Рішення

від 09.12.2014 по справі 910/25226/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25226/14 09.12.14

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шоколадниця-Україна»

про стягнення 32 790,53 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Нестеренко Г.А. - довіреність б/н від 21.07.2014 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» звернулося в Господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шоколадниця-Україна» про стягнення 32 790,53 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів згідно Договору №333/767/11 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва від 01.02.2011 року.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 28 884,24 грн. - основного боргу, 1 574,52 грн. - пені, 969,39 грн. - 15% річних, 1 362,38 грн. - інфляційних втрат, 1 827,00 грн. - судового збору.

Ухвалою суду від 17.11.2014 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 09.11.2014 року.

В судове засідання 09.12.2014 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на особі на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 17.11.2014 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 09.12.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 09.12.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2011 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі по тексту - підприємство, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шоколадниця-Україна» (далі по тексту - розповсюджувач, відповідач), укладено Договір №333/767/11 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом та своєчасно і у повному обсязі перераховувати плату за право тимчасового користування на поточний рахунок підприємства.

Згідно п. 3.2. Договору адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення зовнішньої реклами, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів, в якій також зазначається строк дії дозволу а також базовий тариф за користування місцем.

Відповідно до п. 3.6. Договору адресні програми є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п. 5.2.3. Договору розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 5 числа наступного за звітнім, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Між сторонами були укладені адресні програми (далі по тексту - АП): АП № 1 від 01.02.2011 року; АП № 2 від 29.09.2011 року; АП № 3 від 21.12.2011 року; АП №1/1 від 31.8.2012 року; АП №3/1 від 31.08.2012 року, якими також було передбачено розмір базової плати (без ПДВ) за користування місяцями для розміщення об'єкта зовнішньої реклами.

Відповідно до п. 6.5. Договору розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за Право тимчасового користування є календарний місяць.

Згідно з п. 6.6. Договору плата за Право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклам не пізніше двадцять п'ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунка. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди №333/767/11-2 від 31.08.2012 року, сторони дійшли згоди, що розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує виставлені підприємством рахунки згідно з новим тарифами, встановленими порядку.

Спір виник у зв'язку з тим, що на думку позивача відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів (за період з 01.05.2014 року по 31.10.2014 року) згідно умов Договору і має заборгованість перед позивачем в розмірі 28 884,24 грн.

Регулювання правовідносин пов'язаних з розміщенням зовнішньої реклами в м. Києві здійснюється відповідно до Закону України «Про рекламу», «Типових правил розміщення зовнішньої реклами» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067.

Згідно з «Типових правил розміщення зовнішньої реклами» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067 - користування місцями для розміщення зовнішньої реклами є платним.

Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для не наземного та не дахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину (п. 32 «Типових правил розміщення зовнішньої реклами» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067)

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів згідно умов Договору, а відповідач не виконав умови Договору щодо внесення плати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів за період з 01.05.2014 року по 31.10.2014 року та має заборгованість в розмірі 28 884,24 грн.

Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 28 884,24 грн. - основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, керуючись на п. 7.2. та п. 7.3. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню та 15% від простроченої суми, які за розрахунками позивача становлять 1 574,52 грн. - пені, 969,39 грн. - 15% річних.

Відповідно до п. 7.2. Договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми; у разі нерозміщення Розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500 гривень за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Згідно з п. 7.3. Договору крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 (п'ятнадцять) відсотків від простроченої суми.

Як слідує з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 1 574,52 грн. - пені, 969,39 грн. - 15% річних, є обґрунтованими, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 362,38 грн. - інфляційних втрат

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 362,38 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шоколадниця-Україна» (01004, м. Київ, ВУЛ. БАСЕЙНА, будинок 1/2 ЛІТ."А", код ЄДРПОУ 33744608) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, Подільський район, Боричів Узвіз , будинок 8, код ЄДРПОУ 26199714) 28 884 (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 24 коп. - основного боргу, 1 574 (одну тисячу п'ятсот сімдесят чотири) грн. 52 коп. - пені, 969 (дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 39 коп. - 15% річних, 1 362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн. 38 коп. - інфляційних втрат, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 11.12.2014 року.