Ухвала

від 09.06.2015 по справі 804/14955/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 червня 2015 рокусправа № 804/14955/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 р. по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерметал" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 04.09.14 №0004132201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 679 668,00 грн., з яких 453 112,00 грн. за основним платежем та 226 556,00 грн. за штрафними санкціями та №0004142201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 97 166,25 грн., з яких 77 733,00 грн. за основним платежем та 19 433,25 за штрафними санкціями; від 28.10.14 №0004672201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 19 433,25 грн. штрафних санкцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 04.09.2014 №0004132201 та №0004142201 та від 28.10.14 №0004672201.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариство з обмеженою з обмеженою відповідальністю "Полімерметал" 24.11.2010 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на обліку Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

У період з 11.07.2014 року по 31.07.2014 року посадовими особами податкового органу було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Полімерметал" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, валютного законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 07.08.2014 року №2122/04-61-22-1/36296529.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем були подані заперечення від 18.08.2014 року на зазначений вище акт, за результатами розгляду яких висновки викладені в акті документальної планової виїзної перевірки від 07.08.2014 року залишені без змін.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 04.09.14 №0004132201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 679 668,00 грн., з яких 453 112,00 грн. за основним платежем та 226 556,00 грн. за штрафними санкціями та №0004142201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 97 166,25 грн., з яких 77 733,00 грн. за основним платежем та 19 433,25 за штрафними санкціями; від 28.10.14 №0004672201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 19 433,25 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до висновків вказаного акту податковим органом встановлено допущені позивачем наступні порушення:

1) п.135.1 ст.135, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137 ПКУ, в результаті чого занижений податок на прибуток всього у сумі 77 733 грн., у тому числі у 2013 році у сумі 77 733 грн.;

2) п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ, в результаті чого занижений податок на додану вартість всього в сумі 453 112 грн., у тому числі: за липень 2012 - 172 205 грн., за лютий 2013 - 12 182 грн., за квітень 2013 - 1 746 грн., за червень 2013 - 143 279 грн., за липень 2013 - 2 250 грн., за серпень 2013 - З 004 грн., за вересень 2013 - 44 202 грн., за жовтень 2013 - 74 244 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що реальність здійснення позивачем господарської діяльності підтверджена належними первинними документами, що підтверджує правомірність формування витрат та податкового кредиту, а доводи щодо збитковості господарської діяльності є безпідставними.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні відносини.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «ГОНОРІЙ».

Так, між позивачем та ТОВ «ГОНОРІЙ» було укладено договір поставки №40 від 17.04.13 року. На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надані: договір поставки №40 від 17.04.13; Специфікація на поставку партії товару від 17.04.2013 (додаток №П0000000056 до договору №40 від 17.04.2013); специфікація на поставку партії товару від 29.08.2013 (додаток №П0000000128 до договору №40 від 17.04.2013); видаткова накладна №56 від 17.04.2013; довіреність ТОВ «ГОНОРІЙ» №37 від 17.04.2013; товарно-транспортна накладна №000000336 від 17.04.2013; податкова накладна №8 від 17.04.13, видаткова накладна №128 від 29.08.2013; довіреність ТОВ «ГОНОРІЙ» №94 від 29.08.2013; товарно-транспортна накладна №000001174 від 29.08.2013; податкова накладна №13 від 28.08.2013; рахунку ТОВ «Полімерметал» №54 17.04.2013; рахунку ТОВ «Полімерметал» №104 21.08.2013; банківські виписки за 18.04.2013 по рахунку ТОВ «Полімерметал» в ПАТ «ПУМБ»; картка рахунку бухгалтерського обліку 361 «Розрахунки з покупцями» по контрагенту ТОВ «ГОНОРІЙ» по договору №40 від 17.04.2013 за жовтень 2011 р. - грудень 2013 р.; картка рахунку бухгалтерського обліку 281 «Товари на складі» за квітень 2013 по видатковій накладній №56 від 17.04.2013; картки рахунку бухгалтерського обліку 281 «Товари на складі» за серпень 2013 по видатковій накладній №128 від 29.08.2013.

Господарська операція з поставки товару та отримання оплати за цей товар за вказаним договором відображена в бухгалтерському і податковому обліку позивача, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, здійснення позивачем господарської операції підтверджується відповідними первинними документами.

