Ухвала

від 01.12.2014 по справі 2а-11834/10/0470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2014 р. м. Київ К/800/65952/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Коваль О.О. від відповідачане з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКриворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 у справі № 2а-11834/10/0470 за позовомЗакритого акціонерного товариства «Надєжда» доКриворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Надєжда» звернулося до суду з адміністративним позовом до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі (правонаступником якої є відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000342301/0 від 19.02.2010 (№ 0000342301/1 від 15.04.2010).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2011 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000342301/0 від 19.02.2010 (№ 0000342301/1 від 15.04.2010).

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт № 71/231/00383295 від 30.01.2010;

- перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 261 666,00 грн. за період вересень 2008 - вересень 2009;

- за наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000342301/0 від 19.02.2010, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 547 499,00 грн. (з яких: 1 031 666,00 грн. - основний платіж та 515 833,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000342301/1 від 15.04.2010. №0000342301/2 від 07.07.2010 та №0000342301/3 від 06.10.2010, аналогічні за підставами та розміром донарахованих податкових зобов'язань з ПДВ.

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано дані податкового обліку, оскільки наявні у позивача акти виконаних послуг складені у вартісному виразі та не містять таких обов'язкових реквізитів як зміст, обсяг та одиниці виміру господарської операції. На думку податкового органу, відсутність обов'язкових реквізитів у вказаних актах, які складені тільки у вартісному виразі, не дозволяють встановити безпосереднього взаємозв'язку наданих контрагентом ТОВ «Лесаффр Україна» послуг з конкретними показниками обсягу продажу або прибутку позивача, а отже, відсутня можливість встановити пов'язаність маркетингових послуг з господарською діяльністю останнього.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, зазначив про обґрунтованість доводів контролюючого органу, так як надані позивачем до перевірки документи (акти виконаних послуг, які складені у вартісному виразі, та комерційні звіти, які складені у кількісному виразі) не мають юридичної сили та доказовості для проведення записів у бухгалтерському та податковому обліку та не дають можливості узгодити їх між собою, оскільки показники в даних документах виражені у різних вимірниках, з огляду на що суд дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, складених внаслідок укладення договору доручення з ТОВ «Лесаффр Україна».

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, в результаті дослідження наявних в матеріалах справи документів в їх сукупності дійшов протилежних висновків про те, що поданих позивачем документів достатньо для підтвердження факту отримання ним маркетингових послуг та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Лесаффр Україна» укладено договір доручення № 2/LU/NAD/2008 від 14.01.2008, за умовами якого ТОВ «Лесаффр Україна» (як виконавець) зобов'язався за винагороду надати маркетингові послуги позивачу, а саме: вивчення ринку збуту готової продукції, пошуку потенційних клієнтів-замовників продукції Заводу, підбору та навчання необхідних спеціалістів, проведення перевірки їх ділової репутації та оцінку фінансового стану з потенційними клієнтами Заводу, надання технологічну допомогу клієнтам Заводу, які є виробниками хлібобулочної продукції, здійснення роботи з клієнтами Заводу по питанням рекламації виробляємої продукції, проведення необхідної роботи по ліквідації заборгованості клієнтів перед Заводом, у випадку її виникнення, здійснення інших необхідних дій по забезпеченню виробляємої та комерційної діяльності заводу у відповідності з договором.

Відповідно до умов договору сума вартості послуг ТОВ «Лесаффр Україна» становила 9% від суми виручки від реалізації продукції заводу за попередній місяць з вирахуванням транспортних витрат.

На підтвердження факту виконання обумовлених договором послуг за період з 01.07.2008 по 30.09.2009 у позивача наявні комерційні звіти, складені ТОВ «Лесаффр Україна», акти виконаних послуг ТОВ «Лесаффр Україна», розрахунки суми вартості послуг.

За фактом складення актів виконаних послуг ТОВ «Лесаффр Україна» виписані податкові накладні, на підставі яких суми податку на додану вартість у складі ціни цих послуг віднесені позивачем до податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Контролюючим органом під час перевірки встановлено, що усі договори з покупцями укладались позивачем від власного імені та факт участі ТОВ «Лесаффр Україна»у підготовці та укладанні таких договорів відсутній; акти виконаних послуг складені між ТОВ «Лесаффр Україна» та позивачем у вартісному виразі та не містять таких обов'язкових реквізитів як зміст, обсяг та одиниці виміру господарської операції. Відсутність обов'язкових реквізитів у актах виконаних послуг, які складені тільки у вартісному виразі, не дозволяють, на думку податкового органу, встановити безпосереднього взаємозв'язку наданих контрагентом послуг з конкретними показниками обсягу продажу або прибутку позивача, а отже, відсутня можливість встановити пов'язаність маркетингових послуг з господарською діяльністю останнього.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності донарахування контролюючим органом позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом цієї норми наявність господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» закріплено, що якщо платник податку придбаває матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то така сума податку, сплаченого у зв'язку з таким, придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні мати обов'язкові реквізити.

За встановленого судом факту відсутності у платника належно складених документів, які б свідчили про те, що витрати позивача по отриманим послугам пов'язані з підготовкою, організацією чи веденням власного виробництва, чи що вони в подальшому використовуються ним у власній господарській діяльності з метою отримання доходу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності доводів позивача про неправомірність донарахування йому контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованими та доведеними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність з боку позивача порушень податкового законодавства.

Отже, з врахуванням вищенаведеного та встановлених попередніми судовими інстанціями обставин у даній справі, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Лесаффр Україна» та правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2011 у справі № 2а-11834/10/0470.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний