Рішення

від 01.12.2014 по справі 910/24258/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24258/14 01.12.14 Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль»

про стягнення 365708 грн. 34 коп.

Представники сторін:

від позивача: Бурлака А.В. - представник за довіреністю № 2 від 14.02.2014;

від відповідача: Пінчук К.Ю. - представник за довіреністю б/н від 24.11.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.11.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль» про стягнення 365708 грн. 34 коп., з яких 358585 грн. 76 коп. основного боргу та 7122 грн. 58 коп. пені.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 02/12/13-1 від 28.11.2013 та Договору про внесення змін та доповнень до нього від 01.09.2014, не виконав своє зобов'язання з оплати за поставлений товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 358585 грн. 76 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за поставлений позивачем товар, останнім було нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 7122 грн. 58 коп. за період з 01.10.2014 по 29.10.2014.

Також у прохальній частині позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» просило суд накласти арешт на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль» чи на грошові кошти в межах 365708 грн. 34 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2014 порушено провадження у справі № 910/24258/14 та розгляд справи призначено на 24.11.2014.

24.11.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які суд долучив до матеріалів справи.

24.11.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 24.11.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 01.12.2014.

01.12.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про витребування доказів, в якому відповідач просив суд витребувати у позивача належним чином завірену копію, а також оригінал для огляду документа, що підтверджує повноваження заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» Осипової О.О. щодо підписання від імені позивача документів, зокрема, видаткових накладних.

За змістом ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується, обставини, що перешкоджають його наданню, підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація, обставини, які може підтвердити цей доказ.

Вказане клопотання позивача не містить, зокрема, обґрунтування обставин, які може підтвердити витребовуваний відповідачем доказ, його значення для справи та правильного вирішення спору.

Розглянувши в судовому засіданні 01.12.2014 клопотання відповідача про витребування доказів, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Розглянувши у судовому засіданні 01.12.2014 клопотання позивача про забезпечення позову, викладене в прохальній частині позовної заяви, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

У відповідності до п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 вищевказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 01.12.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.12.2014 повідомив, що ним до відділу діловодства Господарського суду міста Києва було подане клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з метою встановлення, чи належить підпис на видатковій накладній № 736 від 16.09.2014 саме директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль» Кривохижому М.М.; підтримав подане ним до відділу діловодства Господарського суду міста Києва клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, проти позову заперечив.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи, суд відмовив в його задоволенні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4, питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Натомість, відповідачем не доведено необхідності призначення почеркознавчої експертизи, а твердження про те, що директором відповідача Кривохижим М.М. не підписувалась видаткова накладна № 736 від 16.09.2014 є необґрунтованим.

У судовому засіданні 01.12.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

28.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» (продавець) укладено Договір № 02/12/13-1, відповідно до умов якого продавець зобов'язаний передати у власність покупцю металопродукцію, товар, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити її.

01.09.2014 між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Договору № 02/12/13-1 від 28.11.2013.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 02/12/13-1 в редакції Договору про внесення змін, поставка товару здійснюється за умови здійснення попередньої оплати або відстрочки платежу за товар/партію товару відповідно до специфікацій і виставлених рахунків. Підставою для виставлення рахунку є підписання специфікації покупцем на певну партію товару.

Згідно з п. 2.2 Договору № 02/12/13-1, датою поставки вважається дата отримання товару на складі за адресою: Київська обл., м. Київ, вул. Бориспільська, 19 (самовивіз).

Строк поставки за даним Договором - три робочі дні з моменту здійснення попередньої оплати відповідно до п. 4.1 Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору № 02/12/13-1 в редакції Договору про внесення змін, ціна на товар вказуються в рахунку та специфікації, які є невід'ємними частинами даного Договору. У зв'язку з імпортним походженням товару ціни в специфікаціях вказуються в доларах США або Євро як грошовий еквівалент зобов'язання перед продавцем зі сторони покупця відповідно до ст. 524 Господарського кодексу України. У випадку здійснення розрахунків частинами, сума перерахованих коштів у гривні підлягає перерахуванню в долар США або Євро по міжбанківському курсу на початок дня здійснення розрахунку, вказаному на сайті http://finance.liga.net/ . Після проведення кінцевого розрахунку за поставлений товар продавець здійснює оформлення корегування видаткової накладної і корегування податкової накладної з подальшим їх наданням покупцю.

