Рішення

від 09.12.2014 по справі 911/4373/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа № 911/4373/14

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», м. Київ

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп», Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка

2) Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004», Хмельницька область, Волочинський район. С. Попівці

про стягнення 9528,55 грн.

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від позивача : Грищенко О.М. (довіреність б/н від 2 червня 2014 року);

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (далі - відповідач 1) та Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» (далі - відповідач 2) про стягнення 9528,55 грн.

Заявлені позовні вимоги, а саме: солідарне стягнення з Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» грошових коштів у розмірі 9528,55 грн. з яких: 3786,17 грн. заборгованість (дооцінка вартості товару), 1627,10 грн. штрафу, 1138,97 грн. інфляційних втрат та 405,68 грн. 3% річних обґрунтовані тим, що Приватне підприємство «Аграрна компанія 2004» невчасно виконало взяті на себе зобов'язання за договором поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К від 9 квітня 2008 року.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 13 жовтня 2014 року та призначено справу до розгляду на 5 листопада 2014 року.

Відповідно до ухвали суду від 5 листопада 2014 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 25 листопада 2014 року.

Відповідно до ухвали суду від 25 листопада 2014 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 9 грудня 2014 року.

Відповідачі, повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалами суду від 13 жовтня 2014 року, від 5 листопада 2014 року та від 25 листопада 2014 року, у судові засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином. Суд вважає за можливе відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу без участі відповідачів за наявними в ній матеріалами.

9 грудня 2014 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

9 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез», як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сокол ЛТД», як покупцем, укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К, згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, відомості про який зазначені у п. 1.2 Договору, а саме: насіння соняшнику «НК Мелдімі», Євролайтинг, на загальну суму 64328,68 грн., а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість і відсотки за користування товарним кредитом на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 3.1 договору сторони визначили місце передачі товару: склад покупця, Тернопільська область, Борщівський район, с. Нівра.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили термін поставки товару - не пізніше 16 квітня 2008 року.

Згідно з п. 4.2.1 договору відповідач зобов'язувався з'явитися в місце передачі товару, прийняти товар від позивача та передати в обмін його належним чином оформлену довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

10 червня 2008 року сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №59/2008К, відповідно до якої, у зв'язку з заміною асортименту товару, п.п. 1.2., 2.4. Договору та додаток №1 до договору (розрахунки відсотків по першому платежу) викладено в новій редакції. Згідно додаткової угоди, сторонами погоджено зміну вартості товару у зв'язку із збільшенням кількості переданого покупцю соняшнику. Таким чином, провівши розрахунок відсотків по першому платежу на суму 70233,61 грн., визначено вартість договору в розмірі 73143,01 грн. (в тому числі 2909,40 грн. нарахованих відсотків за користування товарним кредитом).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23 квітня 2009 року у справі №17/22-416 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокол ЛТД» стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокол ЛТД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» - 23143,01 грн. основного боргу, 3719,21 грн. пені, 6942,90 грн. штрафу, 464,89 грн. - 3% річних, 1634,57 грн. інфляційних нарахувань, 5423,69 грн. індексації ціни товару та 531,28 грн. судових витрат, та відстрочено виконання рішення суду до 1 серпня 2009 року.

У зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ «Сокол ЛТД», правонаступником якого є Приватне підприємство «Аграрна компанія 2004», взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К від 9 квітня 2008 року, 27 травня 2013 року ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» звернулась до господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з ТОВ «ПК Трейдсервісгруп» та ПП «Аграрна компанія 2004» суми нарахованої пені, інфляційних втрат, 3% річних за період з 20 лютого 2009 року по 1 вересня 2011 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 29 липня 2013 року у справі №911/2016/13 позовні вимоги ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» до ТОВ «ПК Трейдсервісгруп» та ПП «Аграрна компанія 2004» про стягнення 18553,04 грн. задоволено у повному обсязі.

Зазначеним рішенням солідарно стягнуто із Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» 1000,00 грн. пені на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К від 9 квітня 2008 року, угоди №15-11/12-2 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-2 від 21 грудня 2012 року та судові витрати: 92,73 грн. судового збору та 97,02 грн. витрат на оплату послуг адвоката та стягнуто із Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» - 9969,20 грн. пені, 1751,80 грн. 3% річних та 5832,04 грн. інфляційних витрат на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К від 9 квітня 2008 року та угоди №15-11/12-2 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та судові витрати: 1627,77 грн. судового збору та 1702,98 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Пунктом 2.7 договору поставки сторони передбачили порядок зміни ціни товару та сум платежів за договором у разі зростання офіційного курсу ЄВРО до гривні на момент оплати товару, у зв'язку із тим, що умови договорів, за якими позивач придбав товар відпущений відповідачу, містить аналогічні умови, або умови розрахуватися за цей товар в іноземній валюті, яку позивачу потрібно купувати.

