Постанова

від 04.12.2014 по справі 826/5177/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5177/13-а ( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Безименної Н.В., Кобаль М.І.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інап і К» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інап і К» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інап і К» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС про визнання неправомірними дій з проведення перевірки фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Інап і К» з ПП «Вікс Інтернешенл», визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000512204 від 01.04.2013р., яким встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 406 264,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 341,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2013 року в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивача в повному

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що ДПІ в Деснянському районі м. Києва на підставі направлень від 01.03.2013р. № 130/2240, №132/2217, від 06.03.2013 р. №100/2240, виданого ДПІ у Деснянському районі м. Києва, згідно із ст. 75 п.75.1 пп.75.1.2, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 та у відповідності до п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, відповідно до постанови про призначення позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності від 14.01.2013 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інап і К» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13.07.2010р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 13.07.2010р. по 31.12.2012р. відповідно до наказу від 28.02.2013 р. №303.

За результатами перевірки складено акт №529/22-4/37207995 від 22.03.2013 р., згідно якого, встановлено порушення ТОВ «Інап і К»: п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ, із змінами та доповненнями, ТОВ «Інап і К» занижено суму податку на додану вартість за період з 01.03.2011р. по 31.05.2011р., 01.05.2012 р. по 30.06.2012 р. у розмірі 406 264 грн., а саме по періодам: січень 2011 р.-25005 грн., березень 2011 р. -33572 грн., квітень 2011 р..-81234 грн., травень 2011р. - 169696 грн., червень 2011р. - 96757 грн.; п. 120.1 ст.120, а саме: ТОВ «Інап і К» не подало до податкових органів декларації по ПДВ за липень, серпень 2010 р.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки ДПІ в Деснянському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0000512204 від 01.04.2013р., яким встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 406 264,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 341,00 грн.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

З вказаним висновком суду погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за період з 13.07.2010р. по 31.12.2012р. ТОВ «Інап і К» задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 7 331 996 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за вказаний період встановлено його завищення по взаємовідносинах з ПП «Вікс Інтернешенл» у розмірі 406 264 грн., а саме по періодах: січень 2011 р. -25005 грн., березень 2011 р. -33572 грн., квітень 2011 р..-81234 грн., травень 2011р. - 169696 грн., червень 2011 р.-96757 грн.

В підтвердження законності включення до податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Вікс Інтернешенл» позивач надав суду копії первинних документів, зокрема, договорів, податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур тощо.

На підтвердження виконання умов договорів, укладених з ПП «Вікс Інтернешенл», позивач надав суду копії податкових накладних від 17.01.2011 р. №17 на суму 150028,80 грн., ПДВ 25004,80 грн.; від 31.03.2011 р. №34 на суму 79929,60 грн., ПДВ 13321,60 грн.; від 31.03.2011 р. №35 на суму 121500,00 грн., ПДВ 20250,00 грн.; від 29.04.2011 р. №15 на суму 260000,00 грн., ПДВ 43333,33 грн.; від 30.06.2011 р. №14 на суму 85000,00 грн., ПДВ 14166,67 грн.; від 30.06.2011 р. №12 на суму 495542,40 грн., ПДВ 82590,40 грн.; від 31.05.2011 р. №12 на суму 1018176,00 грн., ПДВ 169696,00 грн.; від 30.04.2011 р. №18 на суму 227404,80 грн., ПДВ 37900,80 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом при проведенні перевірки позивача використано акт документальної невиїзної перевірки ПП «Вікс Інтернешенл» (код за ЄДРПОУ 25270367) від 07.06.2011р. № 1376/6309/25270367, що знаходиться в податковій базі 2.19 «Нікчемні угоди».

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Судом апеляційної інстанції досліджено податкові накладні, виписані контрагентом, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, внаслідок чого судом встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають формі, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21 грудня 2010 року.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що на час виписки податкових накладних контрагент був і є зареєстрованим платником податку на додану вартість та мав і має свідоцтво платника такого податку.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Вікс Інтернешенл», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими судом апеляційної інстанцій, а саме, Договорами купівлі-продажу та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова суду першої інстанції прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись, ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інап і К» - задовольнити частково .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2013 року - скасувати .

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інап і К» - задовольнити частково .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС № 0000512204 від 01.04.2013 року, яким встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 406264,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 341,00 грн.

В решті Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2013 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст постанова суду буде виготовлено 11.12.2014 року.

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді Н.В. Безименна

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Безименна Н.В.

Кобаль М.І.