Постанова

від 09.12.2014 по справі 804/14955/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 р. Справа № 804/14955/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Литвин Ю.Ю.,

за участю

представників позивача - Косякіна Р.ВІ., Кащенко С.А., Березовського С.С.,

представника відповідача - Синявського І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерметал» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Полімерметал», звернувся до суду з позовом до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому, з урахування заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.09.14 №0004132201 та №0004142201 та від 28.10.14 №0004672201. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним надані всі необхідні первинні документи, що підтверджують правомірність формування спірних сум податкового кредиту за взаємовідносинами з ФОП ОСОБА_5 Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Гонорій», в рамках яких позивач поставив, а ТОВ «Гонорій» прийняв та оплатив металопродукцію в асортименті, позивачем зауважено, що посилання відповідача на те, що задекларовані показники ТОВ «Гонорій» не відповідають дійсності, не може бути підставою для висновків про нездійснення позивачем господарської операції за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товару. Договір поставки був виконаний сторонами належним чином, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що доказують реальний рух товарно-грошових потоків, а саме, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, банківськими виписками, картками рахунків бухгалтерського обліку. Позивач вважає неспроможними доводи відповідача про відсутність ТОВ «Гонорій» за місцезнаходженням, оскільки платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Відповідачем не доведено, що саме під час укладання Договору поставки №40 від 17.04.13 ТОВ «Гонорій» не знаходився за місцезнаходженням, при цьому, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і до теперішнього часу не внесений запис про відсутність ТОВ «ГОНОРІЙ» за місцезнаходженням. В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених в позові та письмових поясненнях (том 4 а.с.49-68).

Відповідач, ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, проти задоволення позову заперечував. Мотиви незгоди зводяться до наступного. Перевіркою повноти визначення доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.10.11 по 31.12.13 встановлено його заниження позивачем усього у сумі 409 124 грн., у тому числі у 2013 році у сумі 409 124 грн. Так, в ході проведення перевірки встановлено, що підприємство замовляє у ТОВ «СМЦ ЕЛВАС» (код за ЄДРПОУ 36296513) послуги порізки оцинкованих рулонів (сталі) на листи, які у подальшому реалізуються контрагентам - покупцям. Проведено співставлення сум отриманого доходу від реалізації готової продукції з її собівартістю (собівартість використаного матеріалу та послуги його порізки) та встановлено реалізацію нижче собівартості (додаток №5 до акту перевірки). Таким чином, в порушення п. 135.1 ст. 135 ПКУ позивачем занижений дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році у сумі 73 495 грн., що призвело до заниження податку на прибуток до сплати у 2013 році у сумі 13 954 грн., в порушення п. 187.1 ст. 187 ПКУ позивачем занижені податкові зобов'язання усього у сумі 14 699 грн., у тому числі у лютому 2013р. - 12 182 грн., у березні 2013р. - 1 516 грн., у квітні 2013р. - 27 грн., у серпні 2013р. - 974 грн. Також проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.10.11 по 31.12.13 на підставі перевірених документів, які наведено у додатку 3 до акту перевірки встановлено їх заниження усього у сумі 335 629 грн., у тому числі у 2013 році у сумі 335 629 грн. Так, в ході поведения перевірки встановлені взаємовідносини позивача з ТОВ «ГОНОРІЙ», перевіркою якого встановлено, що діяльність ТОВ «ГОНОРІЙ» не спричиняє реального настання правових наслідків та направлена на отримання економічної вигоди третім особам. Перевіркою позивача встановлена не можливість, нереальність та відсутність будь-яких поставок на адресу ТОВ «Гонорій», у зв'язку з чим, кошти, які надійшли на рахунки ТОВ «Полімерметал» від ТОВ "Гонорій" згідно платіжних доручень №4858 від 18.04.2013, №5093 від 07.05.2013 та №128 від 29.08.2013 визнаються як безповоротна фінансова допомога, а позивач, в порушення пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135, п.137.10 ст.137 ПКУ занизив дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році- у сумі 335 629 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у 2013 році у сумі 63 770 грн. Також перевіркою встановлено, що ТОВ «Полімерметал» здійснювало операцію з експорту товару, яка не мала під собою мети отримання доходу, а була направлена на подальшу мінімізацію сплати ПДВ. Намір одержати дохід лише в обраний підприємством спосіб - не можна розглядати як самостійну ділову мету. А тому правочин укладений між ТОВ «Полімерметал» з ФОП ОСОБА_5, у якого придбано товар, що в подальшому експортовано по договорам купівлі - продажу спрямований на заниження бази оподаткування з податку на додану вартість. Таким чином, в порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПКУ, позивачем завищено податковий кредит усього у сумі 438 413 грн., у тому числі у грудні 2011р. у сумі 17 013 грн., у березні 2012р. - 47 725 грн., у червні 2012р. - 26 098 грн., у серпні 2012р. - 81 369 грн., у березні 2013р. - 46 446 грн., у квітні 2013р. - 38 576, у червні 2013р. - 39 060 грн., у липні 2013р. - 142 126 грн. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову з підстав, наведених в акті перевірки, з посиланням на який прийняті спірні рішення.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін та допитаного в якості свідка ОСОБА_6, який проводив перевірку позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04.09.14 №0004132201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 453 112 грн. - за основним платежем, та 226 556 грн. - за штрафними санкціями, від 04.09.14 №0004142201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 77 733 грн. - за основним платежем, та 19 433,25 грн.- за штрафними санкціями (том 1 а.с.163-164), та від 28.10.14 №0004672201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 19 433,25 грн. - за штрафними санкціями (том 4 а.с.126), слугували висновки акту перевірки від 07.08.14 №2122/04-61-22-1/36296529 (далі - Акт).

Так, за висновками вказаного Акту перевіркою встановлено порушення позивачем - п.135.1 ст.135, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137 ПКУ, в результаті чого занижений податок на прибуток всього у сумі 77 733 грн., у тому числі у 2013 році у сумі 77 733 грн.; - п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ, в результаті чого занижений податок на додану вартість всього в сумі 453 112 грн., у тому числі: за липень 2012 - 172 205 грн., за лютий 2013 - 12 182 грн., за квітень 2013 - 1 746 грн., за червень 2013 - 143 279 грн., за липень 2013 - 2 250 грн., за серпень 2013 - З 004 грн., за вересень 2013 - 44 202 грн., за жовтень 2013 - 74 244 грн. (том 1 а.с.67-91).

Такі висновки гуртуються на судженнях посадових осіб ДПІ, які проводили перевірку позивача, про те, що: - операції по реалізації готової продукції, які наведені у додатку №5 до Акту, не спрямовані на отримання доходу, що суперечить пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, діяльність позивача спрямована на зменшення бази оподаткування та ухилення від сплати податків шляхом заниження доходу, що враховується при визначені об'єкта оподаткування та заниження податкових зобов'язань підприємства. Таким чином, в порушення п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України позивачем занижений дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році у сумі 73 495 грн., що призвело до заниження податку на прибуток до сплати у 2013 році у сумі 13 954 грн.; в порушення п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України позивачем занижені податкові зобов'язання усього у сумі 14 699 грн., у тому числі у лютому 2013р.12 182 грн., у березні 2013р. - 1 516 грн., у квітні 2013р. - 27 грн., у серпні 2013р. - 974 грн.; - операції позивача з ТОВ «Гонорій» неможливі та нереальні, будь-які поставки відсутні. Таким чином кошти, які надійшли на рахунки позивача від ТОВ «ГОНОРІЙ» згідно платіжних доручень №4858 від 18.04.2013, №5093 від 07.05.2013 та №128 від 29.08.2013 визнаються як безповоротна фінансова допомога, а позивачем в порушення п.п. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135, п.137.10 ст.137 Податкового кодексу України занижений дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році- у сумі 335 629 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у 2013 році у сумі 63 770 грн.; - правочин укладений між ТОВ «Полімерметал» та ФОП ОСОБА_5 спрямований на заниження бази оподаткування з податку на додану вартість, оскільки придбаний позивачем товар в подальшому експортовано по договорам купівлі - продажу за ціною нижчою ціни придбання внаслідок неврахування позивачем сплаченої ним при придбанні товару суми ПДВ. Таким чином, в порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем завищено податковий кредит усього у сумі 438 413 грн., у тому числі грудні 2011р. у сумі 17 013 грн., у березні 2012р. - 47 725 грн., у червні 2012р. - 26 098 грн., у серпні 2012р. - 81 369 грн., у березні 2013р. - 46 446 грн., у квітні 2013р. - 38 576, у червні 2013р. - 39 060 грн., у липні 2013р. - 142 126 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на їх підставі спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

В ході проведення перевірки встановлено, що підприємство замовляє у ТОВ "СМЦ ЕЛВАС" (код за ЄДРПОУ 36296513) послуги порізки оцинкованих рулонів (сталі) на листи, які у подальшому реалізуються контрагентам - покупцям. В результаті проведення співставлення сум отриманого доходу від реалізації готової продукції з її собівартістю (собівартість використаного матеріалу та послуги його порізки) встановлено реалізацію нижче собівартості (додаток №5 до акту перевірки), у зв'язку з чим контролюючий орган зазначає, що позивачем порушений п. 135.1 ст. 135 ПКУ та занижений дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році у сумі 73 495 грн., що призвело до заниження податку на прибуток до сплати у 2013 році у сумі 13 954 грн., а також порушений п. 187.1 ст. 187 ПКУ та занижені податкові зобов'язання усього в сумі 14 699 грн., у тому числі у лютому 2013р. - 12 182 грн., у березні 2013р. - 1 516 грн., у квітні 2013р. - 27 грн., у серпні 2013р. - 974 грн.

Відповідно до ст.134 ПКУ, яка визначає об'єкт оподаткування податку на прибуток, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України. Згідно з п.135.1 ст.135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. За приписами п.135.2. ст.135 ПКУ доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар (п.137.1 ст.137).

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Положеннями п.188.1 ст.188 ПКУ визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що контролюючому органу надано право визначати податкові зобов'язання платника податків з бази оподаткування, яка визначена за іншими цінами, ніж ціна договору, лише виходячи з рівня звичайних цін, визначений відповідно до ст.39 ПКУ, та лише у разі здійснення контрольованих операцій.

Враховуючи відсутність оспорювання з боку контролюючого органу факту реалізації позивачем готової продукції, що наведено у додатку №5 до Акту, та отримання доходу, який в подальшому був врахований позивачем при визначені об'єкта оподаткування у 2013р., з огляду на визначення ДПІ позивачу податкових зобов'язань у зв'язку із збільшенням в податковому обліку позивача доходу та обсягу продаж на різницю між собівартість та доходами від реалізації продукції, право на що приписами ПКУ контролюючому органу не надано, а також зважуючи на те, що ДПІ не довела як рівень звичайної ціни на готову продукцію, поставлену позивачем постачальникам, відображеним в додатку 5 до Акту, так і факт віднесення таких операцій до контрольованих операцій, суд доходить до висновку про неправомірне донарахування позивачу податкових зобов'язань із податку на прибуток та з податку на додану вартість за операціями по реалізації готової продукції, які наведені у додатку №5 до Акту.

Також в ході проведення перевіри позивача ДПІ встановлена неможливість, нереальність та відсутність будь-яких поставок позивача на адресу ТОВ «Гонорій», а тому кошти, які надійшли на рахунки позивача за платіжними дорученнями №4858 від 18.04.2013, №5093 від 07.05.2013 та №128 від 29.08.2013, визнаються як безповоротна фінансова допомога, у зв'язку з чим відповідач зазначає про порушення позивачем пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135, п.137.10 ст.137 ПКУ та заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році- у сумі 335 629 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у 2013 році у сумі 63 770 грн.

Приписами п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПКУ визначено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи. Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом (п.137.10 ст.137 ПКУ).

Відповідно до пп.14.1.257 п.14.1. ст.14 ПКУ безповоротна фінансова допомога - це: - сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; - сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; - сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; - основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); - сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Судом встановлено, сторонами визнано, що кошти, визначені ДПІ безповоротною фінансовою допомогою, надійшли до позивача на виконання зобов'язання за Договором поставки №40 від 17.04.13, укладеного між позивачем та ТОВ «Гонорій», в оплату за поставлений позивачем товар. Матеріалами справи підтверджено, що господарська операція з поставки товару та отримання оплати за цей товар за вказаним договором відображена в бухгалтерському і податковому обліку позивача, що визнається відповідачем. На підтвердження реального здійснення вказаної операції позивачем надано як до суду так і до відповідача від час перевірки: Договір поставки №40 від 17.04.13; Специфікація на поставку партії товару від 17.04.2013 (додаток №П0000000056 до договору №40 від 17.04.2013); специфікація на поставку партії товару від 29.08.2013 (додаток №П0000000128 до договору №40 від 17.04.2013); видаткова накладна №56 від 17.04.2013; довіреність ТОВ «ГОНОРІЙ» №37 від 17.04.2013; товарно- транспортна накладна №000000336 від 17.04.2013; податкова накладнв №8 від 17.04.13, видаткова накладна №128 від 29.08.2013; довіреність ТОВ «ГОНОРІЙ» №94 від 29.08.2013; товарно-транспортна накладна №000001174 від 29.08.2013; податкова накладна №13 від 28.08.2013; рахунку ТОВ «Полімерметал» №54 17.04.2013; рахунку ТОВ «Полімерметал» №104 21.08.2013; банківські виписки за 18.04.2013 по рахунку ТОВ «Полімерметал» в ПАТ «ПУМБ»; картка рахунку бухгалтерського обліку 361 «Розрахунки з покупцями» по контрагенту ТОВ «ГОНОРІЙ» по Договору №40 від 17.04.2013 за жовтень 2011 р. - грудень 2013 р.; картка рахунку бухгалтерського обліку 281 «Товари на складі» за квітень 2013 по видатковій накладній №56 від 17.04.2013; картки рахунку бухгалтерського обліку 281 «Товари на складі» за серпень 2013 по видатковій накладній №128 від 29.08.2013).

Суд зазначає, що зміст перелічених первинних документів, що виступили підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, містять назву документа, дату і місце складання, назви підприємств, від імені яких складено документи, відомості про зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідачем не заперечується той факт, що на час здійснення фінансово-господарських операцій за Договором поставки №40 від 17.04.13 ТОВ «Гонорій» мало необхідний обсяг правосуб'єктності та було зареєстровано платником податку на додану вартість.

З приводу доводів відповідача щодо заниження ТОВ «Гонорій» податкового кредиту в розмірі 387 376 824 грн. та податкових зобов'язань на суму 237 021 386 грн., суд зазначає, що зміст положень пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 та п.198.1 ст. 198 ПКУ дає підстави для висновку, що віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є правом, а не обов'язком платника податку. Більш того, ПКУ не ставить право платника ПДВ на податковий кредит як і обов'язок платника ПДВ визначати податкові зобов'язання з ПДВ в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Також суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Щодо доводів відповідача про відсутність ТОВ «Гонорій» за місцем обліку, штатної чисельності працюючих, яка дорівнює 1 особі, відсутності на підприємстві будь-яких основних фондів, суд зазначає наступне. ДПІ не доведений факт відсутності ТОВ «Гонорій» за місцем обліку на дату вчинення спірних операцій із позивачем. Крім того, відповідно до ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, -якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Відсутність на товаристві працюючих осіб та основних фондів не позбавляють такого суб'єкта господарювання права залучати при виконанні своєї господарської діяльності інших осіб та обладнання на підставі цивільно-правових договорів, що не суперечить нормам цивільного та господарського законодавства.

Також суд зважує, що зазначаючи про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності з ТОВ «Гонорій», податковим органом не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Недійсність фіктивних правочинів, тобто встановлення факту відсутності наміру створити правові насідки, а отже реально здійснити господарську діяльність, визначається тільки судом. Рішення суду про визнання правочинів між позивачем та його контрагентом недійсними ДПІ до суду не надано.

За викладених обставин, суд констатує, що факт поставки позивачем ТОВ «Гонорій» металопродукції в асортименті, внаслідок чого позивачем сформований дохід та визначений податок на прибуток, підтверджується наявними в матеріалах справи первинним документами, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України і містять усі необхідні реквізити. Відтак, є неправомірним та безпідставним визначення контролюючим органом коштів, які надійшли на рахунки позивача від ТОВ «ГОНОРІЙ» за платіжними дорученнями №4858 від 18.04.2013, №5093 від 07.05.2013 та №128 від 29.08.2013, безповоротною фінансовою допомогою, та, як наслідок, зазначення про порушення позивачем пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135, п.137.10 ст.137 ПКУ та заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році- у сумі 335 629 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у 2013 році у сумі 63 770 грн.

Також в ході перевірки позивача встановлені взаємовідносини останнього з ОСОБА_5 з приводу придбання позивачем виробів з оцинкованої сталі в асортименті і садово - огороднього інвентарю, які в подальшому були реалізовані позивачем згідно експортних контрактів на загальну суму - 2 293 622 грн., в той час, коли сума його придбання склала - 2 630 468 грн. (у тому числі ПДВ - 438 411 грн.). Враховуючи, що вартість товару, реалізованого на експорт, є меншою від суми придбання такого товару, ДПІ зазначає, що позивач здійснювало операцію з експорту товару, яка не мала під собою мети отримання доходу, а була направлена на подальшу мінімізацію сплати ПДВ, та порушив п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зависив податковий кредит усього у сумі 438 413 грн., у тому числі грудні 2011р. у сумі 17 013 грн., у березні 2012р. - 47 725 грн., у червні 2012р. - 26 098 грн., у серпні 2012р. - 81 369 грн., у березні 2013р. - 46 446 грн., у квітні 2013р. - 38 576, у червні 2013р. - 39 060 грн., у липні 2013р. - 142 126 грн.

Сторонами визнається як факт придбання позивачем у ФОП ОСОБА_5 товару - посуд з оцинкованої сталі в асортименті, садово-господарський інвентар, металопрокат на підставі Договору купівлі-продажу товару від 01.08.2011 №34/11, так і факт реалізації такого товару позивачем на експорт за укладеними зовнішньоекономічними контрактами. Не заперечується відповідачем і факт наявності у позивача необхідних первинних документів, в тому числі податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_5, дані яких відображені позивачем у податковому та бухгалтерському обліку та на підставі яких позивачем сформована спірна сума податкового кредиту за операціями придбання товару у ФРОП ОСОБА_5

Приписами ст.185 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Приписи т.186 ПКУ встановлюють правила визначення місця постачання товарів та послуг. Відповідно до п.188.1 ст.188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної)

вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами

господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг

стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Згідно з п.198.3. ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.4. ст.198 ПКУ якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Приписами п.198.6. ст.198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПКУ, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Аналіз наведених законодавчих положень не дає підстави для висновку, що законодавець зобов'язує платника податку, який здійснює операції з вивезення товарів за межі митної території України, враховувати при визначені вартості таких товарів податок на додану вартість, сплачений ним при придбанні такого товару, а інакше він позбавляється права на віднесення відповідних сум податку до податкового кредиту. Більш того, положеннями п.198.4 ст.198 ПКУ чітко визначено, що суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням товарів, не відносяться до податкового кредиту платника, якщо останній придбає товари для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, до яких спірні господарські операції позивача не відносяться. Також законодавцем зауважено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг (а операції з вивезення товарів за межі митної території України є такими, що оподатковуються за нульовою ставкою) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, крім податку на додану вартість.

Визначаючи фінансовий збиток позивача в результаті наведених господарських операцій, відповідач порівнює дохід, отриманий позивачем від покупців за експортними операціями в розмірі 2 293 622 грн., та витрати, сплачені позивачем постачальнику - ФОП ОСОБА_5, в розмірі 2 630 468 грн., з урахуванням сплаченого ПДВ в розмірі 438 411 грн. Така позиція контролюючого органу не узгоджується з приписами абз. пп.139.1.6 п.139.1 ст.139 ПКУ, за змістом яких сума ПДВ, сплачена платником при придбані товарів, включається до складу витрат лише у випадку, коли проводяться операції з продажу товарів (виконання послуг), які звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, а також ПДВ, сплачений при придбані товарів, робіт, послуг, не включений до податкового кредиту такого платника відповідно до розділу V ПКУ. Як зазначено вище, операції з експорту товару не є такими, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, а є такими, що оподатковуються за ставкою 0%.

За матеріалами справи та даними перевірки товар реалізований позивачем на експорт за ціною 2 293 622 грн., а витрати, понесені позивачем у зв'язку з його придбанням та реалізацією, дорівнюють 2 192 057 грн. (без ПДВ), що менше за ціну його реалізації.

З огляду на викладене, враховуючи, що спірні суми податкового кредиту сформовані позивачем у зв'язку із придбанням товарів, виходячи з договірної їх вартості, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинним документами, зокрема видатковими накладними, а також податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог ст.201 ПКУ, зауваження до яких у відповідача також відсутні, правові підстави для твердження про завищення позивачем податкового кредиту в розмірі 438 413 грн. відсутні.

З приводу посилань відповідача на відсутність в спірних господарських операцій розумної економічної причини (ділової мети), суд зважує на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПКУ розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Зі змісту наведених положень вбачається, що платник податків має мати намір одержати економічний ефект не в результаті окремої господарської операції, а в результаті господарської діяльності в цілому.

Згідно з п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 1 означеного Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз вищенаведених норм свідчить, що господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ, з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Приписами ст.62 Господарського кодексу України передбачено, що господарюючий суб'єкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Згідно з визначенням, наведеним у Господарському кодексі України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни. Відповідно до ст.9 Господарського кодексу України до загальних принципів господарювання в Україні відноситься заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Окремо слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ПКУ не передбачений такий спосіб визначення контролюючим органом наявності збитковості чи прибутковості господарської діяльності платника податку як порівняння фактурної вартості реалізованого товару по ВМД із сукупною сумою ціни з урахуванням ПДВ, сплаченої за продукцію на території України.

На підставі викладеного суд зазначає, що висновки акту перевірки від 07.08.14 №2122/04-61-22-1/36296529, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не підтверджуються належними та допустимими доказами, спростовуються фактичними обставинами справи та наведеними нормами права. Позиція податкового органу спростована позивачем в ході розгляду справи та не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відтак, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 04.09.2014 №0004132201 та №0004142201 та від 28.10.14 №0004672201- визнанню протиправними та скасуванню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 04.09.2014 №0004132201 та №0004142201 та від 28.10.14 №0004672201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерметал» (код ЄДРПОУ 36296529) витрати по сплаті судового збору в сумі 4 782 грн. (чотири тисячі сімсот вісімдесят дві гривні).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 15.12.14.

Суддя А.О. Коренев