Ухвала

від 09.12.2014 по справі 22-ц/796/8405/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів: Махлай Л.Д., Шиманського В.Й.

при секретарі - Перевузнику П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2014 року по справі за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до суду із зазначеним позовом, уточнивши який зазначив, що пунктом 4 рішення VІІ сесії ХХІVскликання Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

На підставі вищевказаного рішення виготовлено державний акт серії КВ № 126865, який зареєстрований за № 01-7-00505 та 27 жовтня 2004 року виданий ОСОБА_1

19 липня 2005 року був укладений і нотаріально посвідчений договір за яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбав вищевказану земельну ділянку.

На виконання договору купівлі-продажу від 19 липня 2005 року ОСОБА_2 отримав державний акт на вищевказану земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:009:0037.

Вищевказана земельна ділянка знаходиться на території «Сирецького гаю», створеного Постановою колегії Держкомітету УРСР з охорони природи № 22 від 26.07.1973р. та який є парком - пам'яткою садово - паркового мистецтва загально державного значення, і входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, не може передаватись у приватну власність та перебуває на балансі КП Управління зелених насаджень Шевченківського району міста Києва.

Про вищевказані порушення інтересів держави прокурор Шевченківського району міста Києва дізнався за результатами перевірки щодо законності проведення будівельних робіт в АДРЕСА_2, отриманої із повідомлень засобів масової інформації 06 грудня 2012 року та під час виконання завдання прокуратури міста Києва від 02 січня 2013 року. Зазначав, що частиною 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15 січня 2012 року пункт 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України було виключено, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутись до суду із позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, тому строк позовної давності на день звернення прокурора до суду із зазначеним позовом не сплив.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на положення ст. 51, п. 3 ст. 83, ч. 1 ст. 155 ЗК України, ст.ст. 16, 203, 215, 261, 267, 328, 378 ЦК України, просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення VІІ сесії ХХІVскликання Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 в частині пункту 4 щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126865, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-0000505, виданий 27 жовтня 2004 року ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-/153;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0.10 га розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0037, вартістю 580 750 грн. укладений 19 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, який був виданий ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 липня 2005 року № 4387(ВСС № 962075);

- відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0.10 га розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0037, вартістю 580 750 грн. за територіальною громадою міста Києва.(а.с. 1-32, 130-154)

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 проти позову заперечував.(а.с. 66, 165-167)

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2014 року в задоволенні позову Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення відмовлено. (а.с.168, 171-177)

В апеляційній скарзі прокурор посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначив, що суд не врахував обставин та доказів, якими були обґрунтовані заявлені позовні вимоги і дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.(а.с. 181-186)

В судовому засіданні прокурор Лядецька Л.В. підтримала скаргу і просила її задовольнити, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи до суду не прибули, були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, про що у справі є докази. (т. 2 а.с. 128-130)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності того факту, що передана ОСОБА_1 у приватну власність земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд належить до земель рекреаційного призначення (парки, сквери), а тому підстав для визнання незаконним оскаржуваного рішення Київської міської ради немає.

З таким висновком колегія суддів погодилась враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, а саме, визначених статтею 122 цього Кодексу, та в порядку, передбаченому статтею 118 цього Кодексу, з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України, в редакції Закону від 25.06.2009 року чинної на час виникнення спірних правовідносин, землі України поділяються на певні категорії, серед яких до різних категорій віднесено землі рекреаційного призначення (підпункт "ґ") та землі житлової та громадської забудови (підпункт "б").

Виходячи з положень ч. 2 ст. 19 ЗК України, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина друга статті 20 ЗК України).

За змістом ст. 20 ЗК України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням.

У випадку передачі громадянам у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов'язковим є розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 вищезазначеного Кодексу недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно зі ст. 126 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215,216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі N 6-164цс14, яка з огляду на вимоги ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Судом встановлено, що пунктом 4 рішення VІІ сесії ХХІVскликання Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. (т. 1 а.с. 28-32)

Проект землеустрою відведення земельної ділянки ОСОБА_1 окрім інших висновківпро можливість надання земельної ділянки під будівництво та обслуговування житлового будинку, містить висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 19-2502 від 26.09.2003 року та висновок Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 225-КР-273-Х від 07 березня 2003 року із зазначенням про відсутність заперечень проти відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд.(т. 1 а.с. 23-24 т. 2 а.с. 4-78)

За висновком Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.09.2004 року № 08-8-20\5433, Держуправління погодило відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і експлуатації житлового будинку по АДРЕСА_1 за додержанням певних умов, викладених у цьому висновку.(т.1 а.с. 22)

Відповідно до висновку Головне управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини від 10 листопада 2004 року № 001-09/6166 не заперечувало проти відведення вищевказаної земельної ділянки гр.. ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку.(т. 2 а.с. 25)

Останні висновки надані після ухвалення оскаржуваного рішення Київської міської ради, проте містять погодження проекту відведення земельної ділянки і не дають підстав для висновку про скасування оскаржуваного рішення.

За земельно-кадастровою інформацією на земельну ділянку 8000000000:91:009:0037 АДРЕСА_1, до ухвалення оскаржуваного рішення Київської міської ради 2004 року, вказана земельна ділянка рахувалась серед міських земель не наданих у власність чи користування (шифр рядка 96 за формою 6-зем). (т. 2 а.с. 26)

На підставі вищевказаного рішення виготовлено державний акт серії КВ № 126865, який зареєстрований за № 01-7-00505 та 27 жовтня 2004 року виданий ОСОБА_1(а.с. 25)

19 липня 2005 року був укладений і нотаріально посвідчений договір за яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбав вищевказану земельну ділянку. Договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 та зареєстрований за № 4387. (а.с.26)

На виконання договору купівлі-продажу від 19 липня 2005 року ОСОБА_2 отримав державний акт на вищевказану земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:009:0037.(а.с. 27)

На пропозицію колегії суддів сторонами, зокрема і Київською міської радою, не надано до суду доказів, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1, у встановленому законодавством порядку була віднесена до земель рекреаційного призначення (підпункт "г" частини 1 ст. 19 ЗК України), або віднесена і знаходиться в парковій зоні, або належить до території скверу «Сирецький гай». Такі обставини встановлені у т.ч. витребуванням доказів судом апеляційної інстанції.(т. 2 а.с. 4-78)

Законність рішення VІІ сесії ХХІVскликання Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536, яким затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, підтверджена набравшою законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2013 року. (т. 1 а.с. 68-73)

Сам по собі факт наявності зелених насаджень на земельній ділянці, про що стверджував прокурор, не дає підстав для висновку суду, що спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку була віднесена до земель рекреаційного призначення. Тому колегія суддів відхилила відповідні доводи апелянта.

Посилання апелянта на те, що спірна земельна ділянка за формою 6-зем рахувалась за землями рекреаційного призначення до ухвалення оскаржуваного рішення Київською міською радою колегія суддів визнала неспроможними, оскільки факт такого обліку органом реєстрації, як і передбачені законом підстави обліку саме до земель рекреаційного призначення позивачем не доведені, у т.ч. витребуванням судом доказів. Тому колегія суддів відхилила відповідні посилання апелянта на наявну у справі копію земельно-кадастрової інформації, оскільки така інформація не є рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, передбачений ч. 1 ст. 20 ЗК України про віднесення земель до тієї чи іншої категорії.(т. 2 а.с. 26)

Доводи апелянта, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення в силу закону, колегія суддів відхилила з огляду на положення ч. 1 ст. 20 ЗК України.

За положеннями абзацу 7 ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17.06.2004 року № 1808-ІV(в редакції чинній на час ухвалення рішення про відведення земельної ділянки), обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Зважаючи на те, що доводи про належність спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення не знайшли підтвердження в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваного рішення Київської міської ради з підстав порушення ст. 9 вищезазначеного Закону.

З цих підстав не підлягають задоволенню і інші заявлені вимоги, які є похідними: про визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку. При цьому, заявлені вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, стороною якого прокурор та особа в інтересах якої поданий позов - не були та вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку, не є належними способами захисту прав власника земельної ділянки.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

Л.Д.Махлай

В.Й. Шиманський

Справа № 22-ц/796/8405/2014

Унікальний номер 761/1554/13-ц

Головуючий у першій інстанції -ГайдукС.В.

Доповідач Левенець Б.Б.