Постанова

від 09.12.2014 по справі 907/791/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа № 907/791/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Гнатюк Г. М.

суддів: Кравчук Н. М.

Мирутенка О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино, Мукачівський район, Закарпатської області від 06.11.2014р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 15.09.2014р.

у справі № 907/791/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Стимекс Інжиніринг Груп", м.Кременчук, Полтавської області

до товариства з обмеженою відповідальністю „Гофротара-Закарпаття", с.Павшино, Мукачівського району

про стягнення суми 26177,94грн. заборгованості по оплаті придбаного товару,

за участю представників:

від позивача: Когут В.В. - представник

від відповідача: не з'явився

13.11.2014р. на адресу суду поступила апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства «Гофротара-Закарпаття» на рішення господарського суду Закарпатської області від 15.09.2014р. у даній справі, яка автоматизованою системою документообігу суду розподілена до розгляду судді-доповідачу Гнатюк Г.М.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 року у склад колегії для розгляду справи №907/791/14 введено суддів Кравчук Н.М. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою суду від 14.11.2014р. зазначена вище апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 09.12.2014р.

В судове засідання з'явився представник позивача, якому роз'яснено його права та обов'язки, у відповідності до ст.22 ГПК України.

Представник відповідача в судове засідання 09.12.2014р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи.

Зважаючи на те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, а також на те, що ухвалою суду від 14.11.2014р. явка представників сторін визнавалася судом на власний розсуд, колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності його представника, у відповідності до ст.75 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.09.2014р. у справі №907/791/14 (суддя Ремецькі О.Ф.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Стимекс Інжиніринг Груп" задоволено повністю та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства «Гофротара-Закарпаття» на користь позивача - 24579,92грн. заборгованості по оплаті боргу, 1598,02грн. пені за несвоєчасний розрахунок та 1827грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства «Гофротара-Закарпаття» подало апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому просить його скасувати, і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, на думку скаржника судом першої інстанції не з'ясовано, чи відбулася поставка товару, обумовленого договором. При цьому апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно не викликано для дачі пояснень осіб, які отримували товар по видатковій накладній РН-0000222 від 04.07.2013р. Апелянт також зазначає про помилковий висновок місцевого господарського суду про те, що поставлений за видатковою накладною №РН-000022 від 04.07.2013р., за довіреністю №0142 від 14.06.13р. товар (промислове обладнання) не відповідає вимогам товару відповідно до специфікацій №14/75 від 12.06.2014р. та 15/75 від 13.05.2014р., відповідно до яких відповідачу має бути поставлене обладнання фірми Danfoss.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу (вх.№01-04/7366/14 від 09.12.2014р.) товариства з обмеженою відповідальністю „Стимекс Інжиніринг Груп" та його представник в судовому засіданні спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши подану апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Стимекс Інжиніринг Груп" та товариством з обмеженою відповідальністю „Гофротара-Закарпаття" було укладено договір купівлі-продажу №2103/2013, згідно п.1.1 якого позивач взяв на себе зобов'язання доставити та передати відповідачу у власність обладнання фірми Spirax Sarco LTD, Donaldson та інше обладнання згідно рахунків фактур, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 3.2 договору сторонами узгоджено порядок розрахунків за цим договором та передбачено, що відповідач повинен сплатити 30% попередньої оплати протягом 3-х днів з дня отримання рахунку-фактури (підписання угоди); 30% оплати протягом 30-ти днів після отримання товару та 30% оплати протягом 60-ти днів після отримання товару.

На виконання умов договору, позивач згідно видаткової накладної №РН-0000222 від 04.07.2013р. за довіреністю №0142 від 14.06.2013р. передав відповідачу промислове обладнання на суму 39869,88грн.

В свою чергу відповідачем на виконання умов договору 03.07.2014р. було проведено попередню оплату вартості придбаного товару на суму 13289,96грн. Крім цього, відповідачем 05.02.2014р. та 19.02.2014р. проведено часткову оплату вартості уже придбаного товару на загальну суму 2000грн. Залишок суми боргу у розмірі становить 24579,92грн. і доказів сплати відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 24579,92грн. підтверджуються матеріалами справи, а тому судом першої інстанції стягнені з відповідача на користь позивача правомірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Ст. 3 даного Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.8.2. Договору, відповідач зобов'язався сплатити пеню за несвоєчасну сплату, вартості товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність задоволення вимог позивача щодо стягнення 1598,02грн. пені, нарахованої за період з 04.08.2013р. по 04.02.2014р.

Доводи скаржника про помилковий висновок місцевого господарського суду про те, що поставлений за видатковою накладною №РН-000022 від 4.07.2013 р., за довіреністю №0142 від 14.06.13 р. товар (промислове обладнання) не відповідає вимогам товару відповідно до специфікацій №14/75 від 12.06.2014 р. та 15/75 від 13.05.2014 р., відповідно до яких відповідачу має бути поставлене обладнання фірми Danfoss, судом апеляційної інстанції відхиляються, зважаючи на наступне.

В договорі купівлі-продажу № 2103/2013 від 21.03.2013 р. немає жодного посилання на будь-які специфікації, в тому числі щодо обладнання фірми Danfoss. Згідно п.1.1 договору Продавець зобов'язується доставити та передати у власність Покупця обладнання фірми Spirax Sarco LTD, Donaldson та інше обладнання згідно рахунків фактур. Саме таке обладнання було передане Покупцю по видатковій накладній №РН-000022 від 04.07.13р.

При цьому слід зазначити, що відповідно до умов договору, відповідачем було проведено попередню оплату, прийнято обладнання згідно видаткової накладної №РН-0000222 від 04.07.2013р. за довіреністю №0142 від 14.06.2013р., найменування обладнання в яких збігається, а також частково оплачено отримане обладнання, що спростовує доводи апелянта та свідчить про порушення ним умов договору щодо своєчасної оплати отриманого обладнання.

Безпідставними є посилання апелянта на порушення суд першої інстанції норм процесуального права, так як ухвали суду від 15.08.2014р. та від 01.09.2014р. надсилалися відповідачу, та були ним отримані, а отже останній мав можливість забезпечити явку уповноваженого представника в судові засідання і надати суду письмові пояснення (відзив) на позов з його документальним обґрунтуванням. Натомість відповідач не скористався наданими йому правами, та незважаючи на те, що був повідомлений про час та місце слухання справи, жодного разу не забезпечив явку свого представника в судові засідання господарського суду Закарпатської області.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, у відповідності до ч.1 ст.43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та викладеним вище аналізом обставин справи і чинного законодавства, а тому колегією суддів відхилені через їх безпідставність.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства «Гофротара-Закарпаття» залишена без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 15.09.2014 року у справі №907/791/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства «Гофротара-Закарпаття» залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 11.12.2014р.