Загальна сума договору орієнтировко складає 1000000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ (п. 3.2 Договору № 02/12/13-1).

Відповідно до п. 4.1 Договору № 02/12/13-1 в редакції Договору про внесення змін, оплата узгодженої сторонами в рахунку та специфікації партії товару, що поставляється, здійснюється у наступному порядку: 100% попередньої оплати за товар/партію товару протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку на оплату або відстрочка платежу на 14 календарних днів з моменту відвантаження.

Згідно з п. 10.1 Договору № 02/12/13-1, даний Договір вступає в силу після його підписання і діє до 31.12.2014.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Судом встановлено, що 16.09.2014 сторони підписали специфікацію № 2 до Договору № 02/12/13-1 на поставку узгодженого товару на загальну суму 26561 дол США 91 цент, зазначивши курс долара США по відношенні до гривні 1 дол. США / 13,50 грн., та вказавши, що кінцевий розрахунок здійснюється в гривні з урахуванням долара за курсом на дату здійснення розрахунку.

Судом встановлено, що узгоджений сторонами товар у специфікації № 2 від 16.09.2014 в повному обсязі був поставлений відповідачу 16.09.2014, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією видаткової накладної № 736 від 16.09.2014 на суму 358585 грн. 76 коп., рахунку № 698 від 16.09.2014 та довіреністю № 73 від 16.09.2014 на отримання матеріальних цінностей.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на погоджений у п. 4.1 Договору № 02/12/13-1 в редакції Договору про внесення змін сторонами строк оплати за поставлений товар, а саме відстрочка платежу на 14 календарних днів з моменту відвантаження, суд приходить до висновку, що свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач повинен був здійснити до 30.09.2014 (включно).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль» за Договором № 02/12/13-1 від 28.11.2013 та додаткової угоди до нього в розмірі 358585 грн. 76 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та, зокрема, підписаним та скріпленим печатками уповноваженими представниками сторін актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2014 по 19.09.2014, та відповідачем не спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 358585 грн. 76 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль» суми основного боргу в розмірі 358585 грн. 76 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 02/12/13-1 від 28.11.2013 та Договору про внесення змін до нього від 01.09.2014 щодо оплати за поставлений товар позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 7122 грн. 58 коп. за період з 01.10.2014 по 29.10.2014.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно зі статтею 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.1 Договору № 02/12/13-1 в редакції Договору про внесення змін, у випадку несвоєчасної оплати продавець має право вимагати від покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення оплати товару/партії товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов, що він відповідає передбаченим законодавством порядку та способу нарахуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль» пені в розмірі 7122 грн. 58 коп. за період з 01.10.2014 по 29.10.2014 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду заяви забезпечення позову сплачується судовий збір за ставкою 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014, № 719-VII, з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду не був сплачений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, та зважаючи на те, що вказана заява була розглянута судом та відмовлено в її задоволенні, судовий збір в розмірі 1827 грн. 00 коп. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каркаспрофіль» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, офіс 111; ідентифікаційний код: 38888505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» (51200, Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Стадіонна, буд. 31-А, кімната 4; ідентифікаційний код: 36960427) основний борг в розмірі 358585 (триста п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 76 коп., пеню в розмірі 7122 (сім тисяч сто двадцять дві) грн. 58 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7314 (сім тисяч триста чотирнадцять) грн. 17 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» (51200, Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Стадіонна, буд. 31-А, кімната 4; ідентифікаційний код: 36960427) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 08.12.2014

Суддя І.М. Отрош