспортування вказаного товару від постачальників до покупця (зокрема, товарно-транспортних накладних, відомостей про спосіб вимірювання при відвантаженні та розвантаженні таких матеріалів та інших документів первинного обліку, передбачених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155), а також, документів, які підтверджують рух товарів від позивача до його покупців (що зумовило завищення позивачем валових доходів та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по операціях з продажу придбаних у ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр» та ТОВ «Прадо-Приват» паливно-мастильних матеріалів іншим суб'єктам господарювання), ОСОБА_2 під час проведення перевірки надано не було, з урахуванням того, що умовами договорів було передбачено, що всі витрати, пов'язані з доставкою паливно-мастильних матеріалів, несе покупець; довіреною особою підприємця ОСОБА_3 були надані письмові пояснення, в яких вказано, що зберігання паливно-мастильних матеріалів здійснювалось на базі в с. Красне Чорнухинського району (без сплати орендної плати), власником якої є спілка власників майнових паїв, проте будь-яких документів, які б підтверджували наявність відповідних ємностей для зберігання паливно-мастильних матеріалів, до перевірки надано не було, незважаючи на значний обсяг господарських операцій з купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, відображений у податковому обліку.

12 травня 2009 року Лубенська ОДПІ на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0121141701/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 979195,93 грн. - за основним платежем.

12 травня 2009 року Лубенська ОДПІ на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0121131701/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1420551,00 грн., у тому числі: 947034,00 грн. - за основним платежем, 473517,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20 серпня 2009 року № 0121141701/1 та №0121131701/1, від 30 жовтня 2009 року № 0121141701/2 та № 0121131701/2 на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не була доведена реальність господарських операцій за правочинами, укладеними з ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр» та у ТОВ «Прадо-Приват», з огляду на що висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з придбання паливно-мастильних матеріалів у вказаних контрагентів та, як наслідок, про завищення позивачем валових доходів та податкових зобов'язань по господарських операціях з продажу придбаних у ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр» та ТОВ «Прадо-Приват» паливно-мастильних матеріалів іншим суб'єктам господарювання, є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, наведені вище положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, рух товарів оформлюється такими документами: товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, прибутково-видатковими накладними, свідоцтвом про якість товару, сертифікатом відповідності державній системі сертифікації або завіреною постачальником копією сертифікату відповідності товару (якщо він підлягає обов'язковій сертифікації).

Таким чином, податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження правомірності включення витрат до складу валових витрат та до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості паливно-мастильних матеріалів (нафто-газової конденсатної суміші), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне придбання (оприбуткування) таких матеріалів, а також документи, які підтверджують якість таких матеріалів та їх небезпеку, з урахуванням того, що такі речовини віднесено до небезпечних речовин.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами договорів поставки, укладених позивачем з ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр» та ТОВ «Прадо-Приват», були визначено, що постачальник зобов'язаний видати сертифікат на товар, який посвідчує відповідність названої продукції (нафто-газової конденсатної суміші) вимогам відповідних стандартів або технічних умов; всі витрати, пов'язані з доставкою товару, несе покупець.

При цьому, вказані вище документи позивачем під час проведення перевірки та в процесі розгляду справи надані не були.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час проведення перевірки позивач на підтвердження виконання господарських зобов'язань між ним та ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр» і ТОВ «Прадо-Приват» та на підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту надав органу державної податкової служби накладні, видаткові накладні, податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно виходили з того, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Матеріали справи містять відповідь Української фондової біржі від 12 червня 2009 року № 181, наданої на запит Лубенської ОДПІ, про те, що протягом 2007 року ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр», ТОВ «Прадо-Приват», ТОВ «Агропролдторг-2005 (якому ТОВ «Прадо-Приват» відступило право вимоги за договором, укладеним з ОСОБА_2), приватний підприємець ОСОБА_2 не купували і не продавали нафту та газових конденсат на аукціонах, які проводились на базі Української фондової біржі відповідно до Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2000 року № 599. Також, у листі було вказано, що починаючи з 4 кварталу 2007 року по дату вказаної відповіді аукціони з продажу нафти та газового конденсату проводяться на Українській міжбанківській валютній біржі (т.2 арк. справи 15).

Також, матеріали справи містять відповідь ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа» від 16 червня 2009 року № 2/224, наданої на запит Лубенської ОДПІ, про те, що протягом 2007-2008 років ТОВ «Спецстальстандарт-Днепр», ТОВ «Прадо-Приват», ТОВ «Агропролдторг-2005, приватний підприємець ОСОБА_2 не були учасниками аукціонів з продажу нафти та газового конденсату та не придбавали (реалізовували) нафту та газовий конденсат (т.2 арк. справи 16).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті розчини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно довідки Відділення ДАІ Лубенського МРВ Управління МВС України в Полтавській області від 20 травня 2009 року № 2538, наданої на запит Лубенської ОДПІ, за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року на автомобілі РЕНО (днз ВІ 17-91 АІ), ІВЕКО (днз ВІ 72-19 АМ), власником яких є ОСОБА_2, свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів Лубенським відділенням ДАІ з обслуговування Лубенського району та автомобільно-технічної інспекції, підпорядкованого Управлінню МВС України в Полтавській області, не видавалось (т.2 арк. справи 19).

Статтею 20 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Згідно зі статтею 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Разом з цим, доказів, які б підтверджували транспортування паливно-мастильних матеріалів від постачальників до позивача та від позивача до інших суб'єктів господарювання, а також доказів про наявність місць зберігання (сховищ, ємностей) у відповідності до вимог ГОСТ 1510-84 «Нафта та нафтопродукти. Пакування, маркування, транспортування та зберігання» позивачем в процесі розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій надано не було.Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Таким чином, докази, на які послався позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (поставки товару).

Відповідно до положень частин 1, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна