Рішення

від 02.12.2014 по справі 916/3089/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2014 р.Справа № 916/3089/14

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Князєвої К.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Висоцький С.О. за довіреністю від 24.12.2013р.

Від відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом підприємства Федерації професійних спілок України „Проектно-вишукувальний інститут „Укркурортпроект" до приватного підприємства фірми „Алан" про виселення та за зустрічним позовом приватного підприємства фірми „Алан" до підприємства Федерації професійних спілок України „Проектно-вишукувальний інститут „Укркурортпроект" про визнання недійсним договору оренди, -

ВСТАНОВИВ:

Підприємство Федерації професійних спілок України „Проектно-вишукувальний інститут „Укркурортпроект" (далі по тексту - ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до приватного підприємства фірми „Алан" (далі по тексту - ППФ „Алан") про виселення із нежитлових приміщень № 101 підвалу (цоколю) будинку по вул. Піонерській, 3, в м. Одесі. Позовні вимоги обгрунтовані фактом припинення дії договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р., укладеного між сторонами по справі, за умовами якого спірні приміщення, що належать позивачу, було надане в користування відповідачу, а також відмовою останнього звільнити вказані приміщення у добровільному порядку.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, 20.10.2014р. ППФ „Алан" звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" про визнання недійсним договору оренди № 2012-4/09 від 03.09.2012р., укладеного між сторонами по справі. В обгрунтування позовних вимог за зустрічним позовом ППФ „Алан" посилається на відсутність у позивача на час укладення вказаного договору оренди належним чином зареєстрованого права власності на нерухомість, яка є предметом орендних правовідносин, а також оспорюванням з боку відповідача правової підстави набуття позивачем права власності на неї.

Ухвалою від 21.10.2014р. господарським судом зустрічний позов ППФ „Алан" був прийнятий до сумісного розгляду із первісним позовом ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект".

21.10.2014р. позивачем було уточнено заявлені позовні вимоги щодо ідентифікації спірних приміщень, в результаті чого, ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" просить суд виселити відповідача із нежитлових приміщень № 101 підвалу (цоколю) будинку по вул. Піонерській, 3, в м. Одесі, а саме з приміщень №№ 1, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14 відповідно до технічного паспорту від 03.02.2014р. Вказана редакція позовних вимог була прийнята до розгляду господарським судом.

Ухвалою від 21.10.2014р. на підставі ст. 79 ГПК України провадження у даній справі було зупинено до завершення апеляційного провадження із перегляду ухвали господарського суду Одеської області від 09.06.2008р. по справі № 20/59-08-999. В свою чергу, ухвалою від 27.11.2014р. провадження у даній справі було поновлено через усунення обставин, які зумовили його зупинення.

В судове засідання, призначене на 02.12.2014р., представник відповідача не з'явився, незважаючи на належне його повідомлення про час та місце розгляду справи, що підтверджується відповідною телефонограмою від 27.11.2014р., долученою до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

03.09.2012р. між ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" (Наймодавець) та ППФ „Алан" (Наймач) було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09, у відповідності до п.п. 1.1, 1.2 якого цим договором регулюються правовідносини, пов'язані з переданням Наймодавцем Наймачеві у строкове платне користування нежитлового приміщення (підвалу), що орендується. Адреса приміщення: м. Одеса, вул. Піонерська, 3. Площа об'єкту, що передається в користування: 30,00 кв.м. Передача об'єкту в оренду не дає Наймачу права власності на нього. Наймач користується об'єктом оренди без права розпорядження.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. передача та повернення об'єкта, що орендується, здійснюється на підставі актів, підписаних двосторонньою комісією, що складається з представників сторін. Об'єкт, що орендується, передається Наймодавцем та приймається Наймачем в оренду протягом 3 днів з дати підписання цього договору.

Як свідчить наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі орендованих приміщень від 03.09.2012р., на виконання умов договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. ППФ „Алан" було прийнято в користування орендоване нежитлове приміщення площею 30,00 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Варламова, 3.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. цей договір укладається терміном з 03.09.2012р. до 31.08.2013р. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору, які мали місце під час дії цього договору. Якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 10 днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить про намір його розірвати, договір може бути пролонгованим на новий термін шляхом підписання додаткових угод до цього договору.

Як стверджує позивач, строк дії договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. сплинув з 01.09.2013р., оскільки умовами даної угоди передбачено можливість її пролонгації виключно шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яку сторони не вчиняли. У зв'язку з викладеним, листом від 27.09.2013р. за вих. № 01-25/51, який був вручений відповідачу 14.10.2013р., ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" повідомило ППФ „Алан" про необхідність звільнення орендованих ним за спірним договором приміщень.

Проте, за твердженнями ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект", незважаючи на припинення дії договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р., відповідач продовжує самовільно використовувати нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, на підтвердження чого представниками позивача було складено відповідні акти від 22.10.2013р. та від 21.07.2014р. У зв'язку із відмовою ППФ „Алан" у добровільному порядку звільнити спірне приміщення після припинення строку дії договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. позивач був змушений звернутись до суду із даними позовними вимогами.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, ППФ „Алан" посилалось на невідповідність договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. вимогам закону, оскільки орендодавцем за цією угодою виступала особа, право власності якої на момент вчинення цього правочину не виникло в передбаченому законом порядку, в результаті чого, відповідачем був заявлений зустрічний позов про визнання спірного договору недійсним.

З урахуванням обставин справи, господарський суд вважає за необхідне, першочергово, надати правову оцінку спірному договору та звернутись до наступних положень чинного законодавства.

Відповідно до ст. 215 України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У п.п. 2.1, 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З огляду на вищенаведене, приймаючи до уваги, що оспорюваний правочин є договором оренди, господарський суд вважає за необхідне звернутись до приписів законодавства, якими були врегульовані відповідні правовідносини на час укладення договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно зі ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди може бути зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2009р. по справі № 20/59-08-999 було затверджено мирову угоду від 09.06.2008р., укладену між Федерацією професійних спілок України та ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект", за умовами якої останнє прийняло у власність від Федерації професійних спілок України вбудоване виробниче приміщення проектного інституту „Укркурортпроект" у цокольному та на першому поверхах будинку гуртожитку МОП в м. Одесі по вул. Варламова, 3, площею 1 830 кв.м. В свою чергу, ухвалою від 09.06.2008р. господарським судом було виправлено допущені в описовій та резолютивній частини ухвали суду від 09.06.2008р. по справі № 20/59-08-999 описки шляхом заміни словосполучення „площею 1 830 кв.м." на словосполучення „загальною площею 1 996,2 кв.м.".

Відповідно до довідки з Адресного реєстру міста Одеси від 30.12.2013р. № 356421/1, виданої юридичним департаментом Одеської міської ради, у вказаному реєстрі на підставі ухвали господарського суду Одеської області від 09.06.2008р. по справі № 20/59-08-999 було зарезервовано наступну адресу об'єкта нерухомого майна: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, нежитлові приміщення № 101.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 28344472 від 20.10.2014р., виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції, за позивачем 24.02.2014р. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 101, загальною площею 1 996,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, буд. 3. Правовою підставою виникнення зареєстрованого права власності позивача на вказаний об'єкт нерухомості є ухвали господарського суду Одеської області від 06.02.2009р. та від 09.06.2008р. по справі № 20/59-08-999.

Оскільки відповідно до ст. 182 ЦК України та ч.3 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухому річ виникає з моменту його державної реєстрації, а також враховуючи, що право власності на об'єкт нерухомості, до складу якого входить і орендоване за спірним договором приміщення, виникло у ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" 24.02.2014р., тобто після укладення оспорюваного договору, господарський суд доходить висновку, що на час укладення договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. у позивача в передбаченому законом порядку не виникло право власності на передане ним в оренду нерухоме майно.

Проте, чинною на теперішній час постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.01.2008р. по справі № 16/509-05-11699, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2008р., на підставі аналізу статуту ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект", постанов президії та секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок СРСР (№ 24 від 29.10.1965р. „О строительстве домов отдыха и туристко-оздоровительных учреждений», № 18 від 08.07.1966р. «О создании союзного проектного института Центрального совета по управлению курортами профсоюзов» та № 21 від 19.08.1966р. «О структуре союзного проектного Института «Союзкурортпроект» встановлено, що нежилі приміщення 1-го та цокольного поверхів загальною площею 2022 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, належать Федерації професійних спілок України, яка є правонаступником Центральних органів Професійних спілок СРСР та знаходяться у ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" на праві господарського відання.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, факт належності нежилих приміщень 1-го та цокольного поверхів розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, до складу яких також входить і орендоване за спірним договором приміщення, ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" на праві господарського відання є преюдиціальним для даної справи та не потребує доведення.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Частинами 1, 3 ст. 136 ГК України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Таким чином, право господарського віддання є майновим правом на майно, наявність якого, згідно з положеннями ст. 761 ЦК України, надає особі можливість виступати орендодавцем майна у правовідносинах найму.

У зв'язку з викладеним, господарським судом відхиляються посилання ППФ „Алан" на відсутність у позивача повноважень на передання в оренду майна, яке є предметом договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р., на час укладення даної угоди як на підставу для визнання цього правочину недійсним. При цьому, посилань на наявність будь-яких інших порушень закону, допущених при вчиненні оспорюваного правочину, ППФ „Алан" суду наведено не було. Викладене має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог ППФ „Алан" за зустрічним позовом.

Що стосується позовних вимог ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" за первісним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як було вказано вище по тексту рішення, відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. цей договір укладається терміном з 03.09.2012р. до 31.08.2013р. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору, які мали місце під час дії цього договору. Якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 10 днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить про намір його розірвати, договір може бути пролонгованим на новий термін шляхом підписання додаткових угод до цього договору.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Положеннями ч. 2 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

За таких обставин, суд зазначає, що за загальним правилом у випадку відсутності на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку заперечень орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Проте, наведена норма є диспозитивною, від положень якої сторони за взаємною згодою можуть відступити, унеможлививши здійснення автоматичної пролонгації договору за принципом мовчазливої згоди сторін.

Як свідчить зміст п.п. 7.1, 7.2 договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. сторонами по справі було погоджено можливість продовження строку дії даного договору виключно шляхом укладення додаткової угоди з цього приводу, тобто сторони скористались наданою законом можливістю відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати правовідносини на власний розсуд.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідна додаткова угода про продовження строку дії договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. сторонами укладена не була, у зв'язку з чим, господарський суд доходить висновку, що вказаний договір припинив свою дію з 01.09.2013р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно з положеннями п. 2.3 договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. об'єкт, що орендується, повертається Наймачем та приймається Наймодавцем протягом 3 днів з дати закінчення терміну дії договору.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договорів та актів цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем приміщення, яке є предметом договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р., на користь ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" після закінчення строку дії даної угоди. Більш того, за твердженням позивача, окрім неповернення орендованого за спірним договором приміщення, також було зайнято інші приміщення підвалу, в результаті чого, на момент вирішення даного спору, відповідачем використовуються нежитлові приміщення підвалу № 101, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, номер приміщень №№ 1, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14 за технічним паспортом, виготовленим станом на 03.02.2014р.

Як було зазначено вище по тексту рішення, положеннями ч. 3 ст. 136 ГК України передбачено застосування щодо захисту права господарського відання положень закону, встановлених для захисту права власності.

Приписами статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Засади захисту права власності врегульовані статтею 386 Цивільного кодексу України, якою проголошено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння встановлені статтею 387 цього Кодексу.

При цьому, згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як було зазначено вище по тексту рішення, відповідачем самовільно використовується приміщення підвалу, яке було предметом припиненого на теперішній час договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3. Згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 03.02.2014р., нежитловим приміщенням підвалу в цілому присвоєний № 101. У зв'язку із самовільним їх зайняттям відповідачем, враховуючи приписи діючого законодавства, наведені по тексту рішення вище, якими врегульовані питання захисту права власності, ППФ „Алан" підлягає виселенню із вказаних підвальних приміщень, оскільки відповідачем не було надано суду жодного доказу на підтвердження правомірності використання спірного майна.

При цьому, суд зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України позивачем не було надано суду жодного документу та доказу, підтверджуючого, що ППФ „Алан" самовільно займає саме приміщення № 1, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14, що входять до складу нежитлових приміщень підвалу № 101 , розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3. У зв'язку з викладеним, у суду відсутні будь-які правові підстави для точного визначення номерів приміщень, з яких підлягає виселенню ППФ „Алан", що має наслідком часткове задоволення первісного позову.

Підсумовуючи всі вищевикладені обставини, на підставі ст.ст. 6, 11, 321, 386, 387, 509, 525, 526, 610, 626, 627, 759, 763, 764, 785 ЦК України, ст.ст. 136, 291 ГК України позов ПФПСУ „ПВІ „Укркурортпроект" підлягає задоволенню частково шляхом виселення ППФ „Алан" із нежитлових приміщень підвалу № 101, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3. При цьому, у задоволенні зустрічного позову ППФ „Алан" щодо визнання недійсним укладеного між сторонами по справі договору оренди нежитлових приміщень № 2012-4/09 від 03.09.2012р. слід відмовити відповідно до ст.ст. 190, 203, 215, 395, 759, 761 ЦК України, ст.ст. 136, 283 ГК України.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд позовних вимог за первісним та зустрічним позовом покладаються на відповідача згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 190, 203, 215, 321, 386, 387, 395, 509, 525, 526, 610, 626, 627, 759, 761, 763, 764, 785 ЦК України, ст.ст. 136, 283, 291 ГК України ст. ст. 32, 33, 35, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Виселити приватне підприємство фірми „Алан" /65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 3, код ЄДРПОУ 20978475/ із нежитлових приміщень підвалу № 101, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, на користь підприємства Федерації професійних спілок України „Проектно-вишукувальний інститут „Укркурортпроект" /01033, м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 39/41, код ЄДРПОУ 02576164/. Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з приватного підприємства фірми „Алан" /65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 3, код ЄДРПОУ 20978475/ на користь підприємства Федерації професійних спілок України „Проектно-вишукувальний інститут „Укркурортпроект" /01033, м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 39/41, код ЄДРПОУ 02576164/ судовий збір в сумі 1 218 грн. 00 коп. /одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп./. Наказ видати.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 08.12.2014р.

Суддя С.П. Желєзна