При цьому, кошти отримані позивачем за вказаним правочином були визнані відповідачем безповоротною фінансовою допомогою, у зв'язку з встановленням нереальності та відсутності поставок на адресу ТОВ «ГОНОРІЙ».

При цьому, підставою не визнання податковим органом вказаної операції та її відображення позивачем в податковій звітності, став висновок податкового органу, що діяльність ТОВ «ГОНОРІЙ» не спричиняє реального настання правових наслідків та направлена на отримання економічної вигоди.

Висновки щодо контрагента позивача про відсутність можливості здійснювати господарську діяльність, не є підставою для позбавлення позивача права на віднесення понесених витрат до валових та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства.

Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Водночас, відповідачем не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача, як платника податків та\або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності названих постачальників.

Посилання заявника апеляційної скарги на розбіжності в товарно-транспортних накладних не приймаються судом апеляційної інстанції, з огляду на підтвердження господарської операції відповідними документами, та крім того товарно-транспортна накладна в даному випадку не є первинним документом в розмінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності визначення контролюючим органом коштів, які надійшли на рахунки позивача від ТОВ «ГОНОРІЙ» безповоротною фінансовою допомогою, та, як наслідок, зазначення про порушення позивачем пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135, п.137.10 ст.137 ПКУ та заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році - у сумі 335 629 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у 2013 році у сумі 63 770 грн.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Полімерметал» з ФОП ОСОБА_1 судом першої інстанції встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу товару від 01.08.2011 №34/11 позивачем було придбано у ФОП ОСОБА_1 товар, а саме: посуд з оцинкованої сталі в асортименті, садово-господарський інвентар, металопрокат, який в подальшому було реалізовано позивачем на експорт за укладеними зовнішньоекономічними контрактами.

Вказані господарські операції підтверджується відповідним первинними документами, відображені позивачем у податковому та бухгалтерському обліку, що не заперечується відповідачем.

При цьому, в ході перевірки відповідачем було встановлено, що придбаний позивачем за вказаною вище господарською операцією з ФОП ОСОБА_1, в подальшому був реалізований позивачем згідно експортних контрактів на загальну суму - 2 293 622 грн., в той час, коли сума його придбання склала - 2 630 468 грн. (у тому числі ПДВ - 438 411 грн.). Враховуючи, що вартість товару, реалізованого на експорт, є меншою від суми придбання такого товару, податковий орган дійшов висновку, що позивач здійснював операцію з експорту товару, яка не мала під собою мети отримання доходу, а була направлена на подальшу мінімізацію сплати ПДВ, та порушив п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зависив податковий кредит усього у сумі 438 413 грн., у тому числі грудні 2011р. у сумі 17 013 грн., у березні 2012р. - 47 725 грн., у червні 2012р. - 26 098 грн., у серпні 2012р. - 81 369 грн., у березні 2013р. - 46 446 грн., у квітні 2013р. - 38 576, у червні 2013р. - 39 060 грн., у липні 2013р. - 142 126 грн.

Так, за правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПКУ, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

В свою чергу положеннями п.198.4. ст.198 ПКУ передбачено, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пп.139.1.6 п.139.1 ст.139 ПКУ, за змістом яких сума ПДВ, сплачена платником при придбані товарів, включається до складу витрат лише у випадку, коли проводяться операції з продажу товарів (виконання послуг), які звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, а також ПДВ, сплачений при придбані товарів, робіт, послуг, не включений до податкового кредиту такого платника відповідно до розділу V ПКУ.

Як зазначено вище, операції з експорту товару не є такими, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, а є такими, що оподатковуються за ставкою 0%.

При цьому, як зазначалося вище, висновків зазначених в акту перевірки податковий орган дійшов з огляду на те, що операція з реалізації товару позивачем, попередньо отриманого від іншого контрагента, не має за своєю сутністю економічної доцільності, оскільки фактичні витрати на придбання товару на думку податкового органу більші ніж ціна реалізації на експорт.

Тобто, позивачем було реалізовано продукцію за ціною нижчою за собівартість. Так обсяг продажу виготовленої продукції є меншим ніж обсяг придбаних товарів та послуг, з яких складається собівартість виготовленої продукції.

Тобто, фактично, підставою для невизнання права позивача на формування податкового кредиту стала збитковість реалізації виготовленої позивачем продукції.

Однак із зазначеним твердженням неможливо погодитись, з огляду на те, що збитковість окремої господарської операції, що враховується для цілей оподаткування має визначатись з урахуванням грошових сум, які стосуються саме цієї господарської операції, з урахуванням її економічної мети, змісту та обсягу.

До факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать також рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування товару, виходячи із його собівартості.

Крім того, під господарською діяльністю, згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, розуміється - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договором комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України, не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту від наявності чи відсутності доходу по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Таким чином, Податковий кодекс України не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Отже, господарська діяльність також як і підприємницька, проводиться особою на власний ризик, тобто при здійсненні всіх необхідних дій, заходів, укладанні відповідних угод, тощо; особа не може бути впевненою, що той прибуток, на який вона розраховувала протягом провадження господарської діяльності, ще й в тому самому обсязі неодмінно настане. Таким чином придбаваючи товар та відносячи суму ПДВ від цього придбання до податкового кредиту відповідного звітного періоду за результатами якого було отримано від'ємне значення, позивач не знав і не міг знати, чи виправдаються вимушені витрати майбутнім прибутком, що отримає підприємство.

Крім того, відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на світовому ринку щодо товарів, які реалізовував позивач, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

Таким чином, доводи відповідача, щодо невизнання права позивача на податковий кредит у зв'язку зі збитковістю реалізації виготовленої позивачем продукції є безпідставними та обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції.

Також, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що податковим органом не враховано, що фінансовим результатом здійснених позивачем експортних операцій є прибуток, оскільки фінансовий результат операції розраховується як різниця між доходом від реалізації товарів і собівартістю реалізованих товарів без врахування ПДВ.

Тому судом першої інстанції вірно встановлено, що підтверджено матеріалами справи та даними перевірки, що товар реалізований позивачем на експорт за ціною 2 293 622 грн., а витрати, понесені позивачем у зв'язку з його придбанням та реалізацією, дорівнюють 2 192 057 грн. (без ПДВ), тобто менше за ціну його реалізації.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що експортні операції щодо реалізації товару придбаного позивачем у ФОП ОСОБА_1 були предметом судового розгляду за результатами якого постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2015 року було підтверджено реальність зазначених вище експортних операцій.

Також, перевіркою було встановлено, що позивачем у ТОВ «СМЦ ЕЛВАС» було замовлено послуги порізки оцинкованих рулонів (сталі) на листи, які у подальшому реалізуються контрагентам - покупцям. В результаті проведення співставлення сум отриманого доходу від реалізації готової продукції з її собівартістю (собівартість використаного матеріалу та послуги його порізки) встановлено реалізацію нижче собівартості (додаток №5 до акту перевірки), у зв'язку з чим контролюючий орган зазначає, що позивачем порушений п. 135.1 ст. 135 ПКУ та занижений дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році у сумі 73 495 грн., що призвело до заниження податку на прибуток до сплати у 2013 році у сумі 13 954 грн., а також порушений п. 187.1 ст. 187 ПКУ та занижені податкові зобов'язання усього в сумі 14 699 грн., у тому числі у лютому 2013р. - 12 182 грн., у березні 2013р. - 1 516 грн., у квітні 2013р. - 27 грн., у серпні 2013р. - 974 грн.

Відповідно до ст.134 ПКУ, яка визначає об'єкт оподаткування податку на прибуток, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України. Згідно з п.135.1 ст.135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. За приписами п.135.2. ст.135 ПКУ доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар (п.137.1 ст.137).

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Положеннями п.188.1 ст.188 ПКУ визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що згідно наведених законодавчих норм контролюючому органу надано право визначати податкові зобов'язання платника податків з бази оподаткування, яка визначена за іншими цінами, ніж ціна договору, лише виходячи з рівня звичайних цін, визначений відповідно до ст.39 ПКУ, та лише у разі здійснення контрольованих операцій. При цьому, наявність зазначених обставин податковим органом не наведено.

Питання щодо збитковості операцій платника податку було досліджено вище.

Таким чином, встановлені податковим органом порушення не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності прийнятих відповідачем податкових повідомлень - рішень від 04.09.14 №0004132201 та №0004142201 та відповідно податкового повідомлення - рішення від 28.10.14 №0004672201.

Таким чином, з огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано та доведено усі обставини, які мають значення для вирішення справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, у зв'язку чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала виготовлена 20.07.2015 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко