Постанова

від 11.12.2014 по справі 910/5851/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. Справа№ 910/5851/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

Представники сторін:

від позивача: Бондар К.А. - за дов.

від відповідача: Капуста Н.В. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2014

у справі № 910/5851/14

за позовом Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України

до Державного підприємства «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України»

про стягнення 361 330,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Інститут хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України (далі, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України» (далі, відповідач) про стягнення 361 330,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором про відшкодування податку за земельну ділянку № ДВ-01 від 22.12.2009.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України» на користь Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України заборгованість у розмірі 36 789 грн. та судовий збір у розмірі 735,78 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що наявність у відповідача грошового зобов'язання за Договором з відшкодування позивачу сум земельного податку за березень та квітень 2011 року на загальну суму 36 789,00 грн. підтверджена належними та допустимими доказами. Водночас, факт понесення позивачем витрат у розмірі 324 541,73 грн. у заявленому позивачем спірному періоді є недоведеним, а відтак, у задоволенні позовних вимог у цій частині судом відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 у справі № 910/5851/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не були досліджені наступні питання:

- який розмір земельної ділянки займає відповідач;

- яким чином сторони у договорі погодили питання відшкодування орендарем плати за землю;

- у якому розмірі сторони погодили відшкодування орендної плати за землю;

- хто, на підставі яких документів та нормативно-правових актів здійснює розрахунок орендної плати за землю;

- яким чином сторони погодили порядок відшкодування орендної плати (хто має розраховувати, сплачувати тощо).

Зазначене, на думку апелянта, призвело до прийняття судом неправильного рішення у справі.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача у справі № 910/5851/14 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 21.10.2014.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 21.10.2014, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд справи було відкладено на 18.11.2014.

17.11.2014 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Представник позивача у судове засідання 18.11.2014 не з'явився.

У судовому засіданні 18.11.2014 представником відповідача було подане клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 продовжено строк вирішення спору у справі, зобов'язано позивача надати суду Звіт (довідку) про сплату земельного податку за спірну земельну ділянку, на якій розташовані будівлі та споруди Державного підприємства «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України» за період з 20.11.2010 по 01.05.2011, а також довідку, видану державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості по сплаті земельного податку за спірний період; розгляд справи відкладено на 09.12.2014.

Представник позивача на виконання вимог вищезазначеної ухвали у судовому засіданні 09.12.2014 надав суду довідку про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 08.12.2014, копію податкового розрахунку земельного податку на 2010 рік від 30.01.2010 та копію податкової декларації з плати за землю на 2011 рік від 25.07.2012.

Також, позивач надав суду копію акту звірки по Договору № ДВ-01 від 22.12.2009 за період з жовтня 2010 року по грудень 2011 року.

Вказані документи були оглянуті колегією суддів та долучені до матеріалів справи.

Відповідачем на підтвердження своєї правової позиції у судовому засіданні були надані копію постанови Вищого господарського суду України від 26.03.2013 у справі № 5011-17/12435-2012 та копію рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2013 у справі № 5011-17/12435-2012.

Представник позивача у судових засіданнях проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судових засіданнях підтримував доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи, 22.12.2009 між Інститутом хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України (далі, Інститут) та Державним підприємством «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України» (далі, Дослідне виробництво) було укладено Договір про відшкодування податку за земельну ділянку № ДВ-01 (із урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 29.07.2010) (далі, Договір).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що на виконання вимог законів України № 1251-12 «Про систему оподаткування» та № 2535-12 «Про плату за землю» Дослідне виробництво перераховує відшкодування податку за землю, на якій розміщені будівлі та споруди Дослідного виробництва інституту згідно вимог законодавства України до 20 числа поточного місяця.

За змістом пункту 1.2. Договору Інститут перераховує податок за землю до бюджету згідно вимог вищевказаних законів України.

Схема розміщення будівель та споруд Дослідного виробництва на земельній ділянці додається до Договору (Додаток № 1).

Розрахунок компенсації податку за землю за базовий місяць додається до Договору (Додаток № 2).

У відповідності з пунктом 4.1. Договору (із урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 29.07.2010) цей Договір вступає в дію з 01.01.2010 після підписання його сторонами і діє до 31.12.2014.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем свого зобов'язання за Договором з відшкодування сум земельного податку за період з 20.11.2010 по 01.05.2011.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Інституту з огляду на наступне.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 796 Цивільного кодексу України визначено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Виходячи зі змісту статті 797 Цивільного кодексу України, плата, яка справляється з наймача будинку або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається із плати за користування нею та плати за користування земельною ділянкою.

На момент укладення спірного Договору правовідносини щодо визначення розміру та порядку плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законами України «Про плату за землю» та «Про систему оподаткування».

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Закону України «Про плату за землю» (чинного, на момент укладення спірного Договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

За змістом статті 19 Закону України «Про плату за землю» (чинного, на момент укладення спірного Договору) розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Як вбачається із Додатку № 2 до Договору, вихідні дані (Витяг з технічної документації № Ю-31695-2005 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - № 120 від 21.02.2005):

Площа земельної ділянки Інституту - 43 185,00 кв.м.

Загальна площа будівель і споруд - 18 156,10 кв.м.

Площа будівель і споруд Дослідного виробництва - 4 565,00 кв.м.

На 1 кв.м. площі припадає площа земельної ділянки (коефіцієнт) - 43185,00 : 18156,10 = 2,3785.

Площа земельної ділянки, за яку Дослідному виробництву потрібно платити компенсацію податку на землю становить 10 857,85 кв.м.

У відповідності до Додатку № 2 до Договору, всього компенсація податку за землю, на якій розташовані будівлі і споруди Дослідного виробництва, за базовий місяць - грудень 2009 року становить 7 749,99 грн.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже зазначалося вище, Дослідне виробництво перераховує відшкодування податку за землю, на якій розміщені будівлі та споруди Дослідного виробництва Інституту згідно вимог законодавства України до 20 числа поточного місяця.

Таким чином, відповідач, будівлі та споруди якого розташовані на спірній земельній ділянці, належній позивачу, зобов'язаний у силу норм чинного на момент укладення Договору законодавства та умов Договору відшкодовувати позивачу суму податку за дану земельну ділянку у строки, визначені цим Договором.

Посилання скаржника на те, що у зв'язку зі зміною законодавства та прийняттям Податкового кодексу України зобов'язання за Договором втратило свою силу або припинилось з 01.01.2011 неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає у відповідності до статті 607 Цивільного кодексу України є безпідставними з огляду на наступне.

По-перше, у відповідності до пункту 4.1. Договору (із урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 29.07.2010) останній вступає в дію з 01.01.2010 після підписання його сторонами і діє до 31.12.2014.

Згідно частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина 1 статті 652 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно статті 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Колегія суддів наголошує на тому, що втрата чинності одними законами та набрання чинності іншими не завжди може розглядатися як неможливість виконання зобов'язання.

Так, у даному випадку зміна законодавства, а саме, втрата чинності з 01.01.2011 Законами України «Про плату за землю» та «Про систему оподаткування» не спричиняє собою припинення зобов'язань за спірним Договором у зв'язку із неможливістю його виконання, адже обов'язок відповідача, як наймача спірних будівель, сплачувати за землю, на якій вони розташовані, у будь-якому випадку встановлений Цивільним кодексом України (стаття 797 Цивільного кодексу України) та не звільняє відповідача від його виконання.

Крім того, позивачем до суду апеляційної інстанції були надані акти звірки по Договору за період з жовтня 2010 року по грудень 2011 року та за період з січня 2012 року по грудень 2012 року, підписані обома сторонами без будь-яких зауважень, якими підтверджується факт визнання відповідачем свого обов'язку щодо відшкодування позивачу сум земельного податку згідно Договору у розмірах, які нараховувались позивачем.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача сум відшкодування земельного податку у розмірі 361 330,73 грн. за період з 20.11.2010 по 01.05.2011 у зв'язку із порушенням ним умов Договору.

До матеріалів справи позивачем були долучені докази сплати ним сум земельного податку (тобто, понесених витрат, які відповідач був зобов'язаний відшкодовувати згідно умов Договору) за період з березня 2011 року по лютий 2014 року, а саме, платіжні доручення (том 1, а.с. 101-140).

Водночас, належними та допустимими доказами у даній справі колегія суддів вважає лише платіжні доручення № 293 від 22.04.2011, № 321 від 24.05.2011 та № 474 від 21.10.2011 за березень-квітень 2011 року у сумі 36 789,00 грн. (том 1, а.с. 101, 102, 108), оскільки лише вони підтверджують факт сплати позивачем сум земельного податку, які відповідач зобов'язаний був відшкодовувати йому згідно умов Договору у заявленому позивачем спірному періоді.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до статті 27 Закону України «Про плату за землю» (чинного на момент укладення Договору) контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.

Так, на підтвердження правильності нарахування позивачем земельного податку та наявності витрат позивача щодо сплати земельного податку, останнім надана суду копія податкової декларації з плати за землю на 2011 рік від 25.07.2012 та довідка про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 08.12.2014.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт правомірності нарахування позивачем сум податку за землю у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

З огляду на вищевикладене, доводи позивача про сплату земельного податку самостійно, за власний рахунок, внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань є обгрунтованими та документально підтвердженими.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача сум відшкодування податку за землю за березень-квітень 2011 року на загальну суму 36 789,00 грн.

Доказів понесення Інститутом витрат за користування Підприємством спірною земельною ділянкою у період з листопада 2010 року по лютий 2011 року позивачем суду не надано, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 324 541,73 грн. задоволенню не підлягають з підстав недоведеності позивачем факту понесення ним витрат на вказану суму у заявлений в позовній заяві період.

Надані відповідачем до суду апеляційної інстанції договори оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України № 14/1-2010 від 26.01.2010 та № 19/1-2011 від 08.07.2011 на підтвердження того, що спірна земельна ділянка орендується не лише відповідачем, а й іншими особами, а відтак у позивача відсутні підстави нараховувати відповідачу земельний податок на всю площу спірної земельної ділянки не приймаються судом до уваги, оскільки із вказаних договорів не вбачається, що межі спірної земельної ділянки, зайнятої відповідачем, співпадають чи будь-яким чином пересікаються із межами земельної ділянки, наданими в оренду згідно договорів № 14/1-2010 від 26.01.2010 та № 19/1-2011 від 08.07.2011.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 у справі № 910/5851/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 у справі № 910/5851/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5851/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко