Постанова

від 02.12.2014 по справі 910/18250/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2014 р. Справа№ 910/18250/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Костін В.О.

від відповідача - Скора Ю.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Приватного підприємства «Сервісна компанія «Комфорт Київ»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПП «Сервісна компанія «Комфорт Київ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Київенерго» про зобов`язання укласти договір.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 позовні вимоги були задоволені. Зобов`язано відповідача укласти з позивачем договір про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води з балансоутримувачем під час надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 03.11.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Шевченко Е.О.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О. від 02.12.2014 склад колегії змінено на: головуючий суддя - Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Приватне підприємство «Сервісна компанія «Комфорт», зареєстрована за адресою: м. Сімферополь, вул. Бородіна,16, філія даної компанії була експлуатуючою компанією по утриманню та наданню житлово-комунальних послугв будинках, що розташовані за адресами: м. Київ, вул. Краснова, 5, вул. Смирнова-Ласточкіна,16 та вул. Золотоустівська, 50.

В подальшому діяльність даної філії було припинено в Україні. Для недопущення зупинення експлуатації вказаних житлових будинків було створено ПП «Сервісна компанія Комфорт Київ» і будинки були взяті в оперативне управління та на баланс для подальшої експлуатації.

20.05.2014 позивач звернувся до Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» з проханням укласти договори на теплопостачання будинків, що знаходяться в оперативному управлінні та в експлуатації ПП СК «Комфорт Київ» за адресою: м. Київ, вул. Краснова, 5, вул. Смирнова-Ласточкіна,16 та вул. Золотоустівська, 50.

Листом від 24.06.2014 Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» повідомило позивача про відповідний перелік документів, які необхідно подати для укладання вказаних договорів та направило зобов`язання підписання угоди про зміну боржника.

Як зазначає позивач, подальші звернення до відповідача з проханням щодо укладання договорів не надали жодного результати, оскільки останній фактично відмовлявся укладати договори із ПП «СК «Комфорт Київ» до погашення ним боргів за ПП «СК «Комфорт», хоча як зазначає позивач він не має жодного відношення до ПП «СК «Комфорт», не є його правонаступником, а отже і не повинен сплачувати його борги.

Зважаючи на вказане, позивач був змушений звернутися із позовом до суду з вимогою про зобов`язання відповідача укласти договори на постачання теплової енергії.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про житво-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Статтею 19 вказаного закону визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Згідно із ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Частиною 3 ст. 179 ГК України визначено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 181 ГК України Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Як вбачається із копії листів, долучених до позовної заяви, позивачем були надані відповідачу всі необхідні та витребувані ним документи для укладання договорів на постачання теплової енергії по 3 будинкам.

Проте, договори так підписані й не були.

В процесі розгляду позову судом першої інстанції, позивачем була подана заява про зміну позовних вимог, відповідно до резолютивної частини якої, вбачається, що позивач просив суд зобов`язати відповідача укласти з позивачем договір про співпрацю.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає і дане підтверджується викладеним у заяві про зміну позовних вимог, позивач направив на адресу відповідача лист з пропозицією укласти договір про співпрацю 19.09.2014.

Приписами чинного законодавства України встановлений 20-ти денний строк для того, щоб сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформила договір відповідно до вимог частини першої статті 181 ГК України і повернула один примірник договору другій стороні або надіслала відповідь на лист, факсограму тощо.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивач, не дочекавшись відповіді від позивача, 24.09.2014 подає до Господарського суду міста Києва заяву про зміну позовних вимог, в якій просить суд зобов`язати відповідача укласти договір про співпрацю, не зважаючи на те, що фактично спору між сторонами с приводу укладання саме такого договору на той час не існувало.

Колегія суддів, вивчивши наявні матеріали справи, доводи та пояснення, надані представниками сторін як в першій так і в апеляційній інстанції, приходить до висновку, що Господарський суд міста Києва не вповному обсязі з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, а тому дійшов помилкового висновку щодо задоволення вимог позивача, в зв`язку з чим рішення місцевого суду має бути скасоване та постановлене нове, виходячи з наступного.

Апелянт в скарзі зазначав, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, а саме прийнята заява про зміну позовних вимог вже після початку розгляду позову по суті.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно із п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Відповідно до протоколу судового засідання від 11.09.2014 вбачається, що судом розпочато слухання спору по суті, оголошено склад суду, роз`яснино сторонам права та обов`язки, представники сторін надали по справі усні пояснення і судом було оголошено по справі перерву до 06.10.2014 відповідно до ст. 77 ГПК України, тобто суд перейшов до розгляду справі по суті, проте до нарадчої кімнати не видалявся, рішення по справі 11.09.2014 не постановляв.

В той же час, згідно із відтиском штампу Господарського суду міста Києва, позивачем 19.09.2014 була подана заява про зміну позовних вимог.

Згідно із текстом оскаржуваного рішення, судом була прийнята подана позивачем заява про зміну позовних вимог і задоволені саме ті вимоги, що зазначену в вказаній заяві.

Тобто, суд першої інстанції, в порушення процесуальних норм чинного Господарського процесуального кодексу України, прийняв заяву про зміну позовних вимог та задовольнив вказані в ній вимоги в повному обсязі.

Статтею 104 ГПК України передбачено, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

До того ж, як вірно було зазначено представником відповідача в апеляційній скарзі, з аналізу заяви про зміну предмету позову вбачається, що позивачем змінено не лише предмет, але й підстави позову.

Положеннями частини 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Зважаючи на те, що колегією суддів визначено, що місцевий суд в порушення норм чинного законодавства України прийняв, розглянув та задовольнив заяву позивача про зміну предмету позову, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вказану вище заяву позивача та переглядає рішення першої інстанції по первинним вимогам Приватного підприємства «Сервісна компанія «Комфорт Київ», а саме зобов`язання відповідача укласти з позивачем договір на постачання теплової енергії.

Договір - це волевиявлення учасника правочину, яке в силу ст. 203 ЦК України повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а відмова відповідачів від укладення такого договору є формою реалізації ними своїх прав.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання та відмови без достатніх підстав на укладання договору між виконавцем послуг та виробником, особа чиї право в даному випадку порушено, має право звернутися до суду для захисту порушеного права на підставі п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним, на умовах, передбачених нормативним актом.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного суду України від 10.10.2012 № 6-110цс12.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджений ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, передбачено, що користування тепловою енергіє допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем та теплопостачальною організацією. Договори укладаються відповідно до типових договорів, форма яких затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Проте, як зазначає відповідач, на сьогоднішній день типових форм договорів центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання не затверджено.

В той же час позивачем в позовній заяві не було надано тексту договору на постачання теплової енергії, який позивач має намір укласти з відповідачем, не зазначено усіх істотних умов договору, тобто суд не може задовольнити позовні вимоги в спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем, та не вбачається можливим визнати договір на постачання теплової енергії укладеним, з підстав вище зазначених.

До того ж, як зазначив представник відповідача в суді апеляційній інстанції і представник позивача не заперечував проти вказаного, на даний час відповідач уклав договори з позивачем на постачання теплової енергії по двом будинкам, а з мешканцями третього будинку відповідач буде укладати договору безпосередньо із користувачами послуг.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач в позовній заяві визначає себе виконавцем послуг, в той час як виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води є теплопостачальна організація, суб`єкт господарювання, що має ліцензію на постачання теплової енергії.

Відповідно до інформації Єдиного ліцензійного реєстру, ПП «СК «Комфорт-Київ» не має такої ліцензії, а отже не може бути виконавцем вказаних вище послуг.

Згідно ч.3 ст. 29 ЗУ «Про житлово-комунальних послуг» договір на надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у багатоквартирних будинках укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцем послуг.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 103 ГПК України встановлено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем не вірно був обраний спосіб захисту порушеного права, а також те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права була прийнята та задоволена заява про зміну предмету позову, колегія судів вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства « Київенерго» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 - скасуванню.

Згідно із ч. 4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства « Київенерго» - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 у справі № 910/18250/14- скасувати. Постановити нове.

В задоволені позовних вимог Приватного підприємства «Сервісна компанія «Комфорт Київ» відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства «Сервісна компанія «Комфорт Київ» (01054, м. Кив, вул. Дмитрівська, 46 ЄДРПОУ 39179991) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 6 код 00131305) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 609 грн.

Матеріали справи № 910/18250/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов