Постанова

від 03.12.2014 по справі 922/3621/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа № 922/3621/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

позивача - не з'явився

відповідача - Горошко Т.М. за довіреністю №322/10/20-01-10-036 від 27.01.14 р.

3-ї особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у Балаклійському районі ГУ Міндоходів у Харківській області (вх. №3654 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 14.10.14 р. у справі № 922/3621/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ"

до ДПІ у Балаклійському районі ГУ Міндоходів у Харківській області

третя особа Управління Державної казначейської служби у Балаклійському районі Харківської області

про стягнення 71 618,45 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.10.14 р. по справі № 922/3621/14 (суддя Смірнова О.В) позов задоволено. Стягнуто з Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ" 60990,00 грн. основного боргу, 7665,84 грн. інфляційних витрат, 2962,61 грн. 3% річних, та 1827 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області по справі № 922/3621/14 від 14.10.14 р. та прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ" залишити без задоволення.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає, що судом першої інстанції неправильно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, посилаючись на відсутність вини у невиконанні договірних зобов'язань, оскільки спірні правовідносини, що є предметом розгляду у даній справі, є наслідком не перерахування УДКСУ у Балаклійському районі коштів за бюджетним зобов'язанням у розмірі 60900,00 грн. за договором № 879/1-2012п.

Третя особа звернулась до суду з клопотанням, в якому просила розглянути справу за відсутністю представника Управління Державної казначейської служби у Балаклійському районі Харківської області.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та третя особа не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу по суті в судовому засіданні 01.12.2014 року за відсутності представників позивача та третьої особи.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 19 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМІ" (позивач) та Державною податковою інспекцією у Балаклійському р-ні Головного управління Міндоходів у Харківській області (відповідач) був укладений договір поставки № 879/1-2012п, у відповідності до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач зобов'язується передати у власність відповідача товари виробничо - технічного призначення, вказані в специфікації на товар, що є додатком 1 до договору, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити їх.

Згідно специфікації позивач зобов'язався поставити відповідачу товар - Комп"ютерну систему Lenovo ThinkCentre M72z на загальну суму 60990,00 грн.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу обумовлений товар на загальну суму 60990,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1219/094 від 19.12.2012 р., яка підписана обома сторонами та скріплена печатками.

Однак, відповідач не сплатив у визначений п. 3.5 договором строк вартість отриманого товару.

Внаслідок не виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати товару, у відповідача виникла заборгованість у сумі 71618,45 грн., яка складається з: 60990 грн. основного боргу, 7665,84 грн. інфляційних витрат, 2962,61 грн. 3% річних.

Оскільки відповідач виниклу у нього заборгованість не сплатив, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив факт поставки відповідачу товару та його отримання останнім, а також визнав доведеним факт порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк.

При цьому, судом першої інстанції відхилено посилання відповідача на відсутність бюджетного призначення за договором поставки, як на підставу для звільнення його від обов'язку з оплати товару, з посиланням на те, що за відсутності коштів для оплати відповідач був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати товару, а не приймати його.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526, ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 60990 грн. основного боргу, 7665,84 грн. інфляційних витрат, 2962,61 грн. 3% річних.

Колегія суддів в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції викладеними в рішенні та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносин.

Повторно переглядаючи справу, колегія суддів встановила наступне.

Так, за своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 60900,00 грн. Факт поставки товару на вказану суму підтверджується видатковою накладною № 1219/094 від 19.12.2012 р., оформленою належним чином та підписаною сторонами договору.

При цьому колегія суддів констатує, що видаткова накладна повністю відповідає вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.99р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, яка фіксує здійснення господарської операції (поставка товару) та факт встановлення договірних відносин.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується поясненнями самого відповідача (а.с. 33), ДПІ у Балаклійському районі отримала бюджетне асигнування у розмірі 62340,00 грн. згідно довідки про зміни до річного розпису бюджету (кошторису) на 2012 рік за підписом голови ДПС України О.В.Клименко (підтверджується довідкою № 4454 від 30.11.2012 р.). Відповідно до вищезазначених змін, на рахунок ДПІ у Балаклійському районі 30.11.2012 р. надійшли кошти в сумі 62340,00 грн., що підтверджується випискою УДКСУ у Балаклійському районі з банківського рахунку № 90756001004380 від 30.11.2012 р.

Таким чином, факт отримання товару та наявність бюджетного призначення на фінансування закупівлі за договором на час укладання та настання строку оплати за отриманий товар визнається самим відповідачем.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару в розмірі 60900,00 грн. на умовах договору.

Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права» зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до п. 3.5 договору, розрахунки здійснюються після поставки товару згідно видаткової накладної протягом 7 календарних днів після поставки або отримання бюджетного призначення.

Беручи до уваги, що відповідачем визнається факт отримання ним товару за видатковою накладною, а також зважаючи на те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар за договором, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 60900,00 грн. правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів звертає увагу, що відсутність своєї вини відповідач обґрунтовує тим, що ним було отримано товар за договором № 879/1-2012п від 19.12.2012 р. на суму 60990,00 грн., та сформовано та подано до УДКСУ в Балаклійському районі заявку - Реєстр бюджетних зобов"язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів згідно Порядку на суму 60990,00 грн., яка була зареєстрована в УДКСУ. Відповідач зазначає, що виконав всі необхідні дії для проведення розрахунку, однак УДКСУ в Балаклійському районі з невідомих причин не перерахувало грошові кошти у передбачений договором строк.

Проте, відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.05.12 р. №11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.05 року.

Що стосується тверджень відповідача про невиконання Держказначейством своїх зобов'язань по проведенню платежів, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст. 33 ГПК України саме на відповідача покладено обов'язок надати докази по сплаті за отриманий товар та докази в підтвердження невиконання фінансовою установою своїх зобов'язань по проведенню за платіжним дорученням платника операції із здійснення платежу. В той же час це є підставою для притягнення цієї особи до відповідальності саме за неналежне виконання своїх зобов'язань перед платником. Однак, не звільняє платника від його договірних зобов'язань перед контрагентами, кому цей платіж був призначений.

Отже, оскільки факт порушення відповідачем умов договору, а також прострочення грошового зобов'язання з оплати отриманого товару є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, колегія суддів встановила, що вони нараховані позивачем з урахуванням вірного визначення періоду прострочення оплати товару, однак при розрахунку розміру 3% річних позивачем була допущена арифметична, що не було враховано судом першої інстанції.

Здійснивши перерахування вказаних сум, колегія суддів встановила, що до стягнення підлягають інфляційні в розмірі 7665,84 грн. та 3% річних в розмірі 2957,53 грн., в зв'язку з чим рішення в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягає зміні.

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін в зв'язку з його матеріальною та документальною обг'рунтованістю.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого рішення господарського суду Харківської області від 14.10.14 р. у справі № 922/3621/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 4 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ у Балаклійському районі ГУ Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.10.14 р. у справі № 922/3621/14 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ" до Державної податкової інспекції у Балаклійському р-ні Головного управління Міндоходів у Харківській області про стягнення 71 618,45 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області (62400, Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, вул. Муканова, 63, код 38610833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ" (83060, м. Донецьк, вул. Куйбишева, 143г, код ЄДРПОУ 32427895) 60990,00 грн. основного боргу, 7665,84 грн. інфляційних витрат, 2957,53 грн. 3% річних, та 1827 грн. судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили».

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 03.12.2014 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.