Постанова

від 04.12.2014 по справі 925/1434/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2014 р. Справа№ 925/1434/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Ільєнок Т.В.

За участю представників:

від позивача: Боєв М.О. - представник за довіреністю,

від відповідача: Леміщенко Л.С. - представник за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна виробничо-технічна фірма «Колор»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014р.

у справі №925/1434/14 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Перспектива-Плюс»

до Приватного підприємства «Комерційна виробничо-технічна фірма «Колор»

про стягнення 62 307,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Перспектива-Плюс» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства «Комерційна виробничо-технічна фірма «Колор» (далі-відповідач) про стягнення 62 307,87 грн., з яких: 54 674,64 грн. - основного боргу, 1 065,03 грн. - 3% річних та 6 568,20 гри. - інфляційне збільшення.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014 року у справі №925/1434/14 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Комерційна виробничо-технічна фірма "Колор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Перспектива - Плюс" 54 674,64 грн. боргу, 1 065,03 грн. трьох відсотків річних, 6 568,20 грн. втрат від інфляції, 1 827,00 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 14.10.2014р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.03.2012 між позивачем, як консигнантом, та відповідачем, як консигнатором, був укладений договір консигнації №20/3 (далі - договір), за умовами якого консигнант передає консигнаторові товари для демонстрації та продажу, відповідно до умов даного договору та по цінах, вказаних у прайс-листі, що є невід'ємною частиною цього договору. Консигнатор реалізовує товар від свого імені.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили строк реалізації товарів - 50 днів з дня передачі їх консигнаторові.

З пункту 4.2 договору вбачається, що товар передається консигнаторові за актом приймання-передачі або за накладною.

У відповідності до п.2.1 договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату (перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача) за переданий йому позивачем товар по мірі реалізації, але не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання товару.

Консигнант зберігає право власності на товари до їх реалізації або до викупу їх консигнатором.

Відповідно до розділу 3 договору консигнантом у прайс-листі до договору зазначаються ціни виробника товару. Консигнатор має право встановлювати продажні ціни на товари за умови, що завищення ціни не впливатиме негативно на продаж товарів.

Різниця між продажною ціною і ціною договору надходитиме консигнаторові як плата за виконання ним доручення консигнанта.

Якщо товар не буде реалізовано протягом 50 днів, консигнатор повинен придбати одержані товари у свою власність, повністю оплативши їх вартість. Оплата проводиться протягом трьох днів по закінченні строку реалізації.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору передав відповідачу товар на загальну суму 619 048,92 грн.

Проте, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання з оплати переданого йому товару виконав частково, сплативши у безготівковій формі лише 564 374,28 грн.

Остання партія товару була передана відповідачу 17.09.2013р.

Станом на цю дату відповідач здійснив оплату за товар на загальну суму 543 374,28 грн.

Після спливу 90 днів з моменту передачі відповідачу останньої партії товару, тобто станом на 18.12.2013 сума неоплаченого відповідачем товару становила 75 674,64 грн., а отже, на підставі п. 2.1 договору, у відповідача виник борг перед позивачем у відповідному розмірі, суму якого відповідач згодом зменшив до 54 674,64 грн., сплативши протягом 2014 року (до 18.07.2014) 21 000 грн. Після цього погашення заборгованості припинилось.

Таким чином, розмір основного боргу відповідача за договором на момент подання позову складає 54 674,64 грн., як різниця між вартістю фактично переданого товару (619 048,92 грн.) та сумою фактично сплачених відповідачем коштів за нього (564 374,28 грн.).

Між сторонами були підписані Акти звіряння взаємних розрахунків: за період 01.03.2013 - 22.05.2013р., яким зафіксована заборгованість відповідача на користь позивача у розмірі 96 553,64 грн., та за період 2013 року, яким зафіксована заборгованість відповідача на користь позивача станом на 31.12.2013 у розмірі 75 674,64 грн.

Позивач вважає, що укладений між сторонами договір за правовою природою є змішаним, таким, що містить у собі елементи договору консигнації (товар передається позивачем відповідачу для здійснення ним подальшої реалізації такого товару від свого імені) та договору поставки (взаємні зобов'язання позивача та відповідача - поставка товару та його оплата).

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача 54 674,64 грн. основного боргу на підставі договору.

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою КМ України від 29.12.2007 №1409 під договором консигнації слід розуміти операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням другої сторони (консигнанта) продати протягом визначеного часу (строку дії угоди консигнації) за обумовлену винагороду з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту.

За правовою природою договір консигнації на продаж продукції є договором комісії.

У відповідності до ст.1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 3 статті 1012 Цивільного кодексу України передбачено, що істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відповідно до частин 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В судовому засіданні та відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що повністю виконав свої договірні зобов'язання.

В свою чергу, апелянт в задоволенні позовних вимог просив відмовити, обґрунтовуючи наступним.

За доводами позивача договір відноситься до змішаних договорів, що містить елементи договорів поставки та консигнації. З огляду на дане, позивачем застосовано положення закону, що регламентують порядок укладення та виконання договору поставки.

Між сторонами у 2012 укладались два договори: представництва та консигнації без зазначення номера договору.

Як за умовами першого, так і за умовами другого позивач передавав відповідачеві свою продукцію "планта-віта" за цінами відповідно до прайса для демонстрації та продажу даної продукції на території Черкаської області. При цьому за договором представництва сторони погодили порядок оплати за наданий на реалізацію товар як на умові передплати так і на інших умовах, обумовлених сторонами без зазначення конкретних часових меж.

З аналізу змісту доданих до позовної заяви видаткових накладних, які за доводами позивача підтверджують відпуск товару відповідачеві за умовами договору консигнації, вбачається здійснення поставки товару на підставі договору №20/3 від 20.03.2012. Наявні у відповідача екземпляри договорів представництва та консигнації не містять інформації про присвоєння номера договору. Не містить посилань на договір і надані позивачем акти звірки за 2013 рік. Зважаючи на дане, посилання позивача на здійснення передачі товару по доданим накладним саме за договором консигнації безпідставні та не доведені.

У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як випливає з п.1.7 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Відповідач зазначає, що жодних вимог щодо необхідності перерахування грошових коштів за передану продукцію від позивача не надходило.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач стверджує, що ним не допущено порушення грошового зобов'язання перед позивачем.

Відповідач не погоджується із вказаною позивачем сумою заборгованості. В підтвердження наявності заборгованості позивачем надано видаткові накладі із переліком переданої продукції та її вартістю. Позивач не заперечує проти того, що вартість переданого товару обумовлювалась прайсом підприємства. Позивачем також додано до матеріалів позову копію прайсу із відповідним переліком продукції та цінами. Проте зі змісту обох договорів вбачається, що продукція мала б передаватися відповідачеві за ціною прайса з урахуванням 30% знижки (п. 1.3. договору консигнації та п. 3.1. договору представництва). Надані видаткові накладні містять інформацію про ціну продукції відмінну від обмовленої в договорах, укладених між сторонами спору. Наприклад, вартість 1000 л добрива "Планта-Віта" зернові за умовами договору мала б становити та відповідно до наданого позивачем прайсу 18 547,20 грн. без ПДВ ( 23 184,00 з ПДВ): 33 120,00 (вартість з ПДВ 1000 л за прайсом) - 9 936,00 (30% від вартості з ПДВ за прайсом) = 23 184,00 грн.

Натомість за видатковою накладною №36 від 09.04.2012 добриво "Планта-Віта" зернові в кількості 1000 л відпущено за ціною 21 280,00 грн. без ПДВ (25 536,00 грн. з ПДВ), що не відповідає ні вартості продукції за умовами договору, ні цінам, зазначеним у наданому прайсі позивача.

Різниця між нарахованою за накладною №36 сумою та вартістю даної продукції за договором консигнації складає 2352,00 грн. ( 25 536,00 -23184,00=2352,00).

Аналогічна невідповідність договірної ціни вбачається з аналізу видаткових накладних: №61 від 11.05.2012 добриво "Планта-Віта" універсальне в кількості 1530 л відпущено за ціною 30 523,50 грн. без ПДВ (36 628,20 грн. з ПДВ).

Відповідно до наданого позивачем прайсу вартість продукції за договором мала б складати: 47368,80 грн. (вартість 1530 л з ПДВ за прайсом) - 14210,64 грн. (30% від вартості з ПДВ за прайсом) =33158,16 грн. з ПДВ.

Різниця між нарахованою за накладною №61 сумою та вартістю даної продукції за договором консигнації складає 3470,04 грн. (36 628,20 - 33158,16=3470,04).

№58 від 30.05.2012 добриво "Планта-Віта" кукурудза в кількості 2800 л відпущено за ціною 58 408,00 грн. без ПДВ (70089,60 грн. з ПДВ).

Відповідно до наданого позивачем прайсу вартість продукції за договором мала б складати: 91 056,00 (вартість 2800 л з ПДВ за прайсом) - 27316,80 грн. (30%) від вартості з ПДВ за прайсом) =63739,20 грн. з ПДВ

Різниця між нарахованою за накладною №58 сумою та вартістю даної продукції за договором консигнації складає 6350,40 грн. (70089,6 - 63739,20= 6350,40).

№82 від 18.09.2012 добриво "Планта-Віта" універсальне в кількості 1200 л відпущено за ціною 23940грн. без ПДВ (28728,00 грн. з ПДВ).

Відповідно до наданого позивачем прайсу вартість продукції за договором мала б складати: 37 152,00 (вартість 1200 л з ПДВ за прайсом) - 1145,60 (30% від вартості з ПДВ за прайсом) =26006,40 грн.

Різниця між нарахованою за накладною №82 сумою та вартістю даної продукції за договором консигнації складає 2721,60 грн. (28728,00 - 26006,40= 2721,60).

Загальна сума різниці між нарахованою за вищевказаними накладними та договірною вартістю продукції становить 14 894,04.

З огляду на викладене вище, відповідач вважає, що договірна ціна за продукцію не відповідає сумам зазначеним у наданих позивачем видаткових накладних.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Так, на думку позивача, укладений між сторонами договір консигнації є змішаним та містить елементи договору поставки. З огляду на дане, позивачем до спірних правовідносин застосовуються норми і положення законодавства про договірні зобов'язання поставки. Відповідач вважає таку позицію хибною.

Правилами застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" затвердженими Постановою Верховної Ради України від 27.06.1995 №247/95-ВР, визначено поняття консигнаційної операції, відповідно до якого це є - господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності (консигнанта), що передбачає експорт матеріальних цінностей до складу іншого суб'єкта підприємницької діяльності (консигнатора) з дорученням реалізувати зазначені матеріальні цінності на комісійних засадах.

Отже, вказаний договір за своїм змістом відноситься до договорів комісії. В силу ст.1014 Цивільного кодексу України, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1.1 договору консигнації консигнант передає консигнаторові товари для демонстрації та продажу. При цьому право власності на товар до консигнатора не переходить. Відповідно до п. 2.2. договору, консигнант зберігає право власності на товари до їх реалізації або до їх викупу консигнатором.

Наведене вище свідчить про те, що сума вартості продукції переданої позивачем відповідачу не є заборгованістю, як те вказано в позовній заяві, оскільки дана продукція є власністю позивача. За умовами договору консигнації зобов'язання щодо перерахування коштів позивачеві виникає у відповідача після реалізації переданого товару (продукції).

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право на захист цивільних прав та інтересів особи і способи їх захисту. Абзацом другим ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, ніж тими, що передбачені ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Обираючи спосіб захисту та заявляючи вимоги про стягнення заборгованості за зобов'язаннями відповідача, що виникли із договору консигнації, і посилаючись в обґрунтування своїх вимог на умови Договору консигнації, позивач не довів, що відповідач реалізував товар, тому за умовами Договору не виникли правові підстави для стягнення з нього вказаної суми.

Сам факт передачі товару відповідачу та звірки розрахунків сторонами не свідчить про наявність підстав для стягнення 62 307,87 грн. Вимог з інших підстав позивач не заявляє.

Позивач не звертався до відповідача з вимогами щодо повернення власного майна та/або викупу товару та сплати його вартості.

Судова колегія вважає, що заперечення відповідача проти позову є безпідставними, оскільки строк виконання зобов'язань та ціна товару були визначені сторонами умовами договору.

Також, судова колегія відхиляє й заперечення відповідача про те, що позивачем до спірних правовідносин застосовуються норми і положення законодавства про договірні зобов'язання поставки, в той час як договір за своїм змістом відноситься до договорів комісії.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

На підставі вищевказаного, судова колегія вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 54 674,64 грн. є обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають до задоволення.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання , приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судова колегія прийшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача 6 568,20 грн. інфляційних нарахувань та 1 065,03 грн. 3% річних.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, учасниками процесу не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна виробничо-технічна фірма «Колор» на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014р. у справі №925/1434/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014 року у справі №925/1434/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/1434/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 09.12.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді В.В. Куксов

Т.В. Ільєнок