Отже, п. 2.7 договору визначено, що у випадку збільшення на дату платежу офіційного курсу Євро до гривні більш ніж на 2% від його офіційного курсу на дату укладення договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику проіндексовану суму відповідного платежу. Проіндексована сума платежу визначається як (А1/А0)*СП = ПСП, де А1 - офіційний курс ЄВРО на дату платежу; А0 - курс ЄВРО на дату укладення Договору, СП - сума поточного платежу.

Станом на дату укладення Договору (9 квітня 2008 року), офіційний курс гривні до ЄВРО, встановлений Національним банком України, складав 7,925470 грн. із розрахунку за 1 ЄВРО.

Станом на 20.02.2009 р. - дату складання позову, офіційний курс гривні до ЄВРО складає 9,782850 грн. із розрахунку за 1 ЄВРО. Тобто, зростання курсу ЄВРО по відношенні до гривні відбулось більше ніж на 2%.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23 квітня 2009 року у справі №17/22-416 встановлено, що договором поставки №59/2008К передбачено зобов'язання відповідача сплатити проіндексовану суму платежу у разі збільшення офіційного курсу гривні до Євро, а тому, суд визнав, що позивач вправі вимагати в судовому порядку виконання цього зобов'язання відповідачем, у зв'язку з чим заявлені позивачем вимоги в сумі 5423,69 грн. підлягають до задоволення судом як правомірні та не заперечені відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» офіційний валютний курс - курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави.

Частиною 1 статті 36 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Рішенням господарського суду Київської області від 29 липня 2013 року у справі №911/2016/13 встановлено, що зобов'язання ПП «Аграрна компанія 2004» згідно договору поставки №59/2008К від 9 квітня 2008 року, фактично виконано лише 2 вересня 2011 року.

Однак, відповідач 2 в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснив коригування ціни товару та не сплатив ТОВ «Корпорація Агросинтез» курсової різниці згідно договору №59/2008К від 9 квітня 2008 року, в зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість у сумі 3786,17 грн.

Так, згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Агросинтез» виникло право вимоги до відповідача 2 щодо отримання розміру курсової різниці згідно договору №59/2008К від 9 квітня 2008 року.

15 листопада 2012 року між ТОВ «Корпорація Агросинтез» та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» було укладено угоду №15-11/12-2 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України). Розділом 1 даної угоди встановлено, що первісний кредитор (ТОВ «Корпорація Агросинтез») відступає новому кредитору (ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»») право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сокол ЛТД» (код ЄДРПОУ 22774647) зобов'язання щодо сплати розміру пені, 3% - річних та інфляційних витрат, набутих ТОВ «Корпорація Агросинтез» на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К від 09 квітня 2008 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ «Сокол ЛТД» грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К від 09 квітня 2008 року.

Відповідно до умов додаткової угоди №5 до угоди №15-11/12-130 від 15 листопада 2012 року, новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими коштами, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки №ТК260311/1 від 26 березня 2011 року.

У відповідності до пункту 4.3. угоди ТОВ «Корпорація Агросинтез» повідомленням від 15 листопада 2012 року про зміну кредитора у зобов'язані належним чином повідомило ТОВ «Сокол ЛТД» про зазначені вище обставини.

1 серпня 2014 року між ТОВ «Корпорація Агросинтез» та ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» укладено додаткову угоду №2 до угоди №15-11/12-2 від 15 листопада 2012 року.

За умовами додаткової угоди №2 п. 2.4 угоди №15-11/12-2 викладено в наступній редакції: «з моменту укладання даної угоди, новий кредитор наділяється всіма правами первісного кредитора, що випливають з умов договору поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К від 9 квітня 2008 року, по відношенню до боржника щодо нарахування заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, 3% річних, інфляційних втрат, відсотків за користування товарним кредитом та штрафу, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту№59/2008К від 9 квітня 2008 року».

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Угодою №15-11/12-2 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, 21 грудня 2012 року між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (Кредитор) та ТОВ «ПК Трейдсервісгруп» (Поручитель) було укладено Договір поруки №21-12-2012-2, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку товариством з обмеженою відповідальністю «Сокол ЛТД» (код ЄДРПОУ 22774647) щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру пені у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та Угоди, передбаченою ст. 2 цього Договору (надалі іменується «основний договір»). - пункт 1.1. Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору поруки, під основним договором в цьому Договорі розуміють Угоду №15-11/12-2 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, укладену згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №59/2008К від 09 квітня 2008 року.

У розділах 3 та 4 договору поруки поручителем та кредитором погоджено обсяг відповідальності поручителя та розмір поруки:

Пункт 3.1. - відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру штрафу у сумі 3000,00 грн.

Пункт 4.1. - у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як встановлено судом, до позивача згідно угоди №15-11/12-2 про заміну кредитора у зобов'язанні та договору поруки №21-11-2012-6 перейшло право вимоги до відповідачів, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 2 договору №59/2008К від 9 квітня 2008 року.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 ГК України та статтею 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача 2 з курсової різниці за договором №59/2008К від 9 квітня 2008 року не сплачена, позивач просить суд стягнути з ПП «Аграрна компанія 2004» - 3786,17 грн. заборгованості (дооцінки вартості товару, курсової різниці).

Як вбачається з наданого розрахунку, розмір заборгованості, нарахований позивачем за формулою, визначеною умовами договору №59/2008К від 9 квітня 2008 року є обґрунтованим, а тому, позовна вимога щодо стягнення з ПП «Аграрна компанія 2004» заборгованості у розмірі 3786,17 грн. підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Згідно пункту 5.3.1 договору виконання зобов'язання за договором забезпечується наступними видами неустойки: у вигляді сплати пені в розмірі 0,25 %, але не більше розміру, встановленого законодавством, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Також, даним пунктом договору для покупця встановлено відповідальність за порушення терміну оплати у вигляді штрафу в розмірі 30% вартості договору за кожний факт порушення терміну платежу.

Пунктом 5.4 договору встановлено, що частина 6 статті 232 ГК України не розповсюджується на порядок нарахування неустойки (штрафних санкцій) за прострочення виконання зобов'язань за даним договором.

Розмір пені, нарахованої позивачем, у сумі 2570,63 грн. за період з 20 лютого 2009 року по 1 вересня 2011 року на суму боргу у розмірі 5423,69 грн. є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, до солідарного стягнення з відповідачів підлягає штраф у розмірі 1627,10 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нараховані позивачем 3% річних у сумі 405,68 грн. та інфляційні втрати у сумі 1138,97 грн. є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Під час судового розгляду ПП «Аграрна компанія 2004» було заявлено суду про пропуск позивачем строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак, судом відмовлено ПП «Аграрна компанія 2004» у застосуванні строків позовної давності з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Частиною 3 ст. 264 Цивільного кодексу України встановлено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як вже зазначалось вище, позивач - ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» 27 травня 2013 року звернувся до господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з ТОВ «ПК Трейдсервісгруп» та ПП «Аграрна компанія 2004» суми нарахованої пені, інфляційних втрат, 3% річних за період з 20 лютого 2009 року по 1 вересня 2011 року.

Отже, у зв'язку із зверненням позивача з зазначеним вище позовом до суду, строк позовної давності переривався, як по заявленим вимогам, так і по будь-яким іншим вимогам, котрі з нього випливають, та почався заново із 27 травня 2013 року, термін закінчення строку - 27 травня 2016 року.

Крім того, пунктом 6.2 договору встановлено, що по всім вимогам, які виникають із даного договору, строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Грищенком О.М. підтверджуються договором №24-6/12 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 24 грудня 2012 року.

У відповідності зі Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №3888, виданим 29 жовтня 2009 року, Грищенко О.М. має право на заняття адвокатською діяльністю.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що розмір оплати послуг виконавця (гонорар) за даним договором становить 1000,00 грн.

Між позивачем та адвокатом Грищенком О.М. підписано акт прийому-передачі виконаних робіт від 2 грудня 2013 року щодо надання адвокатських послуг, з визначеною вартістю послуг в сумі 1000,00 грн.

Сплата позивачем вартості адвокатських послуг за вказаним договором підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №172 від 24 грудня 2012 року на суму 1000,00 грн.

Відповідно до пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року за №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених позивачем витрат по оплаті за договором про надання послуг адвоката в сумі 1000,00 грн. в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України, які підлягають покладенню на відповідачів.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються солідарно на відповідачів.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, код 38267861) та Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» (31222, Хмельницька область, Волочинський район, с. Попівці, вул. Шкілька, 34а, код 33007579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, кв. 23, код 38039872) - 1627 (одна тисяча шістсот двадцять сім) грн. 10 коп. штрафу, 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» (31222, Хмельницька область, Волочинський район, с. Попівці, вул. Шкілька, 34а, код 33007579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, кв. 23, код 38039872) - 3786 (три тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 17 коп. заборгованості, 2570 (дві тисячі п'ятсот сімдесят) грн. 63 коп. пені, 1138 (одна тисяча сто тридцять вісім) грн. 97 коп. інфляційних втрат та 405 (чотириста п'ять) грн. 68 коп. 3% річних.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 12 грудня 2014 року

Суддя Д.Г. Заєць