Постанова

від 10.12.2014 по справі 5011-43/17913-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 5011-43/17913-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргуУправління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва на постанову та ухвалувід 21.10.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р. господарського суду м. Києва у справі№ 5011-43/17913-2012 господарського суду м. Києва

за заявою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ до боржникаприватного підприємства "СІГ", м. Київ провизнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Кочин Н.В.

представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.12.2012 року, що винесена у справі № 5011-43/17913-2012, порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства "СІГ" (далі - Боржник, Підприємство) за заявою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Кредитор, Банк) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін).

Постановою господарського суду м. Києва від 09.07.2013 року Боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.09.2014 року (суддя - М.В. Пасько) затверджено звіт про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого Кочин Н.В. за виконання повноважень ліквідатора у справі у розмірі двох мінімальних заробітних плат, що становить суму 28 563 грн. 23 коп., з покладенням цих витрат на кредиторів пропорційно до розміру кредиторських вимог кожного. Затверджено звіт про здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого Кочин Н.В. за виконання повноважень ліквідатора у справі в сумі 1 554 грн. 05 коп. з покладенням цих витрат пропорційно на кредиторів відповідно до розміру кредиторських вимог. При цьому на користь ліквідатора Підприємства - арбітражного керуючого Кочин Н.В. з кредиторів стягнуті відповідні суми грошової винагороди та відшкодування витрат ліквідатора у справі, у тому числі з Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва - 319 грн. 91 коп. та 17 грн. 41 коп.

Не погодившись із цією ухвалою суду, Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі міста Києва (далі-Фонд) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 09.09.2014 року та прийняти нове рішення, яким звільнити Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва від сплати на користь ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Кочин Н.В. грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора та відшкодування витрат під час виконання повноважень ліквідатора у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 року (головуючий суддя - Верховець А.А., судді: Доманська М.Л., Пантелієнко В.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 09.09.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду м. Києва від 09.09.2014 року, так і постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 року та прийняти нове рішення, яким звільнити Фонд від сплати на користь ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Кочин Н.В. будь-якої грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора та відшкодування понесених витрат під час виконання ним повноважень ліквідатора.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 року, далі - Закон про банкрутство), ст.ст. 71-73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 87, 119 Бюджетного кодексу України, а також норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В ході розгляду справи місцевим судом було встановлено, що ліквідатором за результатами проведення ліквідаційної процедури було подано клопотання про затвердження та виплату йому за рахунок кредиторів (пропорційно визнаних вимог) грошової винагороди за виконання функцій ліквідатора та відшкодування понесених витрат у ліквідаційній процедурі Боржника. При цьому суд встановив, що було прийнято рішення комітету кредиторів як про затвердження звіту про оплату вказаних винагороди та витрат, так і щодо пропорційності розподілення між кредиторами таких витрат. Також суд вказав на те, що всі дії в ліквідаційній процедурі були виконані, а звіт поданий на затвердження, за результатами якого майнових активів у Боржника виявлено не було. За цих підстав місцевий суд дійшов висновку про затвердження поданого ліквідатором звіту стосовно винагороди та відшкодування витрат ліквідатора у справі із покладенням цих витрат на кредиторів пропорційно їх визнаних вимог у справі.

Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.

Заперечуючи такі висновки судів, скаржник зазначив, що він фінансується з державного бюджету, кошти мають використовуватись за цільовим призначенням, а тому оплата послуг та витрат ліквідатора Боржника не можуть бути здійснені за рахунок Фонду. Також скаржник вказав, що кредиторські вимоги Фонду не погашені, а протокол комітету кредиторів, яким був затверджений звіт про оплату послуг ліквідатора із рішенням про пропорційний розподіл відповідних витрат Фонд не отримував, оплата ж цих послуг має здійснюватись з коштів від продажу майна Боржника.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями скаржника, оскільки вони наведені в порушення норм законодавства.

Дійсно, за нормами ч. 5 ст. 115 Закону про банкрутство визначено декілька джерел для здійснення оплати цих послуг:

- за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника;

- або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.

Також слід зазначити, що виходячи з приписів ст. 115 Закону про банкрутство, призначений у справі про банкрутство арбітражний керуючий виконує покладені на нього судом обов'язки та, відповідно, здійснює діяльність арбітражного керуючого на платній основі та незалежно від створення фонду для оплати послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами в оскаржуваних судових рішеннях, винагорода ліквідатора у даній справі у визначеному ч. 3 ст. 115 Закону про банкрутство мінімальному розмірі, а також відшкодування витрат у ліквідаційній процедурі Боржника були встановлені та погоджені цим рішенням комітету кредиторів від 04.09.2014 року, із визначенням джерел для оплати винагороди та витрат (т. 3 а.с. 90-100).

Стосовно ж порядку розподілу у справі про банкрутство витрат на оплату вказаних послуг, суди в оскаржуваних рішеннях законно та вірно застосували приписи частин 2, 5, 6, 7 ст. 115 Закону про банкрутство, дійшовши правомірного висновку про те, що за відсутністю виробничої діяльності відсутнього боржника - Підприємства, невиявленням у нього майна та за наявності рішення комітету кредиторів щодо розміру оплати, суми витрат та порядку розподілу між кредиторами витрат на оплату послуг ліквідатора у справі про банкрутство, відшкодування вказаних витрат покладається як на ініціюючого кредитора, так і на всіх інших виявлених кредиторів у справі - пропорційно визнаних вимог кожного.

Крім цього колегія суддів наголошує на тому, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від обсягу діяльності ліквідатора відсутнього боржника (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам Закону про банкрутство), від розміру вимог кожного із кредиторів у справі, майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство боржника, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Тобто, невиявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації останнього майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов'язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг. У зв'язку із цим є неналежними доводи скаржника про відсутність підстав для покладення та відшкодування ліквідатору Боржника - арбітражному керуючому Кочин Н.В., витрат на оплату її послуг у даній справі та витрат у ліквідаційній процедурі за рахунок кредиторів, у тому числі і Фонду.

Касаційний суд зауважує, що заявлена до оплати ліквідатором сума в розмірі 28 563 грн. 23 коп. складає передбачений та встановлений Законом про банкрутство мінімальний розмір оплати послуг арбітражного керуючого за весь період виконання ним своїх обов'язків ліквідатора (ст. 115 Закону про банкрутство), а також понесені і підтверджені доказами у справі витрати (в сумі 1554 грн. 05 коп.), відповідний же звіт та розрахунок з доданими доказами були надані у справі та розглянуті судами (т. 3 а.с. 199-211).

При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що судами не було встановлено і обставин щодо заперечення дій або оскарження дій ліквідатора Кочин Н.В. у ліквідаційній процедурі Підприємства.

Також касаційний суд враховує, що звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури ліквідації Підприємства був схвалений комітетом кредиторів на засіданні 04.09.2014 року (т. 3 а.с. 90-100), як цього вимагають норми абзацу 2 ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство.

За таких обставин справи, касаційні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому, оскаржувані ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 року) та ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. та ухвалу господарського суду м. Києва від 09.09.2014 р у справі № 5011-43/17913-2012 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 11.12.2014 року.