Постанова

від 01.12.2014 по справі 925/945/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 925/945/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз»

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 24.07.2014

у справі № 925/945/14 (суддя - Анісімов І.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Черкаський автобус», м. Черкаси,

до Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз», м. Черкаси,

про стягнення 161 029,40 грн,

за участю представників:

від позивача: Геращенко М.В. - представник (довіреність №1281/340 від 11.06.2014);

від відповідача: Беленкова В.В. - представник (довіреність №16/10 від 16.10.2013);

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Черкаський автобус» (надалі - ПАТ «Черкаський автобус») звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (надалі - ПАТ «Черкасигаз») про стягнення 161 029,40 грн збитків.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.07.2014 у справі №925/945/14 позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Черкасигаз» на користь ПАТ «Черкаський автобус» 52 607,00 грн збитків та 1 052,14 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог в сумі 108 422,40 грн відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «Черкасигаз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2014 у справі №925/945/14 в частині стягнення 52 607,00 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Пашкіна С.А. та призначена до розгляду на 20.10.2014.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому частково визнав подану відповідачем апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2014 у справі №925/945/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 16 196,56 грн та стягнути з відповідача на користь позивача 68 803,56 грн в рахунок відшкодування збитків.

В судовому засіданні 20.10.2014 колегією суддів на підставі поданого клопотання представників сторін відповідно до ст. 69 ГПК України було продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів та в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву на 03.11.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014 для розгляду справи №925/945/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Суховий В.Г.

В судових засіданнях 03.11.2014 та 17.11.2014 в порядку ст. 77 ГПК України оголошувались перерви на 17.11.2014 та 01.12.2014 відповідно.

В судовому засіданні 01.12.2014 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2014 скасувати в частині стягнення 52 607,00 грн.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги частково заперечив та просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2014 у справі №925/945/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 16 196,56 грн, стягнувши з відповідача на користь позивача 68 803,56 грн в рахунок відшкодування збитків.

01.12.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 29.12.2012 між Відкритим акціонерним товариством «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (правонаступником прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (постачальник за договором) та Публічним акціонерним товариством «Черкаський автобус» (споживач за договором) було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №01/12494/п-13 (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1) постачальник постачає природний газ (далі - газ) споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором, для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених договором.

Договір набуває чинності з 01 січня 2013 року та укладається на строк до 31 грудня 2013 року.

У Додатку №1 до вказаного договору сторонами було визначено, що єдиним газоспоживчим приладом, для потреб якого здійснюється газопостачання ПАТ «Черкаський автобус», є Теплогенератор ТГ-200.

З наданих позивачем пояснень та доданих до них документів (а.с. 41-92, т. 2) вбачається, що теплогенератори ТГ-200 в кількості 12 штук встановлені та використовуються ПАТ «Черкаський автобус» на малярній ділянці цеху №630, де безпосередньо здійснюється фарбування кузовів автобусів. Складовою частиною теплогенератора, яка виконує функцію нагріву теплообмінника, є газовий вентиляторний пальник «Riello Gulliver» BS3. При цьому, за умов відсутності газопостачання є можливість використовувати його дизельний аналог - дизельний одноступінчатий пальник «Riello Gulliver» RG4S. Після нагріву пальником повітря останнє з теплогенераторів подається безпосередньо до фарбувальної камери, забезпечуючи таким чином температурний режим, необхідний для виконання процесу фарбування та сушки пофарбованих автобусів. Управління роботою теплогенераторів здійснюється за допомогою щитів керування теплогенераторами фарбувально-сушильних камер виробництва фірми «SMAYTL».

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у зв'язку з безпідставним припиненням відповідачем газопостачання, з метою недопущення зупинки роботи малярного цеху, в роботі якого використовується природний газ, ПАТ «Черкаський автобус», враховуючи наявність технічної можливості роботи фарбувальної камери на дизельному паливі, почало додатково закуповувати останнє у ТОВ «Перон СТ» та використовувати його в процесі виробництва.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей (дизельного палива) за період з 06.02.2013 по 04.07.2013 на загальну суму 223 754,10 грн (а.с. 47-57, т. 1) та платіжні доручення за період з 11.02.2013 по 15.07.2013 про оплату дизельного палива, поставленого за даними накладними (а.с. 36-46, т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що у період з лютого 2013 року по липень 2013 року позивачем було виготовлено та пофарбовано 130 автобусів, що підтверджується даними звітів про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за відповідний період (а.с. 78-89).

Таким чином, за твердженням позивача для фарбування одного автобусу за вказаний період ПАТ «Черкаський автобус» було витрачено дизельного палива на суму 1 721,18 грн (223 754,10 грн / 130 шт.).

При цьому, як зазначає позивач, за аналогічний період 2012 року при використанні малярним цехом природного газу, враховуючи виготовлення за той же період 297 автобусів, що підтверджується відповідними звітами про виробництво (а.с. 90-101), витрати на забезпечення енергоносіями процесу фарбування одного автобусу склали 674,81 грн (200 417,32 грн / 297).

З огляду на викладене, ПАТ «Черкаський автобус» звернулося до суду з вимогою до ПАТ «Черкасигаз» про відшкодування збитків у розмірі 161 029,40 грн, з яких 136 029,40 грн (130 автобусів х (1 721,18 грн - 674,81 грн) додаткових витрат, пов'язаних з позбавленням відповідачем позивача можливості використовувати у період з лютого по серпень 2013 року в процесі виробництва газ, у зв'язку з чим останній був змушений закуповувати для потреб малярного цеху дизельне паливо, а також 25 000,00 грн винагороди за юридичні послуги, надані позивачу при розгляді справи №925/595/13 за позовом останнього до ПАТ «Черкасигаз» про зобов'язання вчинити дії шляхом відновлення газопостачання.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Черкаський автобус», суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем збитків на суму 52 607,00 грн, заподіяних відповідачем у зв'язку з безпідставним припиненням газопостачання з 19.03.2013, що змусило позивача використовувати у виробничому процесі дизельне пальне. При цьому, судом було відмовлено у стягненні витрат на оплату юридичних послуг, посилаючись на те, що такі не є збитками, оскільки не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання вчинити дії.

В апеляційній скарзі апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції не було з'ясовано кількості автобусів, пофарбованих позивачем у період з 19.03.2013 (дати припинення газопостачання) по 31.07.2013, а також кількості дизельного палива витраченого, а не придбаного ПАТ «Черкаський автобус» для потреб малярного цеху у вказаний період, а тому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення 52 607,00 грн збитків.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника погоджується частково, а висновок суду першої інстанції щодо розміру збитків, які підлягають стягненню, вважає таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, за яким відповідно до ст. 714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України і ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов договору на постачання природного газу за регульованим тарифом №01/12494/п-13 від 29.12.2012 відповідач зобов'язався забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених договором.

Як зазначає позивач, 29.01.2013 ПАТ «Черкасигаз» безпідставно нарахувало ПАТ «Черкаський автобус» борг з оплати спожитого газу та припинило газопостачання до погашення відповідної заборгованості, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з позовом про зобов'язання вчинити дії шляхом відновлення газопостачання.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, не потребують доказування преюдиційні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.06.2013 у справі №925/595/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2013, було зобов'язано ПАТ «Черкасигаз» відновити газопостачання ПАТ «Черкаський автобус».

У вказаному рішенні судом було встановлено, зокрема, той факт, що припинення ПАТ «Черкасигаз» газопостачання ПАТ «Черкаський автобус» відбулося 19.03.2013.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, вказана обставина встановлена рішенням суду, що набрало законної сили та є обов'язковим для суду під час розгляду даної справи, а тому звільняє від обов'язку її доведення згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 серпня 2013 року відповідачем було відновлено газопостачання на підприємстві позивача, що підтверджується Актом опломбування вузла обліку природного газу №93-П від 08.08.2013 (а.с. 137, т. 2).

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ч. 2 ст. 217 цього кодексу у сфері господарювання застосовуються, зокрема, такі види господарських санкцій як відшкодування збитків.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

За правилами ст. 611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

До складу збитків, згідно статті 225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язань другою стороною.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що ними регулюються правовідносини сторін, що носять зобов'язальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону як наслідок порушення господарського зобов'язання, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов'язання, носить обов'язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

При цьому, для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання), як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. При відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків, що полягають у додаткових витратах, понесених позивачем у зв'язку із необхідністю закуповувати замість газу дизельне паливо у період з 19.03.2013 по 31.07.2013, а також правомірно відмовив у стягненні суми витрат на оплату юридичних послуг, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання вчинити дії.

Разом з тим, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з доводами апелянта щодо неповного з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи та здійснення невірного розрахунку суми збитків, які підлягають стягненню, виходячи з наступного.

Як вбачається з Термінових звітів про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за видами (а.с. 92-101, т. 1), ПАТ «Черкаський автобус» за березень-липень 2012 року було виготовлено та пофарбовано 291 автобус.

Колегією суддів враховано, що у період з березня по липень 2012 року згідно актів передачі-приймання природного газу (а.с. 73-77, т. 1) за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №01/12494/п-12 від 23.12.2011 (а.с. 58-64, т. 1) відповідач поставив позивачу 43 379 куб. м природного газу загальною вартістю 193 034,37 грн.

Таким чином, у вказаний період середня вартість 1000 куб. м природного газу становила 4 449,95 грн (193 034,37 грн / 43 379 куб. м), а середня вартість природного газу, необхідного для виготовлення 1 автобуса -663,35 грн (193 034,37 грн / 291 автобус).

При цьому, колегією суддів встановлено, що згідно умов договору на постачання природного газу за регульованим тарифом №01/12494/п-13 від 29.12.2012 (п. 4.2.3.2) загальна вартість 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на його транспортування, розподілу та постачання, цільової надбавки (2%) до ціни газу у період з березня по липень 2013 року становила 4 699,90 грн.

Таким чином, як зазначає відповідач, не заперечує позивач та вбачається з матеріалів справи, у вказаний період вартість 1000 куб. м природного газу збільшилася на 6% (у 1,06 рази) порівняно з аналогічним періодом у 2012 році (4 699,90 грн / 4 449,95 грн).

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у період з березня по липень 2013 року середня вартість природного газу, необхідного для виготовлення 1 автобуса, з урахуванням підвищення ціни на газ, становила б 703,15 грн (663,35 грн - середні витрати на виробництво 1 автобуса в 2012 році х 1,06).

Однак, як було зазначено вище, позивач був позбавлений відповідачем можливості у період з 19.03.2013 по 31.07.2013 використовувати в процесі виробництва газ, у зв'язку з чим останній був змушений закуповувати для потреб малярного цеху дизельне паливо.

З матеріалів справи вбачається, що 16.08.2010 між ТОВ «Перон СТ» (в тексті договору - постачальник) та ВАТ «Черкаський автобус», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «Черкаський автобус» (в тексті договору - покупець) було укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів, відповідно до п 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти за цінами та у кількості згідно з додатковими угодами до даного договору.

Колегією суддів встановлено, що на підставі вказаного договору за час припинення газопостачання у період з 19.03.2013 по 31.07.2013 позивачем було придбано у ТОВ «Перон СТ» дизельне паливо у кількості 13 368 л на загальну суму 120 089,20 грн, що підтверджується накладними на відпуск ТМЦ (а.с. 50-57, т. 1) та платіжними дорученнями про оплату (а.с. 41-46, т. 1).

При цьому, як вбачається з ціни, зазначеної у вказаних накладних, середня вартість 1 л дизельного палива, придбаного позивачем, становила 7,67 грн.

В апеляційній скарзі апелянт наголошував на тому, що між ПАТ «Черкаський автобус» та ТОВ «Перон СТ» правовідносини з закупівлі дизельного палива виникли ще у 2010 році, тобто позивачем закуповувалось дизельне паливо до припинення газопостачання відповідачем, проте, матеріали справи не містять доказів збільшення з часу припинення газопостачання обсягу придбання позивачем у ТОВ «Перон СТ» дизельного палива та витрачання його саме на потреби малярного цеху позивача.

З даними твердженнями апелянта колегія суддів не погоджується, з огляду на надані позивачем Акти звірки взаєморозрахунків між ПАТ «Черкаський автобус» та ТОВ «Перон СТ» за 2012 та 2013 роки (а.с.162-164, т. 1), з яких вбачається, що протягом січня-липня 2012 року позивачем було придбано дизельного палива на загальну суму 102 510,28 грн, тоді як за аналогічний період 2013 року - на загальну суму 322 549,10 грн, з яких на суму 223 754,10 грн безпосередньо на потреби малярної дільниці.

Крім того, витрати закупленого дизельного палива саме на потреби малярного цеху позивача підтверджується актами на додатковий відпуск матеріалів до лімітно-забірної карти (а.с. 4-14, т. 2), лімітно-забірними картами (а.с. 15-25, т. 2) та матеріальними звітами про рух основних та допоміжних матеріалів, запасних частин та малоцінного інвентарю, інструментів та спецодягу, затверджених комірником, начальником цеху та начальником виробничо-диспетчерського бюро (а.с. 26-31, т. 2).

Як вбачається з Термінових звітів про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за видами (а.с. 80-89, т. 1) за період з березня по липень 2013 року ПАТ «Черкаський автобус» було виготовлено та пофарбовано 100 автобусів, з яких 35 автобусів у березні 2013 року, 9 автобусів у квітні 2013 року, 17 автобусів у травні 2013 року, 26 автобусів у червні 2013 року та 13 автобусів у липні 2013 року.

Згідно вищевказаних звітів про рух основних та допоміжних матеріалів, для потреб малярного цеху у зазначений період ПАТ «Черкаський автобус» було використано 18 120 л дизельного палива.

При цьому, на фарбування 1 автобуса в березні, травні-липні 2013 року було використано в середньому 140,46 л дизельного пального, а саме:

в березні 2013 року: 7 200 л (кількість витраченого дизпалива) / 35 автобусів (кількість пофарбованих автобусів) = 205,72 л;

в травні 2013 року: 2 000 л (кількість витраченого дизпалива) / 17 автобусів (кількість пофарбованих автобусів) = 117,65 л;

в червні 2013 року: 1 960 л (кількість витраченого дизпалива) / 26 автобусів (кількість пофарбованих автобусів) = 75,38 л;

в липні 2013 року: 2 120 л (кількість витраченого дизпалива) / 13 автобусів (кількість пофарбованих автобусів) = 163,08 л.

Разом з тим, як вбачається зі звіту про рух основних та допоміжних матеріалів, запасних частин та малоцінного інвентарю, інструментів та спецодягу за квітень 2013 року, кількість витраченого дизельного палива становила 4 840 л.

Тобто, враховуючи, що у квітні 2013 року було пофарбовано 9 автобусів, то на фарбування 1 автобуса у вказаний період було використано 537,78 л, що як обґрунтовано зауважив відповідач, значно більше ніж за період березень, травень-липень 2013 року.

З огляду на те, що позивач не зміг пояснити таке завищення витрат дизельного палива у вказаному місяці та не надав суду докази, які підтверджують норму витрат дизельного палива на фарбування одного автобусу, колегія суддів критично ставиться до даних звіту про рух основних та допоміжних матеріалів, запасних частин та малоцінного інвентарю, інструментів та спецодягу за квітень 2013 року та вважає за необхідне проводити розрахунок, виходячи з середнього показника кількості витраченого дизпалива на фарбування одного автобусу у період березень, травень-липень 2013 року.

Таким чином, середня вартість дизельного палива, необхідного для виробництва 1 автобусу у період з березня по липень 2013 року, становила 1 077,33 грн (140,46 л х 7,67 грн).

Зважаючи на викладене, колегією суддів встановлено, що різниця вартості дизельного палива, витраченого позивачем на виготовлення 1 автобусу у період з березня по липень 2013 року, та природного газу, який мав витратити позивач у вказаний період за умови належного виконання відповідачем своїх зобов'язань з газопостачання, становить 374,18 грн (1 077,33 грн -703,15).

Враховуючи те, що припинення постачання природного газу відбулося 19.03.2013, місцевим господарським судом було помилково здійснено розрахунок збитків, виходячи з загальної кількості автобусів, пофарбованих у період з березня по липень 2013.

Як вбачається з наданої позивачем довідки №1988/340 від 23.10.2014 за підписом голови правління ПАТ «Черкаський автобус» (а.с. 34, т. 2), відповідно до графіку робочих днів та плану виконання робіт протягом 01-18 березня 2013 року (включно) підприємством було здійснено фарбування 24 автобусів.

Отже, з урахуванням того, що згідно Термінового звіту про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за видами (а.с. 80-81, т. 1) у березні 2013 року було пофарбовано 35 автобусів, то в період припинення газопостачання в березні 2013 року (з 19.03.2013 по 31.03.2013) позивачем здійснено фарбування 11 автобусів.

Виходячи з наданих позивачем Термінових звітів про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за видами, колегія суддів встановила, що загальна кількість автобусів, пофарбованих позивачем у період з 19.03.2013 по 31.07.2013, склала 76 одиниць.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивач поніс додаткові витрати (збитки), що полягають у різниці між вартістю дизельного палива, витраченого позивачем на потреби малярного цеху за час припинення газопостачання відповідачем (з 19.03.2013 по 31.07.2013), та природного газу, який витратив би позивач у вказаний період, на суму 28 437,68 грн (76 автобусів х 374,18 грн).

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що позивачем не було надано суду належних доказів в підтвердження заявленої до стягнення суми збитків та обґрунтованих заперечень на здійснений відповідачем контррозрахунок, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 28 437,68 грн та відмови у стягненні 132 591,72 грн.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

З огляду на вищевикладене та часткову обґрунтованість апеляційної скарги ПАТ «Черкасигаз», колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру збитків, які підлягають стягненню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на зміну апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 4-3, 32-35, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2014 у справі №925/945/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2014 у справі №925/945/14 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (18000, м. Черкаси, вул. Громова, 142, код ЄДРПОУ 03361402) на користь Публічного акціонерного товариства «Черкаський автобус» (18036, м. Черкаси, вул. Різдвяна, 292, код ЄДРПОУ 05390419) 28 437 (двадцять вісім тисяч чотириста тридцять сім) грн 68 коп. збитків та 568 (п'ятсот шістдесят вісім) грн 76 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог в сумі 132 591 грн 72 коп. відмовити».

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Черкаський автобус» (18036, м. Черкаси, вул. Різдвяна, 292, код ЄДРПОУ 05390419) на користь Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (18000, м. Черкаси, вул. Громова, 142, код ЄДРПОУ 03361402) 419 (чотириста дев'ятнадцять) грн 69 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним господарським судом.

5. Доручити Господарському суду Черкаської області видати відповідні накази.

6. Матеріали справи №925/945